— Я ніколи не був засуджений. Мені навіть не висувалося жодних звинувачень. Я не можу відповідати за те, що нафантазував у своїх звітах якийсь бовдур зі Служби безпеки. Якби мене в чомусь підозрювали, то, принаймні, викликали б для допиту.
У Соні Мудіґ на мить ніби одняло мову. На обличчі Залаченка під пов’язкою, схоже, з’явилася посмішка.
— Отож я хочу подати заяву на свою дочку. Вона намагалася мене вбити.
Соня Мудіґ зітхнула.
— Я, здається, починаю розуміти, чому Лісбет Саландер відчуває потребу вгородити вам у голову сокиру.
Ерландер кашлянув.
— Даруйте, пане Бодін… може, повернемося до того, що вам відомо про Рональда Нідермана?
Інспекторові Яну Бубланськи Соня Мудіґ телефонувала з коридору, щойно відійшла від палати Залаченка.
— Нічого, — сказала вона.
— Нічого? — перепитав Бубланськи.
— Він подав у поліцію заяву на Лісбет Саландер, звинувативши її в жорстокому побитті та спробі вбивства. Запевняє, ніби жодним чином не причетний до вбивств у Стокгольмі.
— А як він пояснює те, що Лісбет Саландер було закопано на його ділянці в Госсеберзі?
— Каже, застудився і майже весь день проспав. Якщо в Саландер стріляли в Госсеберзі, то це, мабуть, справа рук Рональда Нідермана.
— Гаразд. Що ми маємо?
— У неї стріляли з браунінга 22-го калібру, тому їй вдалося вижити. Пістолет ми знайшли. Залаченко визнає, що зброя належить йому.
— Ага. Інакше кажучи, він знає, що ми виявимо на пістолеті його відбитки пальців.
— Авжеж. Але стверджує, що востаннє бачив пістолет, коли той лежав у шухляді письмового столу.
— Отже, ймовірно, красунчик Рональд Нідерман узяв зброю, коли Залаченко мирно спав, і вистрілив у Саландер. Чи можемо ми довести протилежне?
Соня Мудіґ на кілька секунд замислилась.
— Він блискуче знається на шведському законодавстві й методах поліції. Абсолютно ні в чому не зізнається і жертвує Нідерманом як пішаком. Навіть не знаю, що ми зможемо довести. Я попросила Ерландера відправити його одяг експертам і перевірити на наявність слідів пороху, та цьому типові зовсім не важко буде сказати, мовляв, два дні тому вправлявся в стрільбі.
Лісбет Саландер відчула запах мигдалю й етанолу. Здавалося, ніби в неї в роті спирт, і вона спробувала ковтнути, та язик не слухався — схоже, він повністю втратив чутливість.
Лісбет спробувала розплющити очі, але не змогла. Звідкись здалеку до неї долинав голос, що немовби звертався до неї, втім розібрати слова їй не вдавалося. Потім вона почула цей голос цілком виразно.
— Мені здається, вона пробуджується.
Лісбет відчула, що хтось торкається до її лоба, і спробувала відмахнутися від цієї нахабної руки. Ліве плече миттю пронизав гострий біль, і Лісбет розслабила м’язи.
— Ви мене чуєте?
Пішов геть.
— Ви можете розплющити очі?
Що це за кретин до мене чіпляється?
Нарешті Лісбет розплющила повіки. Спершу вона побачила лише дивні світлові точки, а потім у полі її зору почала виднітися якась постать. Вона спробувала сфокусувати погляд, але постать весь час ніби щезала. У Лісбет було таке відчуття, що в неї сильне похмілля і ліжко безперервно крениться.
— Стрлнь, — промовила вона.
— Що ви сказали?
— Діот, — сказала Лісбет.
— Чудово. Чи не могли б ви знов розплющити очі.
Вона ледве підвела повіки і крізь вузькі щілинки побачила незнайоме обличчя. Кожна деталь на ньому виразно виднілася: над нею схилився світловолосий чоловік з яскраво-блакитними очима і на диво грубими рисами.
— Добридень. Мене звуть Андерс Юнассон. Я лікар. Ви перебуваєте в лікарні. У вас серйозні травми, і зараз ви відновлюєтеся після операції. Ви знаєте, як вас звуть?
— Пшаландр, — сказала Лісбет Саландер.
— Добре. Будь ласка, полічіть до десяти.
— Один, два, чотири… ні… три, чотири, п’ять, шість…
І Лісбет знову відключилася.
Проте доктор Андерс Юнассон удовольнився отриманими відповідями. Вона назвала своє прізвище і почала рахувати. Це ознака того, що з розумом у неї як і раніше все у відносному порядку і що вона не прокинеться овочем. Він записав час пробудження — 21.06, приблизно через шістнадцять годин після закінчення операції. Андерс Юнассон проспав більшу частину дня і приїхав знову до Сальгренської лікарні коло сьомої вечора. Взагалі-то в нього був вихідний, але зібралося багато термінової паперової роботи.