— Розробки штучного мозку Шонермана були втрачені, коли знищили останнього «кігтя». Ніхто не зміг відтворити його дослідження. Якщо ми повернемо його папери, то знову наразимо наше суспільство на небезпеку протистояння з «кігтями».
Кестнер заперечливо похитав головою:
— Ні. Робота Шонермана не була безпосередньо пов’язана з «кігтями». Розробка штучного мозку не означає, що його використають неодмінно як зброю. Будь-яке наукове відкриття можна спрямувати на руйнування. Навіть колесо знайшло своє застосування в ассирійський військових колісницях.
— Мабуть, таки твоя правда. — Раян поглянув на Кестнера. — А ти певен, що СОСП не збирається використовувати роботу Шонермана для військових цілей?
— СОСП — це промислове об’єднання. Не уряд.
— Але це б надовго забезпечило йому панівне становище.
— СОСП і так достатньо сильний.
— Гаразд. — Раян згорнув мапу. — Нарешті можемо починати. Я просто згораю від нетерпіння. Ми так довго над цим працювали.
— Згоден.
Раян підійшов до сина.
— Ми вирушаємо, Джоне. Незабаром повернемося. Побажай нам успіху.
Джон кивнув:
— Бажаю вам успіху.
— Ти добре почуваєшся?
— Так.
— Джоне... Ти ж почуваєшся краще, правда? Краще, ніж раніше?
— Так.
— Хіба ти не радий, що їх більше немає? Усіх цих проблем, які в тебе були?
— Радий.
Раян ніяково поклав руку на хлопчикове плече:
— До зустрічі.
Раян і Кестнер почали підніматися на борт часового корабля.
Джон мовчки спостерігав за ними зі свого кутка. Кілька охоронців Ліги, що стояли біля входу в лабораторію, теж поглядали на них з млявою цікавістю.
Раян зупинився біля люка і підкликав одного з охоронців.
— Скажи Тіммеру, що він мені потрібен.
Охоронець пішов до виходу.
— У чому річ? — запитав Кестнер.
— Я маю дати йому кілька останніх вказівок.
Кестнер пильно поглянув на нього.
— Останніх? Якісь проблеми? Ти вважаєш, що з нами щось може статися?
— Ні. Це лише про всяк випадок.
До лабораторії широким кроком зайшов Тіммер.
— Ви вирушаєте, Раяне?
— Усе готово. Більше немає причин затримуватися.
Тіммер підійшов до корабля.
— А чому ти мене покликав?
— Це може й зайве, але завжди існує можливість, що станеться щось непередбачуване. Якщо корабель не повернеться за розкладом, складеним членами Ліги...
— Ти хочеш, щоб я став опікуном Джона.
— Саме так.
— Немає підстав хвилюватися.
— Я знаю. Але так мені буде спокійніше. Хтось за ним має наглядати.
Вони обоє поглянули на тихого, безмовного хлопчика, що сидів у кутку. Джон дивився прямо перед собою. Його обличчя нічого не виражало. Очі тьмяні, байдужі. Порожні.
— Щасти, — сказав Тіммер. Вони з Раяном потиснули один одному руки. — Сподіваюся, у вас все вийде.
Кестнер піднявся на корабель і поставив свій кейс. Раян зайшов другим, опустив і задраїв люк. Потім провів герметизацію. Увімкнулося автоматичне освітлення. У кабіні корабля зашипів контролер атмосферного контролю.
— Повітря, світло, опалення, — промовив Кестнер. Він дивився через ілюмінатор на охоронців Ліги. — Важко повірити. За кілька хвилин усе це зникне. Будинок. Охоронці. Все.
Раян сів за контрольну панель і розгорнув часову мапу. Він закріпив її перед собою і розташував над нею під’єднані до кабелів грифелі.
— Я планую зробити кілька спостережних зупинок дорогою, щоб ми могли поглянути на кілька подій, які стосуються нашої роботи.
— Війну?
— Передусім. Мені цікаво побачити «кігтів» за роботою. Згідно з архівними матеріалами Військового офісу, якийсь час вони повністю контролювали Терру.
— Тільки не будемо дуже наближатися, Раяне.
Раян розсміявся.
— Ми не плануємо приземлятися. Ми спостерігатимемо за всім з повітря. Єдиний справжній контакт у нас буде з Шонерманом.
Раян увімкнув живлення. Корабель ожив, довкола них запрацювали прилади, замиготіли індикатори на контрольній панелі. Стрілки відхилилися, реєструючи навантаження.
— Головне, за чим ми маємо стежити, це наш енергетичний пік, — пояснив Раян. — Якщо ми наберемо забагато часових ергів, корабель не зможе вийти з потоку часу. Ми будемо рухатися все далі в минуле, акумулюючи все більший і більший заряд.
— Як гігантська бомба.
— Саме так. — Раян взявся за перемикачі. Показники приладів почали змінюватися. — Поїхали. Тримайся!
Він натиснув на кнопку. Корабель здригнувся, поляризуючись у позицію, вливаючись у часовий потік. Реагуючи на навантаження, вузли і стабілізатори змінили свої налаштування. Реле замкнулися, вирівнюючи хід корабля у потоці часу довкола них.
— Неначе океан, — прошепотів Раян. — Найпотужніша енергія у всесвіті. Велика сила в основі всього руху. Першорушій.
— Можливо, саме це вони й називали Богом.
Раян кивнув. Корабель довкола них завібрував. Їх неначе схопила гігантська рука, величезний кулак, що стискався довкола них. Вони вирушали. Люди й стіни, видимі через ілюмінатор, заколивалися, зникаючи, коли корабель покидав теперішнє, віддаляючись усе далі й далі у часовому потоці.
— Тепер уже швидко, — сказав Раян.
Раптом, в одну мить, вид за ілюмінатором щез. Тепер там не було нічого. Зовсім нічого.
— Наразі ми не увійшли у фазу з жодним просторово-часовим об’єктом, — пояснив Раян. — Ми поза фокусом самого всесвіту. У цей момент ми існуємо у позачассі. Континууму, в якому ми перебуваємо, немає.
— Сподіваюся, ми зможемо повернутися назад. — Кестнер нервово сів, не відриваючи погляду від порожнього ілюмінатора. — Почуваюся першою людиною, яка занурилася в підводному човні.
— Це було в часи Американської революції. Субмарина рухалася за допомогою колінчастого валу, який обертав штурман.
На іншому кінці валу був гвинт.
— Як він міг долати великі відстані?
— А він їх і не долав. Він спрямував свій човен під британський фрегат і продірявив його корпус.
Кестнер поглянув на корпус часового корабля, що вібрував і скрипів під тиском.
— Що трапиться, якщо наш корабель розвалиться?
— Нас розщепить на атоми. Розчинить у довколишньому потоці. — Раян запалив цигарку. — Ми станемо частиною часового потоку. Нескінченно рухатимемося вперед і назад, від одного кінця всесвіту до іншого.
— Кінця?
— Час скінченний. Він рухається в обидва кінці. Просто зараз ми рухаємося назад. Але, щоб підтримувати рівновагу, енергія має рухатися в обох напрямках. Інакше часові ерги у величезних кількостях накопичувалася б у конкретному континуумі й результат був би катастрофічним.
— Як гадаєш, чи є у всьому цьому якийсь сенс? Цікаво, як часовий потік взагалі започаткувався.
— Це твоє питання позбавлене сенсу. Питання про мету не мають об’єктивної обґрунтованості. Їх неможливо піддати жодній формі емпіричного дослідження.
Кестнер замовк. Він нервово смикав себе за рукав, вдивляючись в ілюмінатор.
Грифелі рухалися вздовж часової мапи, відстежуючи просування з теперішнього в минуле. Раян стежив за їхнім рухом.
— Ми наближаємося до завершення війни. Останніх її стадій. Я збираюся синхронізувати корабель з часом і вивести нас з його потоку.
— І тоді ми знову опинимося у всесвіті?
— У матеріальному просторі. Конкретному континуумі. Раян взявся за вимикач і глибоко вдихнув. Корабель витримав першу велику перевірку. Вони ввійшли до часового потоку без пригод. Чи зможуть вони так само легко з нього вийти? Він клацнув перемикачем.
Корабель смикнувся. Кестнер заточився, хапаючись за стіну в пошуках опори. За ілюмінатором дрижало й коливалося сіре небо. Увімкнулися компенсатори, вирівнюючи корабель у повітрі. Терра під ними крутилася і похитувалася, доки корабель відновлював рівновагу.
Кестнер поквапився до ілюмінатора. Вони були за кількасот футів над землею, рухаючись паралельно поверхні. Всюди лежав сірий попіл, подекуди валялися купи сміття. Руїни міст, будівель, стін. Рештки військового обладнання. Хмари попелу в небі затіняли сонце.