Тіроль поблажливо засміявся:
— Завжди ви жартуєте, — його темні очі бігали приміщенням. Тіроль був немолодим чоловіком могутньої статури із похмурим, поораним зморшками лицем. — Маєте час для ще кількох справ? Я надумав підкинути вам роботи... якщо ви не заперечуєте.
— Я завжди готовий працювати, — відказав Бім, загородивши собою вхід до лабораторії. Втім, її двері вже автоматично зачинилися. Гаймі працював на Тіроля... і той, поза сумнівом, вважав, що має право отримати всю відому наразі інформацію про вбивство. Хто це зробив? Коли? Як? Чому? Проте це не пояснювало того, з якого доброго дива Тіроль прийшов сюди.
— Жахлива історія, — навпростець сказав Тіроль. Він, вочевидь, не збирався відрекомендовувати жінку, вона сіла на диван і запалила цигарку. Незнайомка була струнка, з волоссям кольору червоного дерева, одягнена у синє пальто і з хустиною на голові.
— Так, — погодився Бім. — Жахлива.
— Наскільки я знаю, ви були там.
Це дещо прояснювало.
— Ну, — зізнався Бім, — заходив ненадовго.
— Але самого вбивства не бачили?
— Ні, — підтвердив Бім, — і ніхто не бачив. Зараз Міністерство внутрішніх справ опрацьовує особливі прикмети вбивці. Уже до ранку вони матимуть його картку.
Тіроль помітно розслабився.
— Радий це чути. Ненавиджу, коли жорстоким злочинцям вдається утекти. Заслання — надто поблажливе покарання для вбивці. Він заслуговує на газову камеру.
— Це варварство, — сухо пробурмотів Бім. — Часи газових камер давно минули. Середньовіччя якесь.
Тіроль зазирнув за його спину.
— То ви працюєте над... — тепер він уже не приховував цікавого погляду. — Та годі вам, Лерою. Гаймі Розенбурґ — Боже, упокой його душу — помер, а ви за дивним збігом обставин сидите тут уночі й працюєте так, що аж дим іде. Ви можете бути зі мною відвертим: натрапили на щось пов’язане з його смертю, так?
— Краще зверніться до Екерса.
Тіроль вишкірився.
— Можна, я погляну?
— Лише тоді, коли ви почнете мені платити, я поки не отримую від вас грошей.
І тут якимсь здушеним, неприродним голосом Тіроль звелів:
— Віддайте.
Спантеличений, Бім перепитав:
— Що саме віддати?
Несамовито здригнувшись усім тілом, Тіроль кинувся вперед, відштовхнувши Біма вбік, і схопився за ручку дверей. Розчахнувши їх, Тіроль, гучно тупаючи ногами, побіг темним коридором, інстинктивно обравши шлях до лабораторії детективного агентства.
— Гей! — розлючено закричав Бім. Він метнувся за старим і, випередивши його, став у дверях лабораторії, готовий захищати вхід. Його трусило, частково від геть несподіваного розвитку подій, частково від злості. — Якого чорта? — задихано спитав він. — Я не один із ваших рабів!
Раптом позаду нього прочинилися двері. Бім утратив рівновагу, ледве не впавши назад. А потім, розвернувшись, він побачив свого техніка, який стояв біля столу, заціпенілий від жаху. Підлогою лабораторії котилося щось маленьке й металеве. Воно виглядало, як збільшена бляшана коробка з-під печива, і на шаленій швидкості поспішало назустріч Тіролеві. Ця штука — металева й блискуча — вискочила Тіролеві на руки, і старий, не гаючи часу, чкурнув коридором до виходу.
— Що це було? — отямившись, запитав технік.
Проігнорувавши запитання, Бім поквапився слідом за Тіролем.
— Він забрав його! — несамовито вигукнув він.
— Воно... — пробурмотів технік, — воно було телевізором. І воно бігало.
II
Міністерстві внутрішніх справ кипіла робота над опрацюванням отриманої інформації.
Процес відбору дедалі чіткіших категорій був кропітким і потребував багато часу. Більшість персоналу пішла додому спати, була майже третя ранку, коридори та офіси спорожніли. У темряві туди-сюди повзали кілька механічних приладів-прибирачів. Єдині ознаки життя можна було побачити лише в кабінеті, де відбувалася обробка даних. Едвард Екере терпляче чекав результатів, нових прикмет, а також їхнього опрацювання системою.
Праворуч від нього кілька полісменів грали в якусь лотерею, терпляче очікуючи, коли їх пошлють на затримання злочинця. Лінії зв’язку з квартирою Гаймі Розенбурґа безперервно гуділи. А внизу на темній вулиці Герві Ґерт усе ще сидів у пропагандистській будці на тротуарі, раз у раз вмикаючи екран зі словом «ГАНЬБА!» й бурмочучи у вуха перехожих свої гасла. Зараз повз нього ніхто не проходив, але Ґерта це не зупиняло. Він був невтомний і ніколи не здавався.
— От психопат, — обурливо мовив Екере. Навіть тут, шістьма поверхами вище, цей деренчливий, надокучливий голос долинав до його середнього вуха.
— То арештуйте його, — запропонував один із гравців. Лотерея, в яку він грав, була заплутаною й підступною версією тієї, яку випускали на Центаврі III. — Можна відібрати в нього ліцензію.
Екерс не знав, чим себе розважити, тож почав вигадувати і редагувати звинувачення для Ґерта, такий собі псевдонауковий аналіз психічних відхилень цього чоловіка. Йому подобалося грати роль психоаналітика, це надавало йому відчуття влади.
Ґерт, Герві
Яскраво виражений компулъсивний синдром. Вважає себе ідеологічним анархістом, виступає проти законного суспільного устрою. Раціональні висловлювання відсутні, замість них — повторення ключових слів і фраз. Нав’язлива ідея — заборона Системи вигнання. Ця мета поглинула його життя. Затятий фанатизм, підозра на манію...
Екере залишив речення незакінченим, бо не знав структури маніакального типу. Хай там як, а проте аналіз вийшов блискучим, і колись він ляже на стіл відповідної служби замість бриніти у нього в голові. Коли це станеться, набридливому голосу нададуть останнє слово.
— Велика метушня, — торочив Ґерт. — Система вигнання геть розхиталася... її охопила криза.
— Чому це раптом криза? — вголос поцікавився Екере.
Внизу, на тротуарі, Ґерт відповів:
— Гудуть машини. Всіх охопило сильне хвилювання. Перш ніж зійде сонце, чиясь голова полетить у кошик... — його голос перетворився на втомлене бубоніння. — Інтриги і вбивства.
Трупи... поліція влаштовує лови, а красуня — засідку.
Екере доповнив свій аналіз.
...таланти Ґерта викривлені нав’язливим відчуттям власної місії. Розробивши геніальний комунікативний пристрій, він вбачає в ньому лише засіб пропаганди. А тим часом голосово-вушний механізм Ґерта міг би прислужитися всьому Людству.
Екерса це потішило. Він підвівся й підійшов до програміста, який працював над даними.
— Як справи? — запитав він.
— Наразі ось як, — відказав програміст. Його обличчя вкривала нерівна сива щетина, а очі сльозилися. — Ми поступово звужуємо коло підозрюваних.
Сівши на своє місце, Екере подумав, як добре було б повернутися до днів усемогутніх відбитків пальців. Проте такі відбитки не використовували вже багато місяців, існували тисячі технік для того, щоб їх видалити або замінити на чужі.
Жодна окремо взята прикмета не дозволяла виокремити потрібного індивіда. Потрібен був композит, Гештальт зі збірними даними.
1) зразок крові (І група) 6,139,481,601
2) розмір взуття (46/47) 1,268,303,431
3) курець 791,992,386
За) курець (сигара) 52,774,853
4) стать (чоловіча) 26,449,094
5) вік (30-40 років) 9,221,397
6) вага (90 кг) 488,290
7) зразок тканини з одягу 17,459
8) зразок волосся 866
9) вид зброї 40
На основі цих даних вимальовувався доволі чіткий портрет злочинця. Екере практично бачив його перед собою. Цей чоловік немов стояв тут, перед його столом. Доволі молодий, кремезний, курить сигари, вбраний у надзвичайно дорогий твідовий костюм. Цей індивід був зібраний із дев’яти прикмет, десятої не було: наразі це були всі дані на нього.