- А шапка твоя де?
- Там… там… - махнувши рукою, глухо промовив Федiр i мерщiй побрався до печi. Хiвря кинулась до його.
- Федоре, сину! Що з тобою? Оханися!
- Вiн п'яний! - угадував, лютуючи, батько.
- Геть, не руш його! - сказав вiн Хiврi. - Iди сюди! Дихни на мене.
- Та не в'язни! Чого ти пристав до його? Дивись - хлопець не при собi, а вiн таки своєї! - гримнула вже на Грицька Хiвря.
- Чого ж вiн не при собi? Хiба обкурили або обпоїли чим вражi дочки? - не то понуро, не то боязко сказав Грицько. Вiн сiв i дивився, як Хiвря помагала синовi роздягатися, як, пославши на печi, попровадила його туди спати. Федiр, уклавшись, стогнав, перекидався, часом говорив щось, заводив якусь пiсню, вiд котрої мороз ходив поза спиною у самого Грицька. Хiвря жахалася, хрестилась.
- Що це з ним поробилося, господи? - таємно допитувалась вона, коли вiн затихав.
- Що? Кров, видно, напала. Треба завтра щепiя покликати, хай кине кров… Хму… Де ж вiн шапку дiв? - турбувався Грицько. - А шапка ще нова: тiльки друга зима iде, як справив.
Цiлу нiч не давав Федiр покою своїми вигуками, викриками, жаханням. Грицько, спершу думаючи, що син прикидається, нарештi дойняв вiри… "Що ж се з ним i вiд чого? - думав Грицько. - Незвiсно, чи ходив вiн до Прiськи. Коли ходив - то, може, справдi напоїли чим бiсовi вiдьми; коли нi - то, певно, кров. Парубок здоровенький, згарячу смикнув де холодної води - ну, i прохолодився, кров напала. Треба до щепiя".
Удосвiта вiн зразу й зiбрався. Прийшов щепiй, облапав, обдивився.
- Кров, кров, - сказав. Кинув кров, узяв за те сорокiвку грошей, випив з чвертку горiлки й пiшов додому.
Федiр на який час затих, а з пiвдня знову почав таке вигукувати, що й на голову не злiзе. Грицько задумався: чи кров лиш се справдi? Чи не одурив, бува, його щепiй, узявши дурно грошi?
Хiвря напирала, що з очей, i послала за знахуркою. Прийшла i знахурка.
- Або ж з ляку, або з пристрiту, або ж давано йому чого, - сказала вона i почала готуватися виливати переполох.
Лили з воску. Довго знахурка вишiптувала i над Федором, i над воском, i над водою. Розтопили вiск, линули. По тому коржi, що плавав поверх води у мисцi, угадувала знахурка, вiд чого те лихо приключилося.
- Оце ж дивiться, моя матiнко! Оце церква виходе… а це чоловiк з Дрючиною, то дiвчина якась… а це ж - собака. Нi, вовк: бачите, якi ушка гостренькi. Так, так… перелякався вовка, - рiшила знахурка.
I Хiвря повiрила. Повiрила ще тим, що другого дня церковний сторож доставив у волость чиюсь шапку, котра лежала коло брами. Шапка була Федорова.
- Так, так… Де ж уночi розносила його лиха година? Послав серед ночi хлопця. Пiшов - i стрiвся з вовком, - плакалась Хiвря.
Грицько мовчав, ходив, як нiч, смутний, як скеля, нiмий. Йому хотiлось дознатися, чи ходив Федiр до Прiськи, що казав i як його приймали там?
Прiська на другий день раненько пiшла похвалитися Карповi своєю пригодою.
- Ув'язався Грицько до мене та й ув'язався… - жалiлася вона. - Учора сина прислав нагадувати, щоб я не забувала… I що я йому зробила таке? Чим перед ним переступила? Я ж не його землю одтягала, за свою клопоталася.
- Знаєте, Що я вам пораю? - каже Карпо. - Плюньте ви на його похвалки i на все… Вам громада одсудила - громада i знає про те. А вiн чим вам страшний? Що має очi ненажерливi? Наплюйте на його, та й годi!
I Карпо розпустив по селу чутку, як Грицько мав був налякати Прiську. Та чутка дiйшла й до Грицька.
- Так, так!.. Вони пiддали! Вони! - гукав Грицько. - Хай же тiльки помре син або станеться що йому, я їх на суд покличу, у тюрму запру, на Сибiр зашлю! Я їм покажу, як заманювати чужих хлопцiв та обпоювати їх зiллям. Вiдьми!
Люди, не розбираючи нiчого, пiдхопили ту чутку i виплели, що буцiм Прiська напоїла Федора кошачим мозком. Дехто i бачив, як вона кота патрбшила удвох з дочкою. Пiшла чутка-поговiрка по всьому селу. Усi винуватять Прiську: то вона метиться на Федоровi за дочку. Христя дуже голiнна до хлопцiв, начепилася на Федора. Молодий парень не витерпiв… i от тепер за те, що Федiр одкидається, Прiська i метиться…
Один Карпо заступається за неї.
- На суд його, багатиря, брехуна! - рає Карпо. - Що вiн славить вас на все село? На суд його тягнiть!
Прiська послухалася i пiшла жалiтися на Грицька. Хоч на судi i виявилося, що Грицько плiв тi нiсенiтницi, тiльки Грицька не обвинуватили. Чутка ходила, що вiн вечеряв з суддями у шинку.
- Ну, що тобi сталося вiд того, що, може, i сказав усерцях яке слово чоловiк? - питався суддя.
- Усерцях чого не скаже! - пiддакував другий.
- А слава? - доводила Прiська.
- I не про тебе, бабко, говорять. I про нас плещутьПоговорять та й перестануть.
Так Прiська i вернулася нi з чим. А Грицько гукав по селу: