— Чудово, — промовила Квітка-в-Ночі. Вона тепло усміхнулася манюній принцесі, й Абдуллі захотілося, щоб вона так усміхалася тільки йому. — А тепер, якщо всі будуть ласкаві сісти, ми зможемо розробити план порятунку.
Усі слухняно сіли — кожен по-своєму. Джамал з усе ще недовірливим виглядом присів навпочіпки, обійнявши пса. Софі примостилася на підлозі, тримаючи на руках Моргана, а Валерія притулилася поряд. Тепер Валерія була зовсім щаслива. Абдулла, схрестивши ноги, сів поруч із Джамалом. Солдат підійшов ближче й сів за два місця від Абдулли, змусивши його міцніше стиснути в руці пляшку з джином, а другою рукою вхопитися за килим на плечі.
— Ця дівчина, Квітка-в-Ночі, справжнє чудо, — зауважила принцеса Беатриса, всідаючись між солдатом і Абдуллою. — Коли вона тут опинилася, то не знала нічогісінько, окрім того, що вичитала з книжок. Але вона весь час вчиться. За якихось два дні їй вдалося розкусити Дальциеля, і тепер він її боїться. До її появи я зуміла зробити тільки одне: переконати цю почвару, що ми не будемо його дружинами. А от вона мислить масштабно! Від самого початку вона стала придумувати, як нам звідси втекти. Усе мудрувала, як нам заручитися підтримкою цього кухаря. І їй усе вдалося! Ви тільки гляньте на неї! Виглядає на те, що їй цілком до снаги правити імперією, правда ж?
Абдулла невесело кивнув і почав стежити поглядом за Квіткою-в-Ночі, яка стояла, чекаючи, коли всі повмощуються якомога зручніше.
На ній була та сама прозора одежа, що й тоді, коли Хазруель викрав її з нічного саду. Вона була така ж струнка, така ж граційна й така ж прекрасна. Її одежа тепер прим’ялася, подекуди навіть порвалася. Абдулла не сумнівався, що кожна складочка, кожен трикутний розрив, кожна висмикнута нитка означали щось нове, про що вона дізналася. «Так, їй справді до снаги правити імперією!» — подумав він.
Порівнюючи Квітку-в-Ночі із Софі, яка йому не подобалася, бо була занадто незалежною і самостійною, він зрозумів, що Квітка-в-Ночі — вдвічі незалежніша і самостійніша. Однак в очах Абдулли це робило її тільки досконалішою. Дошкуляло йому хіба що те, як вона чемно й послідовно намагається в жодному разі
не виділяти його з-поміж інших. Йому страшенно кортіло дізнатися, в чім тут річ.
— Проблема, з якою ми зіткнулися, — казала Квітка-в-Ночі, коли Абдулла нарешті почав слухати, що вона говорить, — полягає в тому, що ми опинилися в такому місці, звідки замало просто вибратися. Навіть якщо ми зуміємо вийти із замку так, щоби нас не помітили диви, навіть якщо ми прослизнемо повз ангелів Хазруеля, — ми просто провалимося крізь хмари й розіб’ємося, упавши на землю, до якої неймовірно далеко. Та навіть якщо ми зможемо якимось чином перебороти всі ці труднощі… — тут її погляд знову зупинився на пляшці з джином у руці Абдулли, а тоді замислено перемістився на килим на його плечі, але, на жаль, не на самого Абдуллу. —…Навіть тоді ніщо не завадить Дальциелю просто відрядити брата, щоби повернути нас у замок. Тому основою будь-якого нашого плану має стати перемога над Дальциелем. Як ми знаємо, сила Дальциеля криється в тому, що він викрав життя свого брата Хазруеля, тому тепер Хазруель змушений коритися йому, інакше він загине. Звідси випливає, що якщо ми хочемо врятуватися, нам доведеться відшукати життя Хазруеля й повернути його йому. Отже, шляхетні дами, високодостойні добродії та шановний собако, прошу висловлювати ваші міркування з цього приводу.
«Пречудово сказано, о квітко моєї мрії», — невесело подумав Абдулла, коли Квітка-в-Ночі замовкла і граційно сіла.
— Але ж ми не знаємо, де заховане життя Хазруеля! — прогуділа огрядна принцеса Фарктанська.
— Власне, — кивнула принцеса Беатриса. — Це відомо тільки Дальциелеві.
— Але це огидне створіння постійно підкидає натяки, — поскаржилася білява принцеса з Таяка.
— Щоби ми собі затямили, який із нього мудрагелик! — скрушно підхопила темношкіра принцеса Альберійська.
Софі підняла голову:
— Які такі натяки?
Здійнявся гамір: щонайменше двадцять принцес водночас намагалися пояснити Софі, про що йдеться. Абдулла щосили напружував слух, щоби вловити сенс хоча б одного з цих натяків, а Квітка-в-Ночі почала вставати, щоб відновити порядок, як раптом солдат голосно сказав:
— Ану всі замовкніть!
Запала мертва тиша. Погляди всіх без винятку принцес звернулися на солдата з виразом крижаної королівської люті. Солдатові це здалося напрочуд смішним.