Мікаель скинув бровами.
— Яка?
— Нічого серйозного. Еріка Берґер стала головним редактором «Свенска морґонпостен». Учора вона відпрацювала в «Міленіумі» останній день.
Мікаель завмер, не донісши вафлю до рота. Минуло кілька секунд, перш ніж він осягнув масштаб почутої новини.
— Чому вона нічого не сказала раніше? — нарешті зміг запитати.
— Бо хотіла повідомити тобі першому про це, а тебе весь час десь носило, і кілька тижнів ти був просто недоступний. Тоді вона вирішила, що тобі вистачає проблем зі справою Саландер. А оскільки їй хотілося розповісти тобі першому, вона, зрозуміло, нічого не говорила і всім нам, а час ішов. Отож поступово докори сумління довели її до повної знемоги. А ми не мали уявлення, що з нею коїться.
Мікаель заплющив очі.
— Дідько, — сказав він.
— Авжеж. Тепер усе вийшло навпаки — ти дізнався останнім з усієї редакції. Мені хотілося розповісти тобі про це, щоб ти зрозумів, як усе те було, і не подумав, що хтось діяв у тебе за спиною.
— Я цього не думаю. Але, господи. Класно, що вона отримала цю посаду, якщо їй хочеться працювати в «СМП»… та що, чорт забирай, тепер робити нам?
— Ми призначимо Малін виконувати обов’язки головного редактора починаючи з наступного номера.
— Малін?
— Якщо, звісно, ти не хочеш бути головним редактором.
— Ні, я поки що при своєму розумі.
— Я чомусь так і думав. Отже, головним редактором буде Малін.
— А хто буде відповідальним секретарем?
— Хенрі Кортес. Він пропрацював у нас чотири роки і вже вийшов з розряду зелених практикантів.
Мікаель обдумав ці пропозиції.
— Від моєї думки вже нічого не залежить? — поцікавився він.
— Ні, — сказав Крістер Мальм.
Мікаель стримано усміхнувся.
— Гаразд, Хай буде так, як ви вирішили. Малін — боєць, але їй бракує рішучості, а Хенрі частенько рубає з плеча. Нам доведеться за ними приглядати.
— Приглянемо.
Мікаель сидів мовчки і думав про те, як сутужно їм буде без Еріки. Майбутнє журналу уявлялося йому вельми туманно.
— Я мушу зателефонувати Еріці і…
— Гадаю, не варто.
— Як це?
— Вона спить у редакції. Можеш піти її розбудити.
Мікаель побачив Еріку Берґер, коли вона спала глибоким сном на розкладному дивані у власному кабінеті. Всю ніч вона вигрібала з шухляд письмового столу та з книжкових полиць свої особисті речі й папери, які їй хотілося зберегти, отож набралося п’ять великих коробок. Мікаель довго стояв у дверях і дивився на Еріку, а потім увійшов, сів на краєчок дивана і розбудив її.
— Якого біса ти не пішла спати в мою квартиру, якщо вже не встигла повернутися додому? — спитав він.
— Привіт, Мікаелю, — сказала Еріка.
Вона вже почала було щось говорити, та Мікаель нахилився і поцілував її в щоку.
— Ти сердишся?
— Страшенно, — сухо сказав він.
— Мені шкода. Я просто не змогла відмовитися від такої пропозиції. Але зараз мені здається, що я вчинила неправильно і кидаю «Міленіум», коли треба розгрібати лайно в украй важкій ситуації.
— У мене навряд чи є право докоряти тобі в тому, що ти втікаєш з корабля. Адже два роки тому я пішов звідси, залишивши тебе розгрібати лайно в далеко важчій ситуації, ніж зараз.
— Не бачу нічого спільного. У тебе була перерва в роботі. А я йду зовсім і ще це приховувала. Мені страшенно шкода.
Мікаель трохи помовчав, потім ледь посміхнувся.
— Раз настав час, значить, настав. A woman’s gotta do what a woman’s gotta do and all that crap.[5]
Еріка посміхнулася. Саме це вона сказала йому, коли він виїжджав до Хедебю. Він простягнув руку і по-дружньому наїжачив їй волосся.
— Те, що ти хочеш піти з цієї божевільні, я зрозуміти можу, але мені треба буде трохи часу, щоб звикнути до думки, що тобі захотілося очолити найсухішу газету Швеції, призначену для манірних мужиків.
— Там працює досить багато дівчат.
— Е-е. Поглянь передовицю. Там же всю дорогу anno dazumal.[6] Ймовірно, ти просто чокнута мазохістка. Може, ходімо вип’ємо кави?
Еріка сіла.
— Мені кортить дізнатися, що сталося тієї ночі в Ґетеборзі.
— Я вже працюю над цим матеріалом, — сказав Мікаель. — Коли ми його опублікуємо, вибухне справжня війна.
— Не ми. Ви.
— Знаю. Ми його опублікуємо ще до початку судового процесу. Адже ти не збираєшся забирати цей матеріал із собою в «СМП»? Насправді мені б хотілося, щоб ти дещо написала про історію Залаченка, доки не пішла з «Міленіуму».
— Мікке, я…
— Останню статтю головного редактора. Можеш писати, коли буде бажання. Її, можливо, не опублікують до суду, на коли б його не призначили.