Профілактика. Необхідно проводити профілактичні заходи щодо недопущення занесення збудника в господарство, дератизаційні заходи, вести контроль за якістю кормів (особливо силосу). У разі виявлення в господарстві хворих на лістеріоз обмежують ввезення або вивезення тварин. Тварин, що мають ознаки ураження нервової системи, направляють на забій. Решту тварин вакцинують або дають всередину антибіотики в терапевтичних дозах 1–2 рази на день протягом 1 тижня.
Некробактеріоз, або панариціум ВРХ
Етіологія. Збудник – паличкоподібна бактерія, яка є постійним мешканцем шлунково-кишкового тракту (в рубці жуйних) і значно поширена в навколишньому середовищі. Збудник відносно стійкий до дезінфекційних засобів. Наприклад, у розчині формальдегіду (1: 100) і 2,5 %-у розчині креоліну гине через 20 хв, у 5 %-у розчині їдкого натру – через 10 хв, а під час нагрівання до 100 °С – через 1 хв. Джерелом інфекції є хворі й перехворілі, а також здорові особини. Тварини заражаються після того, як збудник потрапляє в ґрунт, де бактерії-збудники мешкають постійно, особливо у вологих місцях. Некробактеріоз частіше виникає у вологі періоди року внаслідок травмування шкірного покриву або слизових оболонок, утримання тварин у сирих приміщеннях на брудних, мокрих підстилках. Захворюваність може досягати 30–90 %.
Клінічні прояви. Інфекційна хвороба, що характеризується омертвінням і гнійним розпадом шкіри міжратичної щілини і вінчика, в окремих випадках на вимені, у ротовій порожнині, на статевих органах, у печінці, легенях, а у молодняку – омертвінням окремих ділянок слизової оболонки ротової порожнини. Найсприятливіші до захворювання ВРХ, північні олені, вівці, коні, кури. Інкубаційний період триває до 3 діб. У хворих особин спостерігається кульгавість. Під час огляду міжратичної щілини і вінчика виявляють почервоніння і набряк шкіри. Надалі зона почервоніння розширюється, на шкірі міжратичної щілини і вінчика з’являється серозний випіт і утворюється виразка із рваними краями. Уражена кінцівка гаряча на дотик, болюча. Тварина пригнічена, не приймає корм, температура тіла підвищується.
У телят на язиці, яснах, рідше на піднебінні спостерігають щільні сіро-білі або жовтуваті плівки, щільно з’єднані з тканиною. У разі виявлення ураження шкіри міжратичної щілини і слизової оболонки ротової порожнини необхідно терміново запросити ветеринарного лікаря, оскільки приблизно такі ж ознаки спостерігаються у разі захворювання ящуром і деякими іншими небезпечними вірусними захворюваннями.
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і бактеріологічних досліджень, диференціюючи від ящуру, вірусної діареї та злоякісної катаральної гарячки великої рогатої худоби.
Лікування. Проводять хірургічне оброляння некротичних виразок, видаляють омертвілі тканини, промивають очищену рану 3 %-м розчином марганцевокислого калію або 3 %-м розчином перекису водню. Внутрішньом’язово вводять хлортетрациклін, дибіоміцин, дитетрациклін.
Профілактика. У зв’язку з тим, що некробактеріоз виникає в господарствах, де є умови для пошкодження кінцівок, особливо шкіри міжратичної щілини і вінчика, вживають заходів щодо усунення цих факторів: забезпечують сухою підстилкою у стійлах, роблять своєчасне обрізання, розчищення копит тощо. У разі виявлення захворювання хворих особин ізолюють і лікують, а в решти тварин оглядають копита, наявні ранки обробляють дезінфікувальним розчином (5–10 %-й розчин креоліну, 2–10 %-й розчин формаліну, 5 %-й розчин мідного купоросу тощо). Корисно робити ванни для ніг із зазначеними розчинами протягом 3–5 днів.
Парагрип
Етіологія. Переносники захворювання – хворі тварини і вірусоносії, що заражають здорових особин повітряно-крапельним шляхом і, можливо, перорально з молоком хворих корів, не виключають і статевий шлях передання. Виникає частіше холодної пори року, чому сприяють стреси, надто транспортування та скупченість тварин.
Клінічні прояви. Гостра контагіозна вірусна хвороба, що характеризується переважним ураженням органів дихання. Вражає здебільшого телят віком від 10 діб до 5–6 місяців. Збудник – параміксовірус, малостійкий до дезінфікувальних засобів. Наприклад, він інактивується ефіром, хлороформом, розчинами кислот та лугів.