— Цей клятий див зачарував і мене, — сказав солдат. — Тепер-то я згадав. Я чекав у лісі, коли повернуться з донесеннями групи розвідників, — він говорив так, ніби просив вибачення. — Ми шукали принцесу Беатрису… гм… одним словом, тебе… ну, і взагалі… Пошуки були не те щоби дуже успішними… Раптом мій намет як вітром здуло, і з’явився див: він насилу протискувався між дерев. «Принцесу забираю я, — заявив він. — А оскіль-
ки її країну завойовано нечесним шляхом, із застосуванням чарів, ти станеш солдатом переможеної армії і пересвідчишся, як воно є, на власній шкурі». Я й кліпнути не встиг, як опинився на полі бою — переконаний, начебто я — чужокрайнійський солдат.
— І тобі це не сподобалося? — поцікавилася принцеса Беатриса.
— Ну, — зізнався принц — це було доволі тяжко. Але я з цим якось змирився, попідбирав на полі бою все, що могло мені знадобитися, і склав деякі плани. Тепер я усвідомлюю, що повинен що-небудь зробити для переможених солдатів. Однак, — тут на його обличчі з’явилася точнісінько та сама усмішка, що була в нього як у старого солдата, — чесно кажучи, вештатися Інгарією було надзвичайно цікаво. Мені сподобалося бути шах-
раєм. У цьому я схожий на цього дива. Ось що мене по-справжньому пригнічує, то це необхідність знову повернутися до правління.
— А от у цьому я можу тобі допомогти, — сказала принцеса Беатриса. — Врешті-решт, на цьому я непогано знаюся.
— Справді? — зрадів принц — і глянув на неї так, як тоді, коли іще був солдатом, дивився на кошеня у власному капелюсі.
Квітка-в-Ночі ніжно й радісно штовхнула Абдуллу.
— Це ж очінстанський принц! — прошепотіла вона. — Отже, його вже не треба боятися!
Незабаром замок приземлився — м’яко, немов пір’їнка. Кальцифер, який ширяв поміж низькими балками стелі, повідомив, що посадив його десь у чистому полі недалеко від Кінгсбері.
— А ще я послав звістку в одне із дзеркал Салімана, — похвалився він.
Хаула ця новина, здавалося, розлютила до краю.
— І я також, — сердито процідив він. — Забагато на себе береш, тобі не здається?
— Значить, він отримає дві звістки, а не одну. Ну і що? — запитала Софі.
— Та це ж така дурість! — вигукнув Хаул — і раптом розсміявся.
Кальцифер на це зашкварчав сміхом. Вони знову виглядали друзями. Замислившись над цим, Абдулла зрозумів, як паскудно мусив почуватися Хаул. Увесь той час, що йому довелося пробути джином, він аж кипів з люті — і так само кипів з люті ще й дотепер, а вилити цю лють не мав на кого, хіба що на Кальцифера. Кальцифер, можливо, відчував те ж саме. А магічні здатності в обох них були такі, що жоден не міг дозволити собі ризикнути розізлитись на когось зі звичайних людей.
Невдовзі стало очевидно, що обидві звістки дійшли до адресата.
Хтось біля вікна гукнув: «Дивіться!» — і всі скупчилися, щоб подивитись, як кінгсберійські ворота відчиняються і звідти поспішно виїжджає королівська карета позаду ескорту солдатів. Як виявилося, це була ціла процесія. За королівською каретою їхали численні карети послів, прикрашені гербами більшості країн, звідки Хазруель зібрав принцес.
Хаул повернувся до Абдулли.
— У мене таке відчуття, ніби я досить добре вас знаю, — зізнався він.
Вони зніяковіло переглянулися.
— А ви мене? — запитав Хаул.
Абдулла поклонився.
— Думаю, я знаю вас нітрохи не менше, — відповів він.
— Якраз цього я і боявся, — сумно сказав Хаул. — Що ж, зате я впевнений, що якби виникла потреба швидко сказати багато гарних слів, то на вас можна покластися. Коли сюди під’їдуть усі ці карети, це може виявитися необхідним.
Так воно й сталося. Абдулла почував себе доволі незручно, він аж захрипнув. Однак головна незручність, на думку Абдулли, полягала в тому, що всі до єдиної принцеси, не кажучи вже про Софі, Хаула й принца Джастіна, так і рвалися розповісти королю, який Абдулла хоробрий і хитромудрий. Абдуллі страшенно кортіло їх раз у раз переправляти. Адже він зовсім не був хоробрий. Просто виявилося, що він здатний ступати по повітрю, бо його покохала Квітка-в-Ночі.
Принц Джастін відвів Абдуллу для розмови віч-на-віч в один із безлічі передпокоїв королівського палацу.
— Змиріться з цим, — сказав він. — Нікого і ніколи не хвалять за діло. Подивіться-но на мене. Усі тутешні чужокрайнійці стоять за мене, тому що я збираюся роздати їхнім ветеранам гроші, а мій вінценосний брат безмежно щасливий, бо я нарешті перестав опиратися одруженню з принцесою Беатрисою. Усі переконані, що я зразковий принц.