Препоганий настрій наче рукою зняло. Навіть дихати стало легше.
— Це було насправді! — додав він.
І повернувся, щоб у глибокій задумі подивитися на килим-самоліт. Він же теж був із ним у тому сні. А це значить…
— Виходить, поки я спав, ти переніс мене в сад до якогось багатія! — сказав Абдулла до килима. — Мабуть, я заговорив уві сні та звелів тобі це зробити. Дуже може бути. Адже я так багато думав про сади. Значить, ти набагато цінніший, аніж мені здавалося спочатку!
Розділ третій,
Абдулла знову акуратно прив’язав килим до жердини й пішов на Базар. Там він відшукав крамницю наймайстернішого з місцевих художників.
Після неодмінних вступних церемоній, під час яких Абдулла назвав художника князем олівця і заклинателем пастелей, а той, своєю чергою, назвав Абдуллу візиром замовників і халіфом проникливості, Абдулла відкрив, що його сюди привело:
— Мені потрібні портрети всіх чоловіків, яких тобі доводилося бачити, — найрізноманітніших на вигляд і за розміром. Намалюй мені царів і жебраків, торговців і ремісників, товстих і худих, молодих і старих, гарних і бридких, а також звичайних і просто пересічних. Якщо когось із них ти не бачив, прошу тебе вигадати їх, о діаманте пензлика. А якщо тебе зрадить твоя уява, хоч я і не можу в це повірити, аристократе серед художників, просто зверни свій погляд на цю базарну площу, дивися і малюй!
Абдулла махнув рукою в бік вируючої юрби покупців на Базарі. Він мало не розплакався, коли зрозумів, що Квітка-в-Ночі ніколи не бачила настільки буденного і пересічного видовища.
Художник замислено провів рукою по скуйовдженій бороді.
— Зрозуміло, о шляхетний поціновувачу мужності, із цим я легко впораюся, — мовив він. — Але чи самоцвіт розважливості не зробить таку ласку і не повідомить нікчемному малювальнику, навіщо йому знадобилися всі ці чоловічі портрети?
— А для чого аметистові мольберта це знати? — дещо налякано запитав Абдулла.
— Безумовно, провідник покупців зрозуміє, що цьому скрюченому хробакові слід знати, який матеріал для роботи вибрати, — відповів художник. Насправді йому було страшенно цікаво, для чого знадобилося таке дивне замовлення. — Крім того, те, чи я малюватиму олійними фарбами на полотні або дереві, чи я малюватиму пером на папері або пергаменті, чи я малюватиму фреску на стіні — усе залежить від того, для чого перл серед меценатів забажає використовувати ці портрети.
— А! На папері, будь ласка, — поспішно сказав Абдулла. Йому зовсім не хотілося розповідати про зустріч із Квіткою-в-Ночі. Абдулла нітрохи не сумнівався, що її батько — надзвичайно багатий чоловік, який неодмінно заперечуватиме, щоб молодий торговець килимами показував його дочці портрети інших чоловіків, — звісно, окрім очінстанського принца. — Ці портрети — для одного каліки, який ще ніколи в житті не виходив із дому.
— Тоді ти ще й поборник милосердя, — визнав художник і погодився намалювати портрети за несподівано низьку ціну.
— Ні, ні, о обранцю долі, не треба мені дякувати, — заперечив він, коли Абдулла спробував висловити свою вдячність. — Я маю на те аж три причини. По-перше, у мене зберігається безліч портретів, які я робив для власного задоволення, тож стягувати з тебе повну плату за них було б нечесно — адже я б однаково їх намалював. По-друге, твоє завдання вдесятеро привабливіше від моєї звичайної роботи, яка полягає в малюванні портретів юних дівчат, їхніх наречених, коней або верблюдів — і щоб усі вони виходили красивими, незалежно від того, як воно є насправді; або, для різноманітності, в зображенні рядочків замурзаних дітлахів, чиї батьки бажають, щоби вони виглядали справжніми ангелами, — і знов-таки незалежно від того, як воно є насправді. А по-третє, мені здається, що ти божевільний, о найблагородніший із покупців, тож скористатися з цього — значить накликати невдачу на свою голову.
І майже блискавично весь Базар облетіла новина: молодий Абдулла, торговець килимами, зійшов з глузду і купує кожен портрет, який йому запропонують.
Це завдало Абдуллі чимало клопоту. Решту дня йо‑го постійно відривали від справ різні суб’єкти довгими квітчастими розповідями про портрет бабусі, з яким вони змушені розпрощатися під тягарем крайньої нужди, чи про портрет улюбленого бігового верблюда самого султана, який випадково випав із візка, або про медальйон із портретом їхньої сестри. В Абдулли пішло доволі багато часу на те, щоби випровадити усіх їх геть, хоча у кількох випадках, коли на портретах було зображено чоловіків, він їх усе-таки придбав. А це, звичайно, аж ніяк не віднадило наступних відвідувачів.