Мікаель кивнув.
— У вас зморений вигляд, — зауважила Соня Мудіґ.
— Цілком можливо. Я на ногах уже третю добу поспіль.
— Він заснув просто в машині дорогою з Носсебру, — сказав Ерландер.
— Ви могли б розповісти всю історію від самого початку? — спитав Хольмберґ. — Схоже, що приватні детективи виграють у поліції з рахунком приблизно 3: 0.
Мікаель ледь посміхнувся:
— Хотів би я почути таку репліку від Бубланськи.
Вони пішли до кафетерію будівлі поліції, щоб поснідати. Протягом півгодини Мікаель, крок за кроком, пояснював, як по шматочках збирав матеріал про Залаченка. Коли він закінчив, поліцейські заглибилися в роздуми, не кажучи ні слова.
— У вашій історії є кілька лакун, — урешті-решт сказав Хольмберґ.
— Можливо, — згодився Мікаель.
— Ви не пояснили, як оволоділи секретним звітом СЕПО про Залаченка.
Мікаель кивнув.
— Я виявив його вчора вдома у Лісбет Саландер, коли нарешті з’ясував, де вона ховається. Лісбет же, в свою чергу, очевидно, знайшла його на дачі адвоката Нільса Б’юрмана.
— Отже, ви виявили укриття Саландер? — спитала Соня Мудіґ.
Мікаель кивнув.
— І?
— До цієї адреси вам доведеться докопуватися самим. Лісбет доклала багато зусиль, щоб організувати собі укриття, і я не маю наміру його видавати.
Мудіґ з Хольмберґом трохи спохмурніли.
— Мікаелю… це ж розслідування вбивства, — нагадала Соня.
— А ви все ще не усвідомили, що Лісбет Саландер невинувата і що поліція нечуваним чином знехтувала її правом на захист приватного життя? Банда сатаністок-лесбіянок — звідки ви це взяли? Якщо Лісбет побажає розповісти вам, де живе, то, я впевнений, вона розповість.
— Але я ніяк не можу помістити в голові ще одну річ, — наполягав Хольмберґ. — Яке відношення до цієї історії має Б’юрман? Ви кажете, ніби все почалося саме з нього, тому що він зв’язався із Залаченком і попросив його вбити Саландер… та навіщо йому це знадобилося?
Мікаель досить довго вагався.
— Я припускаю, що він найняв Залаченка, щоб знищити Лісбет Саландер. За їх задумом, вона мала опинитися в тому складі під Нюкварном.
— Але ж він був її опікуном. Який у нього міг бути мотив для її вбивства?
— Питання складне.
— Поясніть.
— У нього був чудовий мотив. Він зробив дещо, про що було відомо Лісбет. Вона була загрозою для його перспектив і благополуччя.
— Що ж він зробив?
— Вважаю, буде краще, якщо ми надамо можливість пояснити це самій Лісбет.
Він зустрівся поглядом з Хольмберґом.
— Ну ж бо спробую вгадати, сказала Соня Мудіґ. — Б’юрман зробив щось проти своєї підопічної.
Мікаель кивнув.
— А якщо я висловлю припущення, що він вчинив над нею сексуальне насильство в якійсь формі?
Мікаель знизав плечима й утримався від коментарів.
— Вам відомо про татуювання на животі Б’юрмана?
— Про татуювання?
— У нього через увесь живіт тяглося зроблене невмілою рукою татуювання з написом: «Я садистська свиня, покидьок і ґвалтівник». Ми довго міркували над тим, звідки воно взялося.
Мікаель раптом зареготав.
— У чому річ?
— Авжеж, а я все сушив голову над тим, яку Лісбет вибрала форму помсти. Втім, знаєте… обговорювати це я з вами не буду, з тієї ж причини, що й раніше. Знов-таки йдеться про її приватне життя. Проти Лісбет було вчинено злочин. Жертвою є вона. І їй вирішувати, що вам розповідати. Даруйте. — Він з вибачливим виглядом знизав плечима.
— Про насильства слід заявляти в поліцію, — сказала Соня Мудіґ.
— Згоден. Проте це насильство мало місце два роки тому, а Лісбет все ще не повідомила про нього поліції. Отже, вона цього робити не збирається. Я можу скільки завгодно не погоджуватися з нею по суті, але вирішувати їй. Крім того…
— Що?
— У неї немає особливих підстав довіряти поліції. Востаннє, коли вона спробувала пояснити, який недолюдок Залаченко, її засадили до психушки.
Близько дев’ятої години в п’ятницю вранці начальник групи розшуку Ян Бубланськи увійшов до кабінету Ріхарда Екстрьома і на його запрошення всівся в крісло для відвідувачів. Поправивши окуляри, Екстрьом погладив рукою доглянуту борідку. Він дуже нервував. Ситуація уявлялася йому хаотичною і загрозливою. Протягом місяця він був керівником попереднього слідства і займався пошуками Лісбет Саландер. Він у всіх подробицях розписував її як божевільну і небезпечну для суспільства психопатку, видавав суспільству і газетам інформацію, яка мала б допомогти йому в майбутньому судовому процесі. Все, здавалося, складалося вдало.