Соня Мудіґ мовчала.
— Я не прошу, щоб ви розкривали технічні деталі слідства або щось подібне. Оцінюйте ситуацію самі. Та мені необхідно знати, як розвиватиметься історія з судовим переслідуванням Лісбет Саландер.
— Це скидається на надійний спосіб заробити звільнення.
— Ви — джерело. Я під жодним оглядом не назву вашого імені і не поставлю вас у скрутне становище.
Він дістав блокнот і написав адресу електронної пошти.
— Це анонімна інтернетівська адреса. Якщо захочете що-небудь повідомити, можете нею скористатися. Тільки не пишіть зі своєї звичайної офіційної адреси. Створіть власну тимчасову адресу в Інтернеті.
Соня Мудіґ узяла аркушик і поклала його до внутрішньої кишені піджака. Вона нічого не пообіцяла.
У суботу о сьомій годині ранку інспектора кримінальної поліції Маркуса Ерландера розбудив телефонний дзвінок. Чулися голоси з телевізора, з кухні долітав аромат кави — дружина вже поринула у вранішні справи. До своєї квартири в містечку Мельндаль під Ґетеборгом він добрався десь о першій ночі і проспав лише годин із п’ять, а перед тим майже двадцять дві години не присідав. Отож, простягаючи руку до телефону, він відчував, що зовсім не виспався.
— Мортенссон, патрульна служба, нічне чергування. Ти вже встиг прокинутися?
— Ні, — відповів Ерландер. — Я ледве встиг заснути. Що сталося?
— Новини. Знайшли Аніту Касперссон.
— Де?
— На під’їзді до поселення Сеглора, на південь від Буроса.
Ерландер подумки уявив собі карту.
— На південь, — сказав він. — Він вибирає дрібні дороги. Мабуть, проїхав по шосе сто вісімдесят над Буросом і звернув на південь. Ми попередили Мальмьо?
— І Хельсінґборґ, Ландскруну і Треллеборґ. І Карлскруну. Я маю на увазі пором на схід.
Ерландер підвівся і потер шию.
— У нього тепер майже доба переваги. Він міг уже покинути країну. Як знайшли Касперссон?
— Вона постукала в двері вілли на в’їзді в Сеглору.
— Що?
— Вона постукала.
— Я чув. Ти хочеш сказати, що вона жива?
— Вибач. Я втомився і висловлююся не зовсім чітко. Аніта Касперссон дошкандибала до Сеглори сьогодні десять хвилин на четверту ночі і постукала ногами в двері будинку, перелякавши сім’ю, що спала в домі. Вона була боса, дуже змерзла, із зв’язаними за спиною руками. Зараз вона перебуває у лікарні в Буросі, і до неї вже приїхав чоловік.
— Хай йому біс! Думаю, ми всі вже вважали, що вона мертва.
— Інколи трапляються сюрпризи.
— Приємні сюрпризи.
— Отже, саме час для неприємних новин. Тут уже з п’ятої ранку перебуває заступник начальника обласного управління Спонгберґ. Вона розпорядилася, щоб ти швидко прокидався і їхав у Бурос допитувати Касперссон.
Оскільки був ранок суботи, Мікаель вирішив, що в редакції «Міленіуму» нікого немає. Коли потяг уже в’їжджав до Стокгольма, він зателефонував Крістеру Мальму і запитав, що саме стало приводом для його повідомлення.
— Ти поснідав? — поцікавився Крістер Мальм.
— У потягу.
— Добре. Приїжджай до мене додому, поснідаємо як годиться.
— У чому річ?
— Розповім, коли приїдеш.
Мікаель доїхав на метро до станції «Медборґарплатсен» і пройшов до вулиці Алльхельгонґатан. Йому відчинив бойфренд Крістера Арнольд Маґнуссон. Мікаелю завжди, коли бачив Маґнуссона, здавалося, що він дивиться на якийсь рекламний плакат. Арнольд Маґнуссон починав у Королівському драматичному театрі і був одним з найпопулярніших акторів Швеції. Зустріч з ним у реальному житті щоразу бентежила. Зазвичай знаменитості особливого враження на Мікаеля не справляли, але Арнольд Маґнуссон мав таку характерну зовнішність і до того асоціювався з деякими ролями з фільмів і телевізійних серіалів — особливо з роллю холеричного, однак справедливого комісара кримінальної поліції Гуннара Фріска з надзвичайно популярного серіалу, — що Мікаель завжди мимоволі чекав від нього саме такої поведінки, як у Гуннара Фріска.
— Привіт, Мікке, — сказав Арнольд.
— Привіт.
— На кухню. — Арнольд впустив його до квартири.
Крістер Мальм поставив на стіл свіжоспечені вафлі з варенням з морошки і свіжозаварену каву. Щойно Мікаель це побачив, у нього аж слинка потекла, і він відразу заходився уминати вафлі, що лежали на тарелі. Крістер Мальм став розпитувати про події в Госсеберзі, Мікаель стисло переказав деталі. Лише поїдаючи третю вафлю, він наважився запитати, що ж власне сталося.
— Поки ти був у Ґетеборзі, у нас в «Міленіумі» виникла невелика проблема, — сказав Крістер.