Хазруелю, якого вже і так притримував солдат, цього виявилося занадто. Він перетворився назад на дива. Він гнівно змахнув руками. І пес Джамала, кілька разів перевернувшись у повітрі, поплив понад головами принцес до найдальшої стіни і з вищанням гепнувся на підлогу.
Після цього Хазруель спробував було підвестися, але солдат уже сидів у нього на спині, не даючи йому розправити шкірясті крила. Хазруель напружився і почав підніматися.
— Заклинаю тебе, Хазруелю, не підводь голови! — закричав Абдулла, нарешті виборсавшись із криноліна
Її Досконалості.
Залишившись у самій пов’язці на стегнах, Абдулла вибіг угору по приступках трону і вхопився за величезне ліве вухо Хазруеля. Побачивши це, Квітка-в-Ночі зрозуміла, де заховане життя Хазруеля, і, на превелику радість Абдулли, підстрибнула і повисла на правому вусі дива. Так вони й висіли, час від часу підлітаючи в повітря, коли Хазруель на якусь мить пересилював солдата, або гримаючись об підлогу, коли солдат тимчасово пересилював Хазруеля; між Абдуллою і Квіткою-в-Ночі було величезне вишкірене лице дива, а просто під ними — напружені руки солдата, який обхопив ни‑ми шию Хазруеля. Зрідка Абдулла бачив Дальциеля, який стояв на сидінні трону, напівзахований за юрбою принцес. Той розправив свої слабкі золоті крильця. До польотів вони явно не надавалися, одначе Дальциель відбивався ними від принцес, щосили волаючи, аби Хазруель прийшов йому на допомогу.
Відчайдушні трубні крики Дальциеля, судячи з усього, додали Хазруелеві сил. Він став перемагати солдата. Абдулла спробував дотягтися до золотого кільця, яке теліпалося біля самісінького його плеча в гачкуватому Хазруелевому носі. Абдулла відпустив ліву руку, але його права рука спітніла й ковзнула по вуху дива. Абдулла відчайдушно вчепився за дивове вухо, щоби не зірватися.
Охоплений сум’яттям, він цілком забув про Джамалового пса. А той від приголомшення майже хвилину пролежав нерухомо, а тоді піднявся, ще лютіший і сповнений ненависті до дивів. Побачивши Хазруеля, він відразу впізнав свого ворога. Здибивши шерсть на загривку і вищирившись, він побіг назад до трону, повз манюню принцесу з Морганом на руках, повз принцесу Беатрису, повз Валерію, повз решту принцес, які обступили трон, повз скорчену постать свого господаря —
і стрибнув на ту частину дива, до якої було найлегше дотягнутися.
Абдулла ледве встиг відсмикнути руку.
— Клац! — клацнули зуби пса.
— Ковть! — сказала його горлянка.
Після чого на лютій собачій морді з’явився невимовно здивований вираз — і пес повалився на підлогу, неспокійно гикаючи. Хазруель завив від болю й підхопився, притуливши до носа обидві руки. Солдат також покотився по підлозі. Абдулла й Квітка-в-Ночі розлетілися в різні боки. Абдулла кинувся заспокоювати пса, який безперервно гикав, однак Джамал устиг підбігти першим і дбайливо взяв свого улюбленця на руки.
— Бідний песик, мій бідний песик! Нічого, скоро тобі стане легше! — забубонів Джамал і турботливо поніс пса східцями вниз.
Абдулла поволік приголомшеного солдата слідом за ними і перегородив Джамалові шлях.
— Усі стійте! — крикнув він. — Дальциелю, заклинаю тебе зупинитися! Життя твого брата у нас!
Колотнеча на троні відразу ж припинилася. Дальциель випрямився, розкинувши крила, а його очі знову стали, немов два розжарені горнила.
— Я тобі не вірю, — сказав він. — Де воно?
— Усередині цього пса, — відповів Абдулла.
— Це тільки до завтра, — заспокійливо мовив Джамал, який у цю мить міг думати тільки про свого пса. — У нього від кальмарів став страшенно вразливий кишечник. Ви ще подякуйте…
Абдулла штурхнув його, щоб той замовк.
— Пес проковтнув кільце, яке було в носі у Хазруеля, — пояснив він.
Переляк на лиці Дальциеля був дуже промовистим. Абдулла вгадав.
— Ах! — сказали принцеси. Усі погляди звернулися на Хазруеля, величезного, зігнутого в три погибелі, — з його розлючених очей текли сльози, а обома руками він тримався за ніс. Між величезними пазуристими пальцями просочувалася зеленкувата й прозора дивова кров.