Коли додати до цього ще й ідеологічну ангажованість упровідної статті, кілька тисяч незадокументованих цитат, явно недостатню Грунтовність і достеменність коментарів, а також ту прикру обставину, що видання творів Сковороди кінця XX -початку XXI століть здебільшого взагалі перебувають далеко за межами академічної традиції, то висновок може бути тільки один: твори Сковороди "в повному, автентичному та достойному вигляді" на сьогодні так-таки й не видано, що посутньо гальмує, а почасти просто внеможливлює і подальший розвиток академічних студій над Сковородою, і адекватне поцінування його творчості, і переклад творів письменника іншими мовами.
Саме з огляду на це ми вирішили підготувати й видати нову повну академічну збірку творів нашого філософа. Ми мали на думці зробити ось що:
1. На підставі автографів та основних (найліпших) списків ретельно підготувати корпус текстів Сковороди згідно з приписами сучасної текстології.
2. Задокументувати цитати, алюзії та ремінісценції, що дозволило б не лише створити належний науковий апарат, але й ліквідувати помилки переписувачів та публікаторів, правильно розмежувати цитати й власне авторський текст, розшифрувати наявні в рукописах скорочення тощо.
3. Зробити поновну редакцію українських перекладів латинських та грецьких текстів Сковороди.
4. Підготувати належні фахові коментарі до сковородинських ідей, універсалій та образів, подавши їх на тлі стародавньої грецької та римської літератури, святоотців-ської і новочасної західної традиції, українського барокового письменства.
Слід сказати, що в ході підготовки цього видання зринуло чимало труднощів. По-перше, з огляду на різні причини не всі потрібні нам джерела, розпорошені по архівах та книгозбірнях України, Росії, Румунії, СПІА й Чехії, виявились приступними. По-друге, деякі рукописи Сковороди, на жаль, уже несила вчитати (місцями папір пошкоджений, а чорнило вицвіло, місцями заважають плями, на перегинах аркушів майже нічого не видно навіть у тому разі, якщо збільшувати зображення). По-третє, граматика й правопис Сковороди неабияк варіативні (скажімо, найбільш радикальна зміна правопису сталася в середині 1770-х років, коли філософ відмовився вживати літери "єр" та "єрь", заступивши їх відповідними діакритичними знаками), а загалом дуже каліграфічний почерк Сковороди не скрізь дає змоіу напевне відрізнити велику літеру від малої (надто коли йдеться про літери "б", "в", "г", "д", "з" та деякі інші в позиціях на початку рядка або після коми чи двокрапки). Варіативність граматики й правопису обумовила й ті мінімальні редакторські зміни, до яких ми змушені були вдатися. Так, згідно з волею самого автора, ми не подаємо прикінцевих "єрів", у разі доконечної потреби змінюємо розділові знаки (двокрапку на кому тощо), водностайнюємо написання окремих літер, а також деяких слів, які в автографах та списках мають по дві та більше паралельні форми (наприклад: "а вось - авось", "вовѣкы - во вѣкы", "в про(т)чем - "впро(т)чем", "для того - длято-го", "для чего - длячего", "его же - егоже", "истина - истинна", "крючки - крючьки", "к тому - ктому", "коль краты - колькраты", "на примѣр - напримѣр", "не уже ль -не ужель - неужель", "ни мало - нимало", "Памво - Памва", "сего ради - сегоради", "со всѣм - совсѣм", "то єсть - тоесть", "французкий - француззкий - французский", "хляби - хлябы", "чрез чур - чрез-чур - чрезчур - чрезчурь", "щаслив - щастлив -счастлив", "яко же - якоже"). Ми обирали ті форми, які переважають в автографах. По-четверте, автографи деяких творів Сковороди не збереглися, а їхні списки далеко не завжди бездоганні. Так, діалог «Кольцо» дійшов до нас в одному-єдиному спискові, зробленому якимось малоосвіченим переписувачем, котрий спотворив сковоро-динську граматику й правопис (скажімо, він узагалі не вживає великої літери та літери "ять"), перекрутив біблійні цитати, окремі слова та фрази. З огляду на це ми змушені були вдатися до реконструкції тексту, послідовно здійснивши дві основні операції: а) відтворили біблійні цитати за текстом Єлизаветинської Біблії, звідки їх брав сам Сковорода (враховуючи при цьому особливості сковородинської манери цитування Святого Письма); б) подали ті форми слів (літера "ять", закінчення родового відмінка іменників тощо), які характерні для автографів Сковороди. Так само й текст діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» реконструюємо на підставі трьох його списків (з урахуванням тих граматичних форм, що характерні для автографів). По-п'яте, звичка Сковороди не подавати вказівок на джерела посутньо ускладнює справу задокументування цитат, алюзій та ремінісценцій.