Выбрать главу

— Привіт, — сказала вона. — Мікаеля сьогодні тут немає.

Анніка посміхнулася.

— Знаю. Мені потрібен звіт Бйорка про розслідування СЕПО. Мікке попросив мене поглянути на нього: можливо, доведеться представляти інтереси Саландер.

Еріка кивнула, потім підвелася і принесла з письмового столу папку.

Анніка вже хотіла йти, та, повагавшись, передумала і сіла навпроти Еріки.

— Добре, а з тобою що відбувається?

— Я збираюся піти з «Міленіуму», але досі не змогла розповісти про це Мікаелю. Він так заплутався в цій історії з Саландер, що мені ніяк не випадало слушної нагоди, а я не можу повідомити решту, не поговоривши спочатку з ним, і тепер мені страшенно гидко.

Анніка Джанніні прикусила нижню губу.

— І зараз ти замість нього розповідаєш мені. Що ти збираєшся робити?

— Я буду головним редактором газети «Свенска морґонпостен».

— Оце так-так! У такому разі вітання були б куди доречніші, ніж плачі та скрегіт зубовний.

— Але я зовсім не так збиралася залишити «Міленіум». Посеред дикого хаосу. Пропозиція надійшла, мов грім серед ясного неба, і я не змогла відмовитися. Я хочу сказати, що такий шанс двічі не випадає. Мені запропонували цю посаду якраз перед тим, як застрелили Даґа і Міа, і тут закрутилася така круговерть, що я змовчала. А тепер мене страшенно терзає сумління.

— Розумію. І ти боїшся викласти про все Мікке.

— Я ще нікому не казала: думала, що почну працювати в «СМП» тільки восени і в мене ще буде час розповісти. А тепер вони хочуть, щоб я почала працю якомога швидше.

Вона замовкла і поглянула на Анніку з таким виглядом, ніби ось-ось розплачеться.

— Це практично мій останній тиждень у «Міленіумі». Після вихідних я виїжджаю, а потім… мені необхідна невелика відпустка, щоб зарядитися. А першого травня я вже починаю працювати в «СМП».

— А що б сталося, якби ти втрапила під машину? Тоді б журнал залишився без головного редактора і так само без жодного попередження.

Еріка підвела погляд.

— Але я не втрапила під машину. Я свідомо мовчала кілька тижнів.

— Я розумію, що становище нелегке, але мені здається, що Мікке з Крістером разом з усіма іншими впораються з ситуацією. І я вважаю, що ти мусиш їм усе розповісти, просто зараз.

— Так, але твій клятий братик і досі в Ґетеборзі. Він спить і не відповідає на дзвінки.

— Я знаю. Мало кому вдається так успішно ухилятися від телефонних розмов, як Мікаелю. Проте тут йдеться не про вас з Мікке. Я знаю, що ви пропрацювали разом двадцять років чи близько того і що у вас заплутані стосунки, але ти повинна подумати про Крістера та й про решту співробітників редакції.

— Але Мікаель…

— Звісно, Мікке підскочить до стелі. Але якщо він не зможе пережити того, що після двадцяти років ти дещицю перемудрувала, то він не вартий часу, який ти на нього згаяла.

Еріка зітхнула.

— Ну ж бо, збадьорись. Виклич Крістера та всіх решту. Негайно.

На збори, влаштовані Ерікою Берґер у крихітному конференц-залі «Міленіуму», Крістер Мальм з’явився ні в сих ні в тих. Його попередили всього за кілька хвилин до початку, коли він саме збирався вже, з нагоди п’ятниці, покинути редакцію раніше. Крістер скоса подивився на Хенрі Кортеса і Лотту Карім, теж здивованих, як і він. Відповідальний секретар редакції Малін Ерікссон теж нічого не знала, так само як і репортер Моніка Нільссон і маркетолог Сонні Маґнуссон. Бракувало тільки Мікаеля Блумквіста, який був на той час у Ґетеборзі.

«Господи. Адже Мікаель нічого не знає, — подумав Крістер Мальм. — Цікаво, яка буде його реакція».

Потім він звернув увагу, що Еріка Берґер скінчила говорити, і в конференц-залі залягла цілковита тиша. Він похитав головою, встав, обійняв Еріку і поцілував її в щоку.

— Вітаю, Ріккі, — сказав він. — Посада головного редактора «СМП» — це неслабкий злет після нашої маленької шхуни.

Хенрі Кортес опам’ятався і від душі зааплодував. Еріка підняла руки.

— Стоп, — сказала вона. — На оплески я сьогодні не заслуговую.

Вона зробила коротку паузу й обвела поглядом нечисленних співробітників редакції.

— Послухайте… мені страшенно шкода, що все вийшло саме так. Я збиралася розповісти вам кілька тижнів тому, але тут сталися вбивства і здійнялася ця буча. Мікаель з Малін працювали як одержимі, тож у мене просто не було слушної нагоди. Через те так і сталося.

Малін Ерікссон раптом дуже чітко усвідомила, як мало в них співробітників і як страшенно важко їм буде без Еріки. Донині що б не сталося, який би не починався хаос, Еріка була тією несхитною за будь-яких штормів скелею, до якої Малін завжди могла притулитися. Так… не дивно, що цей «Уранішній дракон» найняв її на роботу. Але що ж далі? Адже Еріка завжди була в «Міленіумі» ключовою фігурою.