Вогненний демон заворушив пурпуровими іскристими губами.
— Слава небесам! — сказав він. — Чому ніхто з вас не покликав мене на ім’я раніше? Я ображений!
— Ой, бідолашний Кальцифере! — вигукнула Софі. — Я ж не знала!
— Я з тобою не розмовляю, — пробурчало дивовижне вогненне створіння. — Ти впивалася в мене пазурами. І з тобою я також не хочу говорити, — заявив демон, пропливаючи повз Хаула. — Бо це ти вплутав мене у все це. Особисто я не хотів допомагати армії короля. Говорити я буду тільки з ним, — заявив він, зненацька виринувши в Абдулли за плечем. Абдулла почув, як у нього потріскує волосся. Полум’я було дуже гарячим. — Він — єдиний, хто намагався мені лестити!
— І відколи це тобі стали потрібні лестощі? — ядуче поцікавився Хаул.
— Відтоді як я зрозумів, наскільки приємно, коли про тебе говорять приємні речі, — відповів Кальцифер.
— А я от не бачу в тобі нічого приємного, — скривився Хаул і повернувся спиною до Кальцифера, а його пурпурові атласні рукави так і закружляли вихором довкола нього.
— Кортить стати жабою? — запитав Кальцифер. — Знаєш, не тільки ти вмієш перетворювати людей на жаб!
Хаул сердито тупнув ногою в рожево-ліловій туфлі.
— Тоді, можливо, твій новий друг міг би попросити тебе повернути замок на місце? — сказав він.
Абдуллі зробилося трохи сумно. Очевидно, Хаул у такий спосіб натякав, що вони з Абдуллою незнайомі. Що ж, Абдулла зрозумів натяк. Він поклонився.
— О сапфіре серед магічних істот, — почав він, — о святковий вогонь, світоч серед килимів, чия істинна подоба більш ніж у тисячу разів перевершує ту, в якій ти був дорогоцінною тканиною…
— Ну годі вже! — буркнув Хаул.
— …чи не дав би ти своєї милостивої згоди на те, щоби перемістити цей замок на землю? — закінчив Абдулла.
— Із задоволенням, — сказав Кальцифер.
Усі відчули, як замок опускається. Спочатку він летів настільки швидко, що Софі схопила Хаула за руку, а кілька принцес заверещали — тому що, як голосно зазначила Валерія, шлунок залишився високо в небі. Можливо, Кальцифер так довго пробув у невластивій йому подобі, що аж трохи втратив навички керування замком. Зрештою, вже за мить політ трохи сповільнився і став плавним та майже непомітним. Це виявилося дуже доречним, оскільки замок, доки тривав політ, помітно зменшився. Усім довелося стати впритул одне коло одного і навіть боротися за місце, щоби втримати рівновагу.
Стіни почали сходитися, а імлистий порфір водночас перетворився на простий тиньк. Стеля опустилася, склепіння стало звичайнісінькими чорними балками,
а за тим місцем, де стояв трон, виникнуло вікно, спочатку замутнене. Абдулла чимскоріше обернувся до нього, сподіваючись кинути останній погляд на випрозорене море з островами, осяяними призахідним сонцем, але на той час, коли вікно остаточно зробилося справжнім вікном, зовні виднілося тільки небо, з якого в невелику кімнатку, як у сільській хаті, лилися золотаво-жовті світанкові промені. Принцеси на цей час уже збилися в тісну купу, Софі втиснулася в куток, одною рукою схопивши Хаула, а іншою — Моргана, тоді як Абдулла опинився між Квіткою-в-Ночі й солдатом.
Солдат, як раптом усвідомив Абдулла, за вже досить довгий час не вимовив ні слова. Та й поводився він досить-таки дивно. Він відкинув позичені у принцес вуалі і сидів, згорбившись, на стільці, який з’явився коло самого вогнища тоді, коли замок зменшився вже остаточно.
— З вами все добре? — запитав його Абдулла.
— Прекрасно, — відповів солдат. Але навіть його голос звучав якось дивно.
До нього, розштовхавши інших принцес, пробралася принцеса Беатриса.
— То ось ти де! — вигукнула вона. — Що це з тобою? Боїшся, що тепер, коли все нарешті стало як належить, я заберу назад дану тобі обіцянку? Так?
— Ні, — сказав солдат. — Або, радше, так. Це справить тобі клопоти.
— Це не справить мені ніяких клопотів! — фиркнула принцеса Беатриса. — Якщо я даю слово, то я його дотримую! А принц Джастін може котитися під три…
— Але ж я якраз і є принц Джастін, — сказав солдат.
— Що? — перепитала принцеса Беатриса.
Солдат дуже повільно і вкрай несміливо стягнув з голови вуалі і підняв очі. Лице в нього залишилося таким же, як і колись, із тими ж блакитними очима — чи то цілком невинними, чи то глибоко шахрайськими, чи то одне і друге водночас, але тепер його риси здавалися м’якшими, тепер це було обличчя освіченої людини. На ньому проступила уже зовсім інша солдатська натура.