Еллен позаду нього зауважила:
— Так і збожеволіти недовго.
Її голос набув колишньої виразності. Жінка підпалила срібною запальничкою цигарку, потім засунула руку в кишеню свого костюма.
— Атож, — погодився він.
— А головне, тут нічого не можна зробити, правда? Ви вже пробували її розібрати. Вони заштопають Пола, він повернеться на роботу, на Лантано чекає заслання... — вона глибоко, судомно зітхнула. — А Міністерство внутрішніх справ продовжить свою звичну роботу.
— Так, — сказав він. Усе ще стоячи на колінах, він оглядав М. Тепер, дізнавшись більше, він не гаяв часу на боротьбу з нею. Він безпристрасно розмірковував і навіть не торкався її.
Тим часом Пол Тіроль спробував виповзти з ванни. Зісковзнувши, він вилаявся й зі стогоном узявся знову за це важке завдання.
— Еллен? — його голос тремтів. Це був глухий, уривчастий звук, немов від тертя металу об метал.
— Заспокойся, — процідила вона крізь зуби, не зробивши в його бік жодного кроку, вона стояла й нервово курила цигарку.
— Еллен, допоможи, — пробурмотів Тіроль. — Зі мною щось сталося... я не пам’ятаю, що саме. Щось мене вдарило.
— Потім згадає, — сказала Еллен.
Бім запропонував:
— Я можу віднести цю річ до Екерса навіть у такому вигляді. А ви скажете йому, для чого вона... що вона зробила. Цього мусить бути достатньо, і Екере забуде про Лантано.
Утім, Бім і сам у це не вірив. Екере буде змушений визнати помилку, ґрунтовну помилку, і якщо він помилково арештував Лантано, це його знищить. А з ним у якомусь сенсі й усю систему вияву прикмет. Виявиться, що систему можна надурити, що її вже надурили. Екере — людина вперта і не зверне зі свого шляху. До біса Лантано. До біса абстрактну справедливість. Передовсім слід зберегти культурне наступництво й утримати суспільство в рівновазі.
— А обладнання Тіроля... — сказав Бім, — ... не знаєте, де воно?
Вона знизала плечима.
— Яке ще обладнання?
— Адже ця річ, — він кивнув на М, — була десь виготовлена.
— Не тут і не Тіролем.
— Гаразд, — замислено сказав він. У них було близько шести хвилин, перш ніж лікар й апарат швидкої допомоги приземляться на дах. — Тоді хто її виготовив?
— Сплав розробили на зірці Беллатрікс, — вона говорила уривчасто, із зусиллям видобуваючи із себе слова. — Зовнішня оболонка... це щось на кшталт її шкіри, бульбашка, яку видуває резервуар. Форма телевізора — це і є оболонка. Коли оболонка всотується назад у резервуар, вона стає М і готова діяти.
— Але хто її виготовив? — наполягав він.
— Машинобудівний синдикат на Беллатрікс... дочірнє підприємство організації Тіроля. Ці машини розроблені з метою бути наглядачами. Їх використовують на великих плантаціях далеких планет, вони — патрульні. І виловлюють браконьєрів.
Бімові сяйнуло:
— Отже, вони від початку не запрограмовані на вбивство певної людини?
— Ні.
— А хто налаштував її проти Гаймі? Адже це був не машинобудівний синдикат.
— Це зробили вже тут.
Він випростався і підняв портативний телевізор.
— Ходімо. Відведіть мене туди, де Тіроль її перепрограмував.
Якийсь час жінка мовчала. Схопивши Еллен за руку, він потяг її до дверей. Вона лише хапала ротом повітря і безмовно дивилася на нього.
— Ходімо, — сказав він, виштовхуючи її в коридор. Портативний телевізор вдарився об двері, коли Бім їх зачиняв, він пристиснув міцніше пристрій до себе й пішов слідом за Еллен Екере.
Місто було геть занепале: кілька крамниць, заправка, бари й клуби. До нього було дві години польоту від нью-йоркського мегаполіса, і звалося воно Олум.
— Тепер праворуч, — тихо скомандувала Еллен. Підперши голову рукою, вона розглядала неонові вивіски за ілюмінатором корабля.
Вони пролітали над складами й безлюдними вулицями.
Майже ніде не горіло світло. На одному з перехресть Еллен кивнула, і Бім посадив корабель на даху будинку.
Під ними була занедбана крамниця дерев’яних рам. За всипаним мертвими мухами вікном була пошарпана вивіска: БРАТИ ФУЛТОН, слюсарі. Навколо вивіски лежали дверні ручки, замки, ключі, пилки та накрутні будильники. Десь усередині крамниці блимала жовта нічна лампочка.
— Сюди, — покликала Еллен. Вона вийшла з корабля й спустилася хиткими дерев’яними сходами. Бім поставив портативний телевізор на підлогу корабля, замкнув двері й вирушив слідом за жінкою. Тримаючись за перила, він дістався задньої веранди, на якій стояли смітники й лежали купи вологих газет, перев’язаних мотузкою. Еллен відчинила двері й навпомацки пройшла всередину.
Спершу він ступив у запліснявілу, тісну комірчину. Вона була заставлена трубами, мотками дроту й листами металу, це було схоже на звалище. Далі він пройшов вузьким коридором і опинився перед входом у майстерню. Еллен зіп’ялася навшпиньки, намагаючись ухопитися за мотузку, що вмикає лампу. Спалахнуло світло. Праворуч від них стояв довгий, неприбраний верстат із ручною шліфувальною машиною, лещатами й лобзиком, біля верстата прилаштувалися два дерев’яні стільці, а на підлозі безладно валялися частини механізмів. Майстерня була захаращена всіляким непотребом, запилюжена й геть не сучасна. Із цвяшка на стіні звисав поношений синій халат: робочий одяг слюсаря.
— Це було зроблено тут, — із гіркотою зізналася Еллен. — Сюди Пол її привіз. Ця майстерня — власність Тіролевої організації, йому належить увесь квартал.
Бім підійшов до верстата.
— Для того, щоб її переналаштувати, — сказав він, — у Тіроля мав бути візерунок нейронних зв’язків Гаймі. — Він перевернув купу якихось склянок, із верстата посипалися Гвинти й підкладні шайби.
— Він скопіював його з дверей Гаймі, — пояснила Еллен. — Пол наказав дослідити замок Гаймі й виокремити необхідний зразок серед налаштувань.
— А як він відкрив М?
— Тут працює один старий механік, — відказала Еллен. — Такий низенький сухорлявий, він порядкує у цій крамниці. Його звати Патрік Фултон. Саме він і встановив заборону на М.
— Отже, заборону, — повторив Бім і кивнув головою.
— Заборону на вбивство людей. Гаймі був винятком, у присутності решти вона повинна була маскуватися. Там, на природі, вони прибирають іншої форми, — вона розсміялася дивним, майже істеричним сміхом. — Авжеж, це видалося б досить дивним, якби вона вичікувала серед лісу, замаскована під телевізор. Мабуть, вона набула б форми каменя чи колоди.
— Каменя, — пробурмотів Бім. Він міг чудово таке уявити. М чекає, вкрита мохом, чекає місяцями, роками, аж поки, побита негодою й корозією, не ідентифікує людини, яка з’явилася поблизу. Тоді М скине із себе маскування каменя й стане, миттєво змінивши свій зовнішній вигляд, коробкою завширшки в один фут і завдовжки у два. Збільшеною бляшаною коробкою з-під печива, яка помітила ціль...
Та чогось все-таки бракувало для цілісної картини.
— А як же фіктивні речові докази? — запитав він. — Усі ті шматочки фарби, волосина, дрібка тютюну? Звідки це взялося?
Ламким голосом Еллен відповіла:
— Коли землевласник убиває браконьєра, його можуть притягти до суду. Тож М залишає сліди. Подряпини від кігтів. Кров тварин. Їхні шерстинки.
— Боже, — сказав він обурено. — А всі думають, що це хижак.
— Ведмідь, сервал — залежно від місцевості. Поширений на цих землях звір, природна смерть, — вона постукала носаком по картонній коробці під верстатом. — Усе тут, або принаймні було тут раніше. Нейронна плата, передавач, непотрібні частини М і мікросхеми.
У цій коробці раніше перевозили блоки живлення. Тепер блоків не було, замість них там лежав ретельно загорнутий ящик, щоб убезпечити його від вологи й комах. Бім здер із нього металеву фольгу й побачив те, що шукав. Він обережно вийняв вміст ящика й розклав на верстаті поряд із лютівниками й свердлами.
— Усе тут, — повторила Еллен безвиразним голосом.
— Можливо, — сказав він, — я зміг би й не вплутувати вас у цю справу. Просто принести ці докази й телевізор Екерсу й переконати його без ваших свідчень.