Вона повернулася до Квітки-в-Ночі, яка явно задумалася над чимсь зовсім іншим, і це інше, з гіркотою помітив Абдулла, не мало жоднісінького стосунку до нього самого. Квітка-в-Ночі подивилася в бік входу.
— Беатрисо, по-моєму, прийшов кухар і привів собаку, — сказала вона.
— О, це чудово! — вигукнула принцеса Беатриса. — Ходіть, ходіть усі! — і вона швидкими кроками пішла на середину кімнати.
Там стояв чоловік у високому кухарському ковпаку. Він був сивий, з численними шрамами й одноокий. До його ніг тулився пес і гарчав на принцес, які насмілювалися наблизитися. Імовірно, це відповідало й настрою самого кухаря. Він явно ставився до всього навколо вкрай підозріливо.
— Джамал! — вигукнув Абдулла. Після чого знову підняв пляшку із джином і подивився на неї.
— Це справді був найближчий палац поза Занзібом, але уже не в Занзібі, — запротестував джин.
Абдулла так зрадів своєму давньому другові, що навіть не став сперечатися з джином. Він пробився крізь юрму з десяти принцес, абсолютно забувши про добрі манери, і схопив Джамала за руку:
— Друже мій!
Єдине око Джамала витріщилося на Абдуллу. З нього викотилася сльоза, і Джамал потиснув руку Абдулли у відповідь.
— Ти живий! — сказав він.
Пес Джамала піднявся на задні лапи, а передніми вперся в живіт Абдулли, щасливо посапуючи. У повітрі розплився знайомий кальмарячий дух.
Валерія негайно знову зайшлася плачем:
— Не хочу цього песика! Від нього ПОГАНО ПАХНЕ!
— Ану цить! — прикрикнули на неї щонайменше шість принцес. — Прикинься, ніби хочеш, дівчинко! Нам потрібна допомога цієї людини!
— НЕ ХО-ЧУ!!! — загорлала принцеса Валерія.
Софі нарешті припинила грізно стовбичити над крихітною принцесою й підійшла до Валерії.
— Валеріє, ану перестань, — звеліла вона. — Ти ж пам’ятаєш мене, правда?
Очевидно, Валерія пам’ятала. Вона кинулася до Софі і, обхопивши її коліна руками, залилася значно щирішими слізьми:
— Софі, Софі, Софі! Забери мене додому!
Софі сіла на підлогу й обійняла дівчинку.
— Тихіше, тихіше. Звичайно, ми заберемо тебе додому. Тільки спочатку мусимо все влаштувати. Це так дивно, — зауважила Софі, звертаючись до принцес навколо. — З Валерією я почуваюся абсолютно впевнено, а Моргана смертельно боюся випустити з рук.
— Ви ще навчитеся, — пообіцяла Софі старенька принцеса Верхньонорландська. — Мені казали, що всі вчаться.
На середину кімнати вийшла Квітка-в-Ночі.
— Шановні подруги, а також три вельмишановні добродії, — почала вона. — Зараз нам треба разом обговорити непросте становище, в якому ми опинилися, і скласти план якнайшвидшого звільнення. Насамперед, однак, з міркувань обачності варто накласти на вхід до цієї зали закляття тиші. Це не дасть нашим викрадачам підслухати розмову.
Її погляд, цілком задумливий і безпристрасний, зупинився на пляшці з джином в руках Абдулли.
— Нізащо! — відрізав джин. — Тільки спробуйте змусити мене щось зробити — і всі ви станете жабами!
— Зараз я сама це зроблю, — промовила Софі. Вона піднялася на ноги, хоча Валерія, як і раніше, чіплялася за її спідницю, і, підійшовши до заслони при вході, вхопила її у жменю.
— Ти ж не така тканина, щоби пропускати які-небудь
звуки, правда? — звернулася вона до заслони. — Пропоную тобі перекинутися слівцем зі стінами та з’ясувати це питання. Скажи їм, що ніхто не повинен почути ані слова з наших розмов у цій кімнаті.
По цих словах серед більшості принцес пробіг шепіт схвалення і полегшення.
Однак Квітка-в-Ночі сказала:
— Вибачте мій критицизм, о вправна чаклунко, але мені здається, що якщо диви дійсно не почують ані слова з наших розмов, то в них виникнуть підозри.
Манюня принцеса із Цапфана підійшла ближче. Морган у неї на руках здавався просто-таки величезним. Вона обережно передала дитину Софі. Та з непідробним страхом взяла його на руки і тримала так, ніби малюк був бомбою, щомиті готовою розірватися. Морганові це, судячи з усього, дуже не сподобалося. Він замахав руками. Поки манюня принцеса малесенькими долоньками розгладжувала заслони, по личку малюка кілька разів пробігли одна за одною кілька гримас крайньої неприязні.
— РИГ-РИГ! — сказав він.
Софі аж підскочила, мало не впустивши Моргана.
— О небо! — вигукнула вона. — Я й не знала, що вони так роблять!
Валерія від душі розсміялася:
— А мій братик весь час так робить!
Манюня принцеса жестами показала всім присутнім у залі, що зауваження Квітки-в-Ночі взято до уваги. Принцеси прислухалися. Звідкись здалеку долинав приємний дзвінкий гамір, немов принцеси мирно теревенили. Іноді навіть чулися крики, які дуже нагадували крики Валерії.