Він не зміг стриматися і зайшов до реанімації, аби поглянути на пацієнтку, в мозку якої порпався сьогодні вранці.
— Дайте їй ще трохи поспати, але уважно слідкуйте за її ЕКГ. Я побоююся, щоб у мозку не утворився набряк або крововилив. Схоже, в неї виник гострий біль у плечі, коли вона спробувала поворухнути рукою. Якщо вона прокинеться, можете давати їй по два міліграми морфіну на годину.
Виходив Андерс Юнассон з лікарні через головний вхід у дивно піднесеному настрої.
Коли Лісбет Саландер прокинулася знову, стрілки годинника наближалися до другої ночі. Вона повільно розплющила очі, побачила конус світла на стелі. За кілька хвилин вона повернула голову і зрозуміла, що її шию фіксує спеціальний комір. У голові відчувався тупий біль, а тільки-но Лісбет спробувала змінити положення, як відчула різкий біль у плечі і знов заплющила очі.
«Лікарня, — подумала вона. — Що я тут роблю?»
Лісбет відчувала страшенну слабкість.
Спочатку їй було важко зібратися з думками, але потім один по одному почали з’являтися уривки спогадів.
Коли вона пригадала, як вибиралася з могили, її на кілька секунд охопив жах. Потім вона стиснула зуби і далі почала зосереджено дихати.
Лісбет Саландер констатувала, що жива. Щоправда, не була впевнена, добре це чи погано.
Вона гаразд не пам’ятала, що сталося, спливали тільки смутні, уривчасті видіння — сарай і те, як вона щосили замахнулася сокирою і вдарила по голові свого батька, Залаченка. Живий він чи мертвий, вона не знала.
Лісбет ніяк не могла пригадати, що саме трапилося з Нідерманом. Начебто її вразило те, як він дав ногам тягу, а чому — так і залишилося незрозумілим.
Раптом вона згадала, що бачила Бісового Калле Блумквіста. Лісбет завагалася, чи бува їй усе це не приснилося, але вона пам’ятала кухню — ймовірно, то була кухня в Госсеберзі — і начебто бачила, як він до неї підходить. «Мабуть, у мене були галюцинації», — подумала вона.
Здавалося, події в Госсеберзі відбувалися дуже давно або взагалі приверзлися їй у якомусь безглуздому сні. Лісбет зосередилася на тому, що відбувалося з нею зараз.
Вона поранена, це зрозуміло. Лісбет підняла руку й обмацала голову — та була туго забинтована. Нараз вона згадала. Нідерман… Залаченко… У старого негідника теж виявився пістолет — браунінг 22-го калібру. Порівняно з будь-якими іншими видами вогнепальної зброї він відносно нешкідливий, через те вона й жива.
«Мені прострелили голову, — згадала вона. — Я могла засунути у вхідний отвір палець і помацати мозок».
Тепер Лісбет здивувалася, що лишилася живою, але це її хвилювало навдивовижу мало: насправді їй було однаково. Якщо смерть і є та чорна порожнеча, з якої вона щойно виплила, то нічого страшного в ній немає. Особливої різниці не відчувається.
Зробивши це езотеричне спостереження, Лісбет заплющила очі й знову пірнула в браму сну.
Продрімавши всього кілька хвилин, вона почула рух і розплющила очі. Над нею схилилася сестра в білому халаті, і Лісбет знову стулила повіки, прикидаючись сплячою.
— Мені здається, ви не спите, — сказала сестра.
— Ммм, — промовила Лісбет Саландер.
— Добрий день, мене звуть Маріанн. Ви розумієте, що я вам кажу?
Лісбет спробувала кивнути, але згадала, що її голова зафіксована коміром і нерухома.
— Ні, ворушитися не намагайтеся. Боятися не треба. Вас поранили, але вже прооперували.
— Можна мені води?
Маріанн дала їй попити води через трубочку. Ковтаючи воду, Лісбет зауважила праворуч від себе ще когось.
— Здрастуйте, Лісбет. Ви мене чуєте?
— Ммм, — відповіла Лісбет.
— Я доктор Хелена Ендрін. Чи відомо вам, де ви?
— Лікарня.
— Так, ви в Сальгренській лікарні Ґетеборґа. Вас прооперували, і зараз ви в реанімаційному відділенні.
— Ммм.
— Вам нічого боятися.
— Мені прострелили голову.
Доктор Ендрін якусь мить вагалася.
— Правильно. Ви пам’ятаєте, що сталося?
— У старого негідника був пістолет.
— Еге ж… саме так.
— Двадцять другого калібру.
— Он як? Я цього не знала.
— Наскільки серйозно я постраждала?
— У вас добрий прогноз. Вас привезли у важкому стані, але ми вважаємо, що у вас хороші шанси повністю видужати.
Лісбет обмірковувала отриману інформацію. Спрямувавши погляд на доктора Ендрін, вона відзначила, що бачить нечітко.
— Що сталося з Залаченком?
— З ким?
— З негідником. Він живий?