Проте у них є танки й кулемети! Так, з усіх пакунків, так ретельно захованих у іграшковому магазині, цей буде єдиним, єдиним, завдяки якому...
Щось поворухнулося.
Мілорд квапливо озирнувся. З комірчини вайлувато дибав Теддо.
— Бонзо, — гукнув він. — Бонзо, стань біля вікна. Якщо я не помиляюсь, він залітає крізь вікно.
Набивний кролик вистрибнув на підвіконня і виглянув назовні.
— Поки тихо.
— Добре, — Теддо пішов до столу, підняв голову і гукнув:
— Мілордику, будь ласка, спускайтеся. Ви вже надто довго там сидите.
Мілорд побачив, як Фред, Гумове поросятко, вилазить з комірчини. Важко хекаючи, воно підійшло до столу.
— Я піднімусь і дістану його, — сказало воно. — Навряд чи він сам збирається спускатись, доведеться йому допомогти.
— Що ви робите? — закричав Мілорд.
Гумове поросятко присіло на задні лапи, притиснувши вуха до голови.
— Та що ж це коїться?
Фред стрибнув. Одночасно з ним Теддо почав швидко дертися вгору, тримаючись за ручки шухляд. Він виліз на стіл з дивовижною вправністю. Мілорд позадкував до стіни, не зводячи очей з підлоги, яка, здавалось, була так далеко.
— То от що трапилося з іншими, — пробурмотів він. — Усе ясно, на нас уже чекали сили Опору. Тепер усе зрозуміло.
І він стрибнув.
Коли вони зібрали уламки і заштовхали їх під килим, Теддо оголосив:
— З цією партією було все просто. Аби ж і з іншими було так само.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Фред.
— Пакунок з іграшками. Танки і кулемети.
— О, ми впораємося. Пам’ятаєш, що ми зробили з сусідським Мілордиком, з першим, якого зустріли...
Теддо засміявся:
— Добряча була бійка. Він був сильнішим за цього. Однак на нашому боці були сусідські панди.
— Ми це знову зробимо, — сказав Фред. — Мені це вже навіть починає подобатися.
— І мені, — промовив Бонзо з підвіконня.
Подорож уаба
(пер. В. Корсун)
Поруч із космічним кораблем стояв, склавши руки на грудях, туземець Оптус і похмуро спостерігав за тим, як у трюм заносять останні вантажі. А от капітан Франко, неквапом спускаючись по трапу, посміхався.
— Що не так? — запитав він. — Вам за все це заплатять.
Оптус не відповів. Він відвернувся і вже почав було підбирати поли балахона, щоб іти, проте капітан наступив на його край.
— Хвилинку. Не йди, я ще не закінчив.
— О? — тубілець поважно повернувся. — Я повертаюсь до поселення.
Окинувши поглядом трап, по якому втягували в трюм упійманих тварин та птахів, тубілець промовив:
— Треба провести ще одні лови.
Франко закурив цигарку.
— Це проблема? Ви тут завжди зможете прочесати вельд і наловити їх скільки завгодно. А от якщо у нас десь між Марсом та Землею...
Оптус пішов, не зронивши більше ні слова. Капітан приєднався до першого помічника, який стояв біля підніжжя трапа.
— Як усе просувається? — поцікавився він, поглядаючи на годинник. — Добре ми сторгувалися.
Помічник кинув на капітана невдоволений погляд:
— А вам не цікаво, чому?
— Та що ж це з вами? Нам це потрібніше, ніж їм.
— Піду я, капітане.
Помічник піднявся трапом і, минувши цибатих марсіанських птахів, пірнув у люк. Франко провів його поглядом. Він уже й сам рушив за ним, коли побачив це.
— Господи! — вперши руки в боки, капітан витріщився на стежку. Червоний від натуги Петерсон волік до корабля на мотузці це.
— Пробачте, капітане, — сказав він, сіпаючи за мотузку.
Франко підійшов до нього.
— Що воно таке?
Уаб ледве стояв, його велетенська обвисла туша поволі опускалася. Він почав сідати, очі майже заплющились. Якісь мухи з дзижчанням обсіли його бік, уаб хльоснув хвостом. Він сів, і запала тиша.
— Це уаб, — промовив Петерсон. — Купив у туземця за п’ятдесят центів. Він сказав, що це дуже незвичайна тварина. Дуже шанована.
— Це? — Франко штовхнув уаба у великий округлий бік. — Та це ж свиня! Велика брудна свиня!
— Так, сер, це свиня. Туземці називають її уабом.
— Здоровенна свинюка. Важить, мабуть, фунтів чотириста. — Франко сіпнув тварину за пучок жорсткої щетини.
Уаб важко зітхнув і розплющив маленькі вологі очиці. Його рот затремтів.
Сльоза скотилась по щоці уаба і впала на землю.
— Можливо, він їстівний, — нервово промовив Петерсон.
— Скоро дізнаємося, — відповів Франко.
Переживши зліт, уаб міцно спав у трюмі корабля. Коли вони були вже у відкритому космосі і всі знову поринули у звичну рутинну роботу, капітан Франко звелів своїм людям втягнути уаба нагору, щоб розібратись, що то за звір такий.
З рохкотом та хрипом уаб протискувався по коридору.
— Ворушися, — гарчав Джонс, тягнучи його на мотузці. Уаб звивався, тручись шкірою об хромовані стіни. Він ввалився у передпокій і одразу осів важкою купою. Всі присутні підхопились на ноги.
— Господи боже, — промовив Француз, — А це що таке?
— Уаб, якщо вірити Петерсону, — відповів Джонс. — Він його купив.
Джонс штурхонув уаба. Погойдуючись і важко дихаючи, той звівся на ноги.
— Що це з ним? — підійшов ближче Француз. — Його, часом, не нудить?
Усі подивились на уаба, той обвів присутніх сумним поглядом.
— Думаю, він хоче пити, — сказав Петерсон і пішов за водою.
Француз похитав головою:
— Тепер зрозуміло, чому нам так важко дався старт. Мені довелось переглянути всі баластні розрахунки.
Петерсон повернувся з водою. Уаб почав вдячно хлебтати, вусібіч полетіли бризки.
У дверях з’явився капітан Франко.
— Так, подивимося, — підійшов він, критично косячись на уаба. — Значить, за п’ятдесят центів купив?
— Так, сер, — відповів Петерсон. — Він їсть майже все. Я давав йому зерно, і воно йому сподобалося. Потім картоплю, пійло для худоби, об’їдки зі столу, молоко. Здається, він полюбляє їсти. А потім просто лягає і засинає.
— Ясно, — мовив капітан Франко. — Цікаво, а сам він смачний? Адже це і є головним питанням. Сумніваюся, що його й далі варто відгодовувати. Думаю, він уже й так достатньо гладкий. Де кок? Покличте його сюди. Треба з’ясувати...
Уаб відірвався від миски і подивився на капітана.
— Капітане, ну годі, — мовив він, — давайте змінимо тему.
У кімнаті запала тиша.
— Що це було? — спитав Франко. — Ось щойно.
— Уаб, сер, — промовив Петерсон. — Це він сказав.
Усі подивилися на уаба.
— Що він сказав? Що він сказав?
— Він запропонував змінити тему.
Франко наблизився до уаба і обійшов його навколо, уважно оглядаючи зусібіч. Потім повернувся назад і став поряд з командою.
— Можливо, там усередині туземець? — замислено пробурмотів він. — Може, розрізати його і перевірити?
— Святі небеса! — вигукнув уаб. — Це все, про що ви, люди, можете думати: вбивати і різати?
Франко стиснув кулаки.
— Вилазь звідти! Ким би ти не був, вилазь!
Ніщо не поворухнулося. Чоловіки зблідли, вони стояли, збившись до купи, і дивились на уаба. Уаб махнув хвостом і раптом відригнув.
— Перепрошую, — вибачився він.
— Не думаю, що там усередині хтось є, — прошепотів Джонс. — Вони всі переглянулись. У кімнату зайшов кок.
— Викликали, капітане? — запитав він. — А це що?
— Це уаб, — відповів Франко. — Його треба з’їсти. Чи не могли б ви його зважити і розрахувати...
— Давайте не робити необдуманих вчинків, — сказав уаб. — Хотілось би, з вашого дозволу, капітане, це обговорити. Я так розумію, ми з вами не досягли згоди в одному спірному питанні.
Капітан відповів далеко не одразу. Уаб добродушно чекав, злизуючи воду зі своїх щік.
— Ходімо до мого кабінету, — зрештою промовив капітан. Він розвернувся і вийшов з кімнати, уаб звівся і посунув за ним. Чоловіки подивились йому вслід. Потім почули, як він дереться вгору сходами.