Філіп К. Дік
Повне зібрання короткої прози
Том 1
Про автора
Філіп К. Дік /1928-1982/ — культовий американський письменник-фантаст, філософ і візіонер, творчий доробок якого надзвичайно вплинув, і досі продовжує впливати, на всю світову фантастичну та довколафантастичну літературу й кіно. Однією з найважливіших тем у творчості Філіпа Діка, до якої постійно повертається письменник, є з’ясування того, наскільки реальною є наша реальність та наскільки реальними є, власне, ми самі. А ще — химерні паралельні світи і часові петлі, штучні створіння, які вивільнилися з-під влади своїх творців, щоб перебрати на себе всю повноту влади над світом, включно зі своїми творцями та їхніми нащадками, а ще — чудернацькі істоти й організації, що у вирі буденності таємно займаються своїми химерними справами, космічні подорожі й міжгалактичні війни, контакти з представниками інших цивілізацій, з якими не завжди вдається знайти спільну мову, тоталітарні уряди і мега-корпорації, що контролюють простір і час, і знову така схожа на нашу, але все ж невловимо відмінна реальність, в яку несподівано провалюється головний герой, що насправді ніколи не прагнув усіх цих дивовиж, а хотів лише спокійного щасливого життя, як і ми з вами...
Здається, скриня, з якої Філіп Дік діставав свої приголомшливі ідеї та концепції, ніколи не порожніла, принаймні до 1982 року, коли він пішов із життя, не доживши лише кілька місяців до першої екранізації свого роману «Чи сняться андроїдам електровівці», яка зробила його знаменитим. Творчий спадок Філіпа Діка налічує майже п’ять десятків романів і понад сотню оповідань.
Цим повним зібранням короткої прози ми віддаємо шану непересічній особистості Філіпа Діка й тому впливу, який його творчість справила на всю сучасну фантастику і, певною мірою, літературу загалом. Без Філіпа Діка багато речей були б дещо інакшими, ніж ті, якими ми їх знаємо сьогодні, тож радіймо, що принаймні у нашій з вами реальності існував письменник, філософ, есеїст і візіонер — Філіп Кіндред Дік.
До першого тому повного зібрання короткої прози відомого американського письменника, філософа та візіонера Філіпа Кіндреда Діка увійшли оповідання, написані у період 1947—1952 років: від найперших літературних спроб, таких як «Стабільність», «Руг», «Маленькі повстанці», й до широковідомих, зокрема за екранізаціями, оповідань «Час розплати» та «Друга модель», які вважаються не лише своєрідною візитівкою письменницького стилю Філіпа Діка, а й на багато років уперед сформували цілі сюжетні напрями у фантастичній літературі та кіно.
Слово перекладача
Ви коли-небудь задумувалися над тим, що реальність насправді не така вже й реальна? Що світ довкола вас несправжній? Що його підмінили, поки ви спали, а разом з ним підмінили і вас? Ви підходите до дзеркала, а на вас звідти дивиться дуже знайоме обличчя, дуже знайоме, проте в ньому є щось незвичне, чуже. А іноді буває, що весь світ, немов змовився проти вас: ви проспали, ключі від дому ніяк не знаходяться, у вашому районі немає жодного таксі, ви телефонуєте друзям, щоб запитати, може, бува, хтось їхатиме повз ваш дім, проте ніхто не піднімає слухавки. Ви сидите на кухні і чекаєте на таксі, але якби ви замість того вискочили на вулицю — що, якби і вулиці не виявилось? Але поки ви отак сидите і чекаєте, хтось цю вулицю готує спеціально для вас, проте цей хтось не встигає все зробити вчасно, і тому ви запізно прокидаєтеся, губите ключі і не виходите з дому — це все частина одного великого плану.
Герої оповідань Філіпа Діка — це звичайні люди, як ми з вами, які опиняються не в тому місці не в той час і намагаються це якось пояснити. У них це не завжди добре виходить, бо коли ти на вулиці зустрічаєшся поглядами з незнайомцями у білих халатах, які скручують в сувій багатоповерхівку, виникають певні запитання, на які немає готової відповіді.
Подорож оповіданнями Філіпа Діка, яку ви от-от почнете, це подорож прогресуючим сумнівом у реальності будь-чого. Ми звикли до того, що світ існує сам по собі, а ми — лише учасники цього нескінченного циклу змін, проте Дік порушує цю аксіому і ставить у центр суб’єкта світосприйняття. І цей зсув фокуса відкриває неочевидні раніше речі, адже як можна говорити про будь-яку об’єктивність світу, якщо кожен бачить його по-різному. І що як люди, які описують його однаково, всього лише переживають колективну галюцинацію, але варто комусь із них прийняти антидот, як по реальності починають розходитися брижі.
Тут комп’ютери можуть перейти на альтернативне джерело живлення, використовуючи людей як джерело енергії, дитячі іграшки намагаються взяти під контроль дітей, а люди, самі того не усвідомлюючи, створюють богів, і ці боги стають набагато реальнішими за старозавітних героїв. І якби Ной жив у наш час і почав будувати свій ковчег — що про нього подумали б сусіди? Філіп Дік розвиває ці думки з притаманною йому влучністю, стираючи на перший погляд очевидну грань між машиною і людиною, людиною і богом, богом і машиною. І що сильніше він піддає цю грань сумніву, то менш очевидною вона стає, переходячи зі сфери аксіом у сферу поглядів.
Як це притаманно справжнім геніям, Філіп Дік майже до самої смерті жив у бідності, проте під кінець життя слава все-таки прийшла до нього: Рідлі Скотт почав зйомки свого знаменитого «Того, що біжить по лезу», в основу якого ліг роман Діка «Чи сняться андроїдам електричні вівці». Дік не дожив кілька місяців до прем’єри картини, як і не побачив наступних екранізацій своїх робіт: «Пригадати все» з Арнольдом Шварценеґґером і пізніший рімейк з Коліном Фаррелом, «Крикунів» з Пітером Веллером, «Прибульця» з Генрі Сінізом, «Особливу думку» з Томом Крузом, «Час розплати» з Беном Аффлеком та Умою Турман, «Затьмарення» з Кіану Рівзом, «Пророка» з Ніколасом Кейджем та «Змінюючи реальність» з Меттом Деймоном.
Нині Філіп Дік знаменитий, його іменем названа літературна премія за найкращий науково-фантастичний роман у м’якій обкладинці, проте в часи, коли писалися ці оповідання, найбільше, на що він міг розраховувати, — це публікація в науково-фантастичних журналах та неоднозначні відгуки консервативних критиків. Тепер ці оповідання може оцінити і український читач, поставивши собі запитання, яке не полишало Філіпа Діка протягом усього його життя: наскільки ж реальна реальність?
Стабільність
(пер. В. Корсун)
Роберт Бентон повільно розправив крила, двічі змахнув ними, велично злетів з даху і пірнув у темряву.
Ніч одразу його поглинула. Під ним поблискували сотні маленьких вогників — це були інші дахи, з яких злітали такі ж люди, як і він. Повз нього промайнув чийсь фіолетовий силует і зник у темряві. Та Бентон був не в гуморі, і йому було не до нічних польотів наввипередки. Фіолетовий силует знову наблизився до нього і підбадьорливо заколихався. Бентон відмовився, змахнув крилами і почав набирати висоту.
Він вирівнявся, піймавши повітряні потоки, що піднімалися з міста, з Міста Світла. Його охопило відчуття піднесення. Склавши велетенські білі крила, сповнений несамовитою радістю, він кинувся в скупчення хмар, пірнув до невидимого дна велетенської чорної порожнечі і, нарешті, спустився до вогнів міста — його вільний час закінчувався.
Десь далеко внизу заморгав вогник, набагато яскравіший за решту. Це було Бюро державного контролю. Зі складеними крилами він витягнувся немов стріла, запущена в Бюро. Бентон нісся вниз по рівній бездоганній траєкторії. Лише на відстані ста футів до вогника він загальмував: розкинув крила, сповільнив падіння й обережно спустився на дах.
Бентон рушив до дверей ліфта, не чекаючи вогника-дороговказа, що запізніло ожив, освітивши їх променем. Він кінчиками пальців торкнувся дверей, і ті одразу розійшлися. Щойно двері за Бентоном зачинилися, ліфт рушив униз, все швидше і швидше, потім різко спинився. Бентон вийшов і попрямував до офісу головного інспектора.