— Ну це ж треба! — розвеселився він. — Та дивіться собі на мене, як хочете, дамочки. А тим часом подумайте, чи я коли-небудь погоджувався допомогти вам урятуватися. Бо як наразі, то ні. Та й до чого б мені це? Особисто мені Дальциель нічого поганого не зробив.
— Це тому, чоловіче добрий, — відповіла старенька принцеса Верхньонорландська, — що він вас поки що не помітив. Хочете почекати й подивитися, що станеться, коли він вас помітить?
— Ризикну, — відрізав солдат. — З іншого боку, я міг би спробувати допомогти вам — і гадаю, без моєї допомоги ви далеко не заїдете, — але тільки в тому разі, якщо одна з вас компенсує мені затрачений час.
Квітка-в-Ночі, яка припіднялася на колінах, збираючись підвестися, з прекрасною погордою промовила:
— Що ти розумієш під компенсацією, о мізерний найманцю? Усі ми маємо батьків — і це дуже багаті люди. Щойно ти повернеш нас додому, на тебе так і посиплються винагороди. Можливо, ти хотів би одержати певну суму з кожної з нас? Це можна влаштувати.
— Відмовлятися не стану, — мовив солдат, — але я, кралечко, мав на увазі аж ніяк не це. Коли я вплутався в цю справу, мені пообіцяли, що принцеса знайдеться і для мене. Ось чого мені треба. Я хочу отримати принцесу за дружину. Одна з вас мала би зробити мені таку послугу. А якщо ви не хочете або не можете, що ж — вважайте, я вийшов із гри, та й взагалі я тоді піду миритися з Дальциелем. Ну, а він міг би найняти мене стерегти вас.
Ці слова викликали мертву тишу, навіть ще більш крижану і величну, ніж доти.
Усі мовчали, аж нарешті Квітка-в-Ночі себе опанувала і все-таки підвелася.
— Подруги мої, — сказала вона, — усі ми потребуємо допомоги цього чоловіка, хоча б заради його безсовісної й ницої хитрості. Крім того, ми не бажаємо, щоб тварюку такого штибу було поставлено над нами, аби за всіма нами стежити. Тому я за те, щоби дати йому змогу вибрати собі одну з нас за дружину. У кого є заперечення?
Було зрозуміло, що категоричні заперечення мають усі решта принцес. На солдата знову націлилися гострі крижані погляди, проте він тільки вишкірився і заявив:
— Якщо я піду до Дальциеля й запропоную йому стерегти вас, то повірте мені, що ви ніколи звідси не виберетеся. Я готовий до будь-яких фокусів. Чи не так? — звернувся він до Абдулли.
— Це таки так, о найпідступніший із капралів, — підтвердив Абдулла.
Манюня принцеса щось тихенько прошепотіла.
— Вона каже, що вона вже заміжня. Оті чотирнадцятеро дітей, знаєте, — розтлумачила всім старенька принцеса, яка, вочевидь, зуміла розібрати цей шепіт.
— Тоді, будь ласка, підніміть руки всі незаміжні, — звеліла Квітка-в-Ночі й вельми рішуче підняла руку.
Дві третини інших принцес теж підняли руки, хоча й невпевнено та неохоче. Солдат повільно повернув голову, оглядаючи їх, і вираз його обличчя нагадав Абдуллі Софі, коли вона, іще будучи Північчю, збиралася поласувати лососем зі сметанкою. Серце Абдулли завмерло на весь той час, поки сині очі солдата переходили від принцеси до принцеси. Абдулла не сумнівався у тому, що солдат вибере Квітку-в-Ночі. Вона виділялася своєю вродою, немов лілія в місячному світлі.
— Ви, — сказав нарешті солдат і тицьнув пальцем. З полегкістю і подивом водночас Абдулла побачив, що палець солдата показує на принцесу Беатрису.
Принцеса Беатриса здивувалася не менше.
— Я? — перепитала вона.
— Так, ви, — підтвердив солдат. — Я завжди мріяв про славну принцесу із таким владним і твердим характером, як у вас. А той факт, що ви також чужокрайнійка, довершує справу.
Лице принцеси Беатриси густо почервоніло, що не пішло на користь її зовнішності.
— Але… але… — забелькотала вона, проте врешті зуміла опанувати свої почуття. — Мій бравий воїне, мушу попередити вас, що я є судженою Джастіна, інгарійського принца.
— Тоді скажіть йому, що ви вже заручена, от і все, — відмахнувся солдат. — Там же йшлося лише про політику, чи не так? По-моєму, ви будете тільки раді
з цього виплутатися.
— Ну, я… — почала принцеса Беатриса.
Абдулла несподівано побачив, що в очах у неї зблиснули сльози.
— Ви мене розігруєте! — промовила вона врешті-решт. — Я ж зовсім не гарна, і взагалі…
— А мене це влаштовує, — заявив солдат. — Цілком. Що би я робив із гарнюньою принцесочкою-кралечкою? А ви, я бачу, завжди мене підтримаєте, хоч у яку колотнечу я б не поткнувся, та й штопати шкарпетки, я певен, ви вмієте.