— Що ти збираєшся зробити? — з підозрінням запитав Ваденшьо.
— Дайте мені розробити сценарій, — відповів Нюстрьом. — Гадаю, ми просто акуратно пояснимо йому, як він повинен діяти, якщо не хоче, щоб його кар’єра різко обірвалася.
— Серйозну проблему становить третя частина, — сказав Гульберґ. — Адже поліція виявила розслідування Бйорка не власноручно… вона отримала його від якогось журналіста. А ЗМІ, як ви всі розумієте, у нашому випадку — це проблема. «Міленіум».
Нюстрьом розгорнув свій блокнот.
— Мікаель Блумквіст, — промовив він.
Всі присутні за столом чули про справу великого афериста Ханса Еріка Веннерстрьома, й ім’я Мікаеля Блумквіста було їм знайоме.
— Даґ Свенссон — журналіст, якого вбили, працював у «Міленіумі». Він збирав матеріал про трафік секс-рабинь і в результаті вийшов на Залаченка. Труп Свенссона знайшов саме Мікаель Блумквіст. Крім того, він знайомий з Лісбет Саландер і весь час вірив у її невинність.
— Звідки, чорт забирай, він може знати дочку Залаченка… це здається дуже неймовірною випадковістю.
— Ми не думаємо, що це випадковість, — сказав Ваденшьо. — А вважаємо, що Саландер є чимось на кшталт сполучної ланки між усіма ними. Яким саме чином, нам поки неясно, але це єдине розумне припущення.
Гульберґ мовчки накреслив у себе в блокноті кілька концентричних кіл, потім нарешті підвів погляд.
— Мені необхідно трохи над цим поміркувати. Піду прогуляюся. Зустрінемося знову через годину.
Прогулянка забрала в Гульберґа не годину, як він домовлявся, а майже чотири. Погулявши хвилин десять, він знайшов кафе, де подавали каву найрізноманітніших видів, замовив філіжанку звичайної чорної кави і всівся за столик у кутку біля входу. Він напружено думав, намагаючись розібратися в різних аспектах проблеми, і періодично записував окремі слова у блокнот.
Через півтори години в нього почав вимальовуватися план.
Назвати хорошим план було не можна, але, перебравши всі можливості, Гульберґ дійшов висновку, що проблема вимагає вживання рішучих заходів.
Людські ресурси, на щастя, були, і план був здійснимий.
Гульберґ підвівся, знайшов телефон-автомат і подзвонив Ваденшьо.
— Нам доведеться ще трохи відкласти зустріч, — повідомив він. — Мені необхідно зробити одне діло. Ми можемо зібратися о чотирнадцятій нуль-нуль?
Потім Гульберґ дійшов до площі Стуреплан і зупинив таксі. Взагалі-то мізерна пенсія держслужбовця не дозволяла йому так розкошувати, але, з другого боку, він перебував у тому віці, коли вже не мало сенсу збирати гроші на яке-небудь божевілля. Шоферові він назвав адресу в районі Бромма.
Коли через деякий час його висадили за вказаною адресою, він пройшов пішки квартал у південний бік і подзвонив у двері невеликого приватного будинку. Йому відчинила жінка років сорока.
— Доброго дня. Мені потрібний Фредрік Клінтон.
— Хто його запитує?
— Давній колега.
Жінка кивнула і провела його у вітальню, де повільно підводився з дивана Фредрік Клінтон. Йому було всього шістдесят вісім років, але на вигляд він був значно старший — дався взнаки діабет і проблеми із судинами.
— Гульберґ, — здивовано промовив Клінтон.
Двоє шпигунів у літах довго розглядали один одного, потім міцно обнялися.
— Я вже не думав, що коли-небудь тебе знову побачу, — сказав Клінтон. — Гадаю, тебе виманило ось це.
Він показав на першу сторінку вечірньої газети з фотографією Рональда Нідермана і заголовком «Убивцю поліцейського шукають в Данії».
— Як ти себе почуваєш? — поцікавився Гульберґ.
— Я хворий.
— Бачу.
— Якщо мені не пересадять нирку, я скоро помру. А ймовірність отримання нової нирки украй мала.
Гульберґ кивнув.
Жінка підійшла до дверей вітальні і запитала, чи не пригостити Гульберґа чим-небудь.
— Кави, будь ласка, — відповів той і поцікавився у Клінтона, коли та пішла: — Хто ця жінка?
— Моя дочка.
Гульберґ кивнув. Незважаючи на тісну співпрацю протягом довгих років роботи в «Секції», у вільний час майже ніхто з колег один з одним не спілкувався. Гульберґ до найменших подробиць знав риси вдачі співробітників, їхні сильні і слабкі сторони, але мав лише неясне уявлення про їхні сім’ї. Клінтон був, мабуть, найближчим його соратником протягом двадцяти років. Гульберґ знав, що Клінтон був одружений і має дітей, проте імена дочки і колишньої дружини або як Клінтон зазвичай проводить відпустку, йому відомо не було — немовби все, що було поза «Секцією», вважалося закритою темою і обговоренню не підлягало.