— Б’юрман був ідіотом. Його ні в якому разі не можна було підпускати до Залаченка, і тим більше до його дочки. — Гульберґ поглянув на Ваденшьо. — Ти припустився серйозної помилки.
— Знаю, — сказав Ваденшьо. — Але тоді це здавалося абсолютно правильним ходом, адже я не міг передбачити, що…
— Де зараз її сестра? Камілла Саландер?
— Ми не знаємо. Коли їй виповнилося дев’ятнадцять, вона зібрала речі і покинула прийомну сім’ю. Відтоді про неї не чути ні звуку. Вона зникла.
— Гаразд, далі…
— У мене є джерело в звичайній поліції, яке розмовляло з прокурором Ріхардом Екстрьомом, — сказав Сандберґ. — Інспектор Бубланськи, який веде розслідування, вважає, що Б’юрман ґвалтував Саландер.
Гульберґ поглянув на Сандберґа з непідробним подивом, потім задумливо провів рукою по підборіддю.
— Ґвалтував? — перепитав він.
— У Б’юрмана через весь живіт ішло татуювання з текстом: «Я садистська свиня, покидьок і ґвалтівник».
Сандберґ поклав на стіл кольорову фотографію з розтину. Гульберґ, широко розплющивши очі, втупився у живіт Б’юрмана.
— Значить, оцим його нагородила дочка Залаченка?
— Інакше це важко пояснити. А вона вочевидь не беззахисне створіння. Їй удалося добряче відгамселити двох хуліганів із «Свавельшьо МК».
— Дочка Залаченка, — повторив Гульберґ і знову обернувся до Ваденшьо. — Знаєш, я думаю, тобі варто найняти її на роботу.
Ваденшьо так розгубився, що Гульберґу довелося пояснити, що він пожартував.
— Гаразд. Приймімо як робочу гіпотезу, що Б’юрман її ґвалтував і вона йому помстилася. Що ще?
— Розповісти, що саме сталося, міг би, зрозуміло, лише сам Б’юрман, але поговорити з ним досить проблематично, оскільки він мертвий. Проте він не повинен був знати, що вона дочка Залаченка — в жодному офіційному реєстрі це не відображено. Проте в якийсь момент Б’юрман виявив зв’язок між ними.
— Чорт забирай, Ваденшьо, адже вона знала, хто її батько, і могла будь-якої хвилини розповісти про це Б’юрману.
— Я знаю. Ми… я попросту дав маху.
— Непростима некомпетентність, — сказав Гульберґ.
— Знаю. Я собі вже всі лікті скусав. Але Б’юрман був одним з небагатьох, хто знав про існування Залаченка, і мені подумалося, що хай краще він виявить, що Саландер дочка Залаченка, ніж якщо таке відкриття зробить абсолютно невідомий опікун. Адже вона, в принципі, могла розповісти про це кому завгодно.
Гульберґ потягнув себе за мочку вуха.
— Гаразд… далі.
— Звичайно, у нас є лише гіпотези, — м’яко сказав Георг Нюстрьом. — Але ми думаємо, що Б’юрман поглумився із Саландер, а вона у відповідь влаштувала йому оце… — Він показав на татуювання на фотографії з розтину.
— Дочка свого батька, — промовив Гульберґ з відтінком захоплення в голосі.
— У результаті Б’юрман зв’язався із Залаченком, аби той розібрався з дочкою. Адже в нього, як відомо, було більше причин ненавидіти Лісбет Саландер, ніж у будь-кого іншого. А Залаченко, у свою чергу, передоручив справу хлопцям із «Свавельшьо МК» і цьому Нідерману, з яким він спілкується.
— Але як Б’юрману вдалося вийти… — Гульберґ замовк. Відповідь була очевидна.
— Бйорк, — сказав Ваденшьо. — Єдине пояснення тому, як Б’юрман міг знайти Залаченка: інформацією його забезпечив Бйорк.
— Чорт, — промовив Гульберґ.
Лісбет Саландер відчувала зростаюче занепокоєння, змішане із злістю. Вранці дві сестри прийшли перестилати їй ліжко і відразу ж виявили олівець.
— Ну треба ж! А він як тут опинився? — вигукнула одна із сестер і під убивчим поглядом Лісбет сунула знахідку собі в кишеню.
Лісбет знову виявилася беззбройною і до того ж такою знесиленою, що навіть не могла протестувати.
Всі вихідні вона почувала себе дуже погано. У неї страшенно боліла голова, і їй давали болезаспокійливі засоби. У плечі відчувався тупий біль, який різко загострювався, якщо Лісбет робила необережний рух або переміщала вагу тіла. Вона лежала на спині, все з тим же коміром навколо шиї — його залишили ще на кілька днів, поки рана в голові не почне гоїтися. У неділю температура в неї піднялася до 38,7. Доктор Хелена Ендрін констатувала, що по тілу блукає інфекція. Інакше кажучи, Лісбет була хвора, і, щоб визначити це, термометр їй не був потрібний.
Ось і знову вона прикута до ліжка в державній установі, щоправда, цього разу без ременів, що утримують її на місці. Ремені на цей раз були б зайвими — Лісбет не могла навіть сісти, не те що втекти.