— Привіт, — сказала вона. — Мікаеля сьогодні тут немає.
Анніка посміхнулася.
— Знаю. Мені потрібен звіт Бйорка про розслідування СЕПО. Мікке попросив мене поглянути на нього: можливо, доведеться представляти інтереси Саландер.
Еріка кивнула, потім підвелася і принесла з письмового столу папку.
Анніка вже хотіла йти, та, повагавшись, передумала і сіла навпроти Еріки.
— Добре, а з тобою що відбувається?
— Я збираюся піти з «Міленіуму», але досі не змогла розповісти про це Мікаелю. Він так заплутався в цій історії з Саландер, що мені ніяк не випадало слушної нагоди, а я не можу повідомити решту, не поговоривши спочатку з ним, і тепер мені страшенно гидко.
Анніка Джанніні прикусила нижню губу.
— І зараз ти замість нього розповідаєш мені. Що ти збираєшся робити?
— Я буду головним редактором газети «Свенска морґонпостен».
— Оце так-так! У такому разі вітання були б куди доречніші, ніж плачі та скрегіт зубовний.
— Але я зовсім не так збиралася залишити «Міленіум». Посеред дикого хаосу. Пропозиція надійшла, мов грім серед ясного неба, і я не змогла відмовитися. Я хочу сказати, що такий шанс двічі не випадає. Мені запропонували цю посаду якраз перед тим, як застрелили Даґа і Міа, і тут закрутилася така круговерть, що я змовчала. А тепер мене страшенно терзає сумління.
— Розумію. І ти боїшся викласти про все Мікке.
— Я ще нікому не казала: думала, що почну працювати в «СМП» тільки восени і в мене ще буде час розповісти. А тепер вони хочуть, щоб я почала працю якомога швидше.
Вона замовкла і поглянула на Анніку з таким виглядом, ніби ось-ось розплачеться.
— Це практично мій останній тиждень у «Міленіумі». Після вихідних я виїжджаю, а потім… мені необхідна невелика відпустка, щоб зарядитися. А першого травня я вже починаю працювати в «СМП».
— А що б сталося, якби ти втрапила під машину? Тоді б журнал залишився без головного редактора і так само без жодного попередження.
Еріка підвела погляд.
— Але я не втрапила під машину. Я свідомо мовчала кілька тижнів.
— Я розумію, що становище нелегке, але мені здається, що Мікке з Крістером разом з усіма іншими впораються з ситуацією. І я вважаю, що ти мусиш їм усе розповісти, просто зараз.
— Так, але твій клятий братик і досі в Ґетеборзі. Він спить і не відповідає на дзвінки.
— Я знаю. Мало кому вдається так успішно ухилятися від телефонних розмов, як Мікаелю. Проте тут йдеться не про вас з Мікке. Я знаю, що ви пропрацювали разом двадцять років чи близько того і що у вас заплутані стосунки, але ти повинна подумати про Крістера та й про решту співробітників редакції.
— Але Мікаель…
— Звісно, Мікке підскочить до стелі. Але якщо він не зможе пережити того, що після двадцяти років ти дещицю перемудрувала, то він не вартий часу, який ти на нього згаяла.
Еріка зітхнула.
— Ну ж бо, збадьорись. Виклич Крістера та всіх решту. Негайно.
На збори, влаштовані Ерікою Берґер у крихітному конференц-залі «Міленіуму», Крістер Мальм з’явився ні в сих ні в тих. Його попередили всього за кілька хвилин до початку, коли він саме збирався вже, з нагоди п’ятниці, покинути редакцію раніше. Крістер скоса подивився на Хенрі Кортеса і Лотту Карім, теж здивованих, як і він. Відповідальний секретар редакції Малін Ерікссон теж нічого не знала, так само як і репортер Моніка Нільссон і маркетолог Сонні Маґнуссон. Бракувало тільки Мікаеля Блумквіста, який був на той час у Ґетеборзі.
«Господи. Адже Мікаель нічого не знає, — подумав Крістер Мальм. — Цікаво, яка буде його реакція».
Потім він звернув увагу, що Еріка Берґер скінчила говорити, і в конференц-залі залягла цілковита тиша. Він похитав головою, встав, обійняв Еріку і поцілував її в щоку.
— Вітаю, Ріккі, — сказав він. — Посада головного редактора «СМП» — це неслабкий злет після нашої маленької шхуни.
Хенрі Кортес опам’ятався і від душі зааплодував. Еріка підняла руки.
— Стоп, — сказала вона. — На оплески я сьогодні не заслуговую.
Вона зробила коротку паузу й обвела поглядом нечисленних співробітників редакції.
— Послухайте… мені страшенно шкода, що все вийшло саме так. Я збиралася розповісти вам кілька тижнів тому, але тут сталися вбивства і здійнялася ця буча. Мікаель з Малін працювали як одержимі, тож у мене просто не було слушної нагоди. Через те так і сталося.
Малін Ерікссон раптом дуже чітко усвідомила, як мало в них співробітників і як страшенно важко їм буде без Еріки. Донині що б не сталося, який би не починався хаос, Еріка була тією несхитною за будь-яких штормів скелею, до якої Малін завжди могла притулитися. Так… не дивно, що цей «Уранішній дракон» найняв її на роботу. Але що ж далі? Адже Еріка завжди була в «Міленіумі» ключовою фігурою.