Выбрать главу

Вона пирснула сміхом. Абдулла теж пирснув. За мить обоє від душі реготали, аж поки Абдулла не сказав, переводячи дух: 

— Думаю, ми могли би повправлятися. 

Після цього в ніші запала глибока тиша. Ця тиша затяглася настільки, що теми для світської бесіди скінчилися у всіх принцес, за винятком принцеси Беатриси, якій, очевидно, треба було чимало всього розповісти солдатові. 

Врешті-решт Софі гукнула: 

— Ви там закінчили? 

— Так, — відгукнулися Квітка-в-Ночі й Абдулла. — Цілком! 

— Тоді ходіть сюди, нам треба скласти план! — запропонувала Софі. 

У тому душевному стані, в якому перебував Абдулла в цю хвилину, плани не становили для нього ані найменших труднощів. Він вийшов з-за заслони, тримаючи Квітку-в-Ночі за руку, і якби замок раптом безслідно розтанув, то Абдулла не сумнівався, що пішов би по хмарах, або й по повітрі. Так чи інакше, але наразі він пройшовся зовсім банальною мармуровою підлогою й просто взявся за діло. 

Розділ двадцятий, 

у якому життя дива знайшли і переховали 

За десять хвилин Абдулла сказав: 

— Отож, о найбільші мудреці та найвищі достойники, план складено. Тепер ще тільки вмовити джина… 

Із пляшки закурився ліловий димок і заклубився неспокійними хвилями понад мармуровою підлогою. 

— Не смійте мене використовувати! — заволав джин. — Я сказав — жаби, значить — жаби! Невже ви не розумієте, що в цю пляшку мене запроторив Хазруель? Якщо я піду проти нього, він запроторить мене в якесь іще гірше місце! 

Софі підняла голову й звела брови, побачивши дим: 

— То там таки справді джин! 

— Я всього лише прошу тебе застосувати свій дар пророкування, щоб сказати нам, де заховане життя Хазруеля, — пояснив Абдулла. — Я ж не прошу тебе виконати бажання. 

— Ні-і! — завив пурпуровий дим. 

Квітка-в-Ночі взяла пляшку і примостила її в себе на коліні. 

Дим заструменів додолу: здавалося, він намагається просочитися крізь тріщини в мармуровій підлозі. 

— Мені здається, — сказала Квітка-в-Ночі, — що ос- 

кільки всі чоловіки, до яких ми зверталися по допомогу, правили свою ціну, джин теж має право назвати свою. Це, мабуть, притаманно всім чоловікам. Слухай-но, джине, якщо ти погодишся допомогти Абдуллі, я обіцяю тобі будь-яку винагороду — в розумних межах, зви- 

чайно. 

Пурпуровий дим почав з наріканнями всмоктуватися назад у пляшку. 

— Ну добре вже, добре, — пробурчав джин. 

Через дві хвилини зачаровані заслони біля входу до кімнати принцес рвучко розсунулися — і ті, всі водночас, кинулись у велику залу, гукаючи Дальциеля й тягнучи за собою Абдуллу — безпомічного бранця. 

— Дальциелю! Дальциелю! — верещали всі тридцять принцес. — То оце так ти нас охороняєш? Як тобі не соромно! 

Дальциель підняв очі. Перегнувшись через підлокітник трону, він грав із Хазруелем у шахи. Угледівши натовп принцес, він злегка сполотнів і махнув рукою до брата, щоби той прибрав дошку. На щастя, юрма принцес була настільки щільною, що Дальциель не помітив у цьому тлумі ані Софі, ні Джарини Джамської. Щоправда, Джамала він таки зауважив — і його пронизливі очі звузилися від здивування. 

— Ну, що сталося цього разу? — буркнув він. 

— У наші покої пробрався чоловік! — вигукували принцеси. — Страшний, жахливий чоловік! 

— Який іще чоловік? — громовим голосом вигукнув Дальциель. — Хто посмів це зробити? 

— Ось він! — пропищали принцеси. 

Абдуллу виштовхали вперед, і таким чином він опинився між принцесою Беатрисою і принцесою Альберійською. 

Одягнений він був досить принизливо: на ньому не було нічого, крім криноліна, який висів у гардеробній ніші. Попри те, кринолін був головною частиною плану. Під ним, зокрема, Абдулла заховав килим-самоліт і пляшку з джином. 

Щойно Дальциель глянув на Абдуллу, той щиро втішився своїй обережності. Раніше Абдулла і не думав, що очі у джинів та дивів горять справжнісіньким полум’ям. Очі Дальциеля синювато палали, наче два горнила. Але поведінка Хазруеля збентежила Абдуллу ще сильніше. По велетенському обличчі Хазруеля розпливлася мерзенно-підступна посмішка, і він сказав: 

— А! Це знову ти! 

Див склав свої могутні руки на грудях і якось надзвичайно саркастично скривився. 

— Як сюди потрапив цей юнак? — гнівно запитав Дальциель своїм трубним голосом. 

Ніхто не відповідав йому, а тим часом Квітка-в-Ночі узялася за виконання своєї частини плану. Вона проштовхалася крізь юрбу принцес і граційно впала ниць на приступки трону.