— Доброго дня, — привітався інспектор. — Знімайте крила, сідайте.
Бентон обережно склав крила і повісив їх на один зі спеціальних гачків на стіні. Окинувши поглядом крісла, він рушив до того, що здалось йому найзручнішим.
— О, — усміхнувся інспектор, — бачу, ви любите комфорт.
— Просто не хочу, щоб добро пропадало, — пояснив Бентон. Інспектор подивився повз свого відвідувача крізь прозорі пластикові стіни на вулицю. По той бік, скільки сягало око, простягалися елітні однокімнатні квартири Міста Світла. Кожна з них...
— Навіщо ви мене викликали? — обірвав його роздуми Бентон. Інспектор кашлянув і забряжчав металевими табличками на столі.
— Як ви знаєте, — почав він, — ми всі прагнемо Стабільності. Цивілізація розвивалася завжди, а починаючи з двадцять п’ятого сторіччя — особливо. Зрештою, це закон природи: цивілізація має рухатись або вперед, або назад; вона не може залишатися на одному етапі розвитку.
— Я це знаю, — здивовано сказав Бентон. — Як і таблицю множення. Ви і її мені повторите?
Інспектор проігнорував його випад.
— Проте ми порушили цей закон. Сто років тому...
Сто років тому! Важко навіть уявити, що минуло стільки часу з дня, коли Ерік Фрайденбурґ, представник Штатів Вільної Німеччини, підвівся на засіданні Палати Міжнародної Ради і оголосив скликаним делегатам, що людство нарешті досягло вершини свого розвитку. Подальший прогрес був неможливим. Протягом останніх кількох років було зареєстровано лише два значні винаходи. Потім були оприлюднені великі графіки і діаграми, на яких криві то піднімалися, то опускались, аж поки не падали до самого низу. Джерело людської винахідливості виснажилося, тож Ерік підвівся і сказав те, що знав кожен, але боявся сказати. А оскільки це було оприлюднено на офіційному рівні, Раді довелося почати працювати над вирішенням проблеми.
У результаті було представлено три ідеї, як вийти з такого положення. Одна з них здавалася гуманнішою за інші, зрештою, на ній і зупинились. Це була Стабілізація.
Запуск Стабілізації супроводжувався численними проблемами: по багатьох великих містах прокотилися хвилі масових заворушень, фондова біржа впала, економіка багатьох країн вийшла з-під контролю, ціни на їжу зростали, почався повальний голод, уперше за триста років спалахнула війна... Але Стабілізація почалася. Дисидентів знищили, радикалів кинули за ґрати. Це були суворі, жорстокі заходи, але тоді, здавалось, не було іншого виходу. І, зрештою, світ здобув надійну контрольовану основу, що не допускала жодного руху — ані вперед, ані назад.
Щороку кожен громадянин складав серйозний тижневий іспит на правовірність. Молодь відбувала п’ятнадцять років інтенсивної освіти. Всі, хто не міг утриматись на плаву, зникали. Винаходи перевіряло Бюро державного контролю, щоб переконатися, що вони не порушать Стабільності. Якщо ж з’являлась підозра, що порушать...
— І тому ми не можемо дозволити випустити на ринок ваш винахід, — пояснив Бентону інспектор. — Мені шкода, але...
Бентон схопився з місця, його лице сполотніло, а руки затремтіли.
— Заспокойтеся, — доброзичливо промовив інспектор, — не беріть це так близько до серця, ви винайдете ще багато чого іншого. Зрештою, вам не загрожує смертна кара!
Та Бентон дивився на нього круглими від подиву очима, потім промовив:
— Але ви не розумієте: не робив я ніякого винаходу. Я навіть не знаю, про що ви.
— Як то ніякого? — вигукнув інспектор. — Ви ж подали його мені на цьому самому місці! Ви у мене на очах підписували форму реєстрації авторських прав! Ви мені навіть зразок вручили!
Він пильно подивився на Бентона, потім натиснув кнопку на столі і сказав у невелике світлове коло:
— Подайте мені інформацію на об’єкт 34500-D.
За мить зі світлового кола виринув невеличкий циліндрик. Інспектор передав його Бентону.
— Тут лежать підписані вами папери, — сказав він, — а ще там скраю ваші відбитки пальців. Ніхто крім вас їх не міг залишити.
Бентон спантеличено відкрив циліндрик і дістав з нього папери. Він їх вивчав кілька хвилин, потім повільно вклав назад і передав інспектору.
— Так, — погодився він, — це мій почерк і це справді мої відбитки. Але я нічого не розумію, я в житті ніколи нічого не винаходив і ніколи раніше тут не бував! Що це за винахід?
— Що за винахід? — здивовано перепитав інспектор. — А ви не знаєте?
Бентон похитав головою.
— Ні, — повільно мовив він, — навіть гадки не маю.
— Що ж, якщо вам цікаво, можете спуститися до офісу. Все, що я уповноважений вам сказати, це те, що Бюро відхилило поданий вами план. Я лише оголошую його рішення. І ви мусите його прийняти.
Бентон підвівся і пішов до дверей. Відчинивши їх, як і ті, горішні, одним дотиком, він рушив до складу. Двері зімкнулись за його спиною і з-за них донісся сердитий крик інспектора:
— Хай би що ви там задумали, але вам відомо, що буває з тими, хто розхитує Стабільність!
— Боюсь, Стабільність уже похитнулася, — пробурмотів Бентон і пішов далі.
Офіс був величезним. Стоячи на галереї, він дивився вниз на сотні чоловіків та жінок, що працювали серед гулу розумних машин. Одні завантажували в машини стоси карток, інші, і їх було більшість, працювали за столами: писали щось на аркушах, перекладали картки, розшифровуючи повідомлення. Величезні діаграми на стінах постійно змінювалися. Здавалось, саме повітря вирувало життям від жвавості роботи навколо, шуму машин, клацання клавіш і бурмотіння голосів; усе зливалося в тихий приємний гул. І ця велетенська машина, розмірена робота якої коштувала державі незліченну суму доларів щодня, мала ім’я — Стабільність!
Тут жила сила, що тримала їхній світ укупі. Ця зала, ці працьовиті люди, безжалісні люди, що складали картки в стоси, позначені «на знищення», зливалися воєдино, немов велетенський симфонічний оркестр. Одна хибно натиснута кнопка, одна невчасна дія — і похитнеться вся структура. Та ніхто не спотикався. Ніхто не зупинявся і не допускав помилки. Бентон спустився поверхом нижче і підійшов до столу довідкової.
— Дайте, будь ласка, всю інформацію про винахід, зареєстрований Робертом Бентоном, 34500-D, — попросив він.
Клерк кивнув і вийшов з-за столу. За кілька хвилин він повернувся з металевою коробкою.
— Тут лежать креслення і невелика робоча модель винаходу, — пояснив він. Поклавши коробку на стіл, він її відкрив. Бентон з цікавістю заглянув усередину. В коробці лежав невеличкий опуклий механізм. Під ним виднівся грубий стос металевих аркушів з кресленнями.
Я можу це забрати? — запитав Бентон.
Тільки якщо ви власник, — відповів клерк. Бентон показав своє посвідчення особи, клерк оглянув його і звірив з даними на винахід. Зрештою, він схвально кивнув, і Бентон закрив коробку, підняв її і похапцем покинув будівлю крізь боковий вихід.
Цей вихід вивів його до освітлених тисячами сліпучих ламп підземних вулиць, якими стрімкими потоками мчали машини. Зорієнтувавшись, Бентон зупинив перше ж таксі і назвав домашню адресу. За кілька хвилин їзди він обережно зняв кришку коробки і подивився на дивну модель.
— Що там у вас, сер? — запитав робот-водій.
— Якби ж то я знав, — похмуро відповів він.
Бентон їхав у таксі, а знадвору двоє літунів спікірували до авто, помахали йому, покружляли якусь мить у повітрі і зникли.
— От гуси, — пробурмотів Бентон. — А я свої крила забув.
Що ж, повертатися за ними було пізно, машина вже гальмувала перед його будинком. Заплативши водієві, він увійшов до помешкання і замкнув двері, чого ніколи раніше не робив. Найкращим місцем, щоб вивчити вміст коробки, була його «кімната для роздумів»: там Бентон проводив свій вільний від польотів час. Там, серед книг та часописів, він міг спокійно ознайомитися з винаходом.
Набір креслень виявився для нього справжньою головоломкою, вже не кажучи про саму модель. Він оглянув її з усіх боків, знизу, згори, спробував розібратися з технічними позначками на кресленнях, та марно.
Лишалось єдине, чого він ще не спробував. Він знайшов на моделі вимикач і натиснув на нього.