Ти ба, яке у них обладнання, майнуло в його голові, поки він спостерігав, як торговельні судна флотилії починають розвантажуватися. Якими ж провінціалами ми видаємося на їхньому тлі! Він волів би, щоб його авто не потребувало двадцяти хвилин розігріву, він волів би...
Насправді він волів би, щоб не було ЦАБЕ. Центавріанської агенції благодійного експорту — доброчинної організації, наділеної, на жаль, необмеженими міжсистемними повноваженнями. Ця агенція отримала дані про Лихоліття далекого 2170 року і помчала крізь космос, як фототропний організм, чуттєвий до фізичного світла, яке вивільнили вибухи гідрогенних бомб. Проте ЛеКонте знав, що тут усе набагато складніше. Насправді можновладці в системі Центавра були вичерпно проінформовані про тутешню трагедію, бо підтримували радіозв’язок з іншими планетами Сонячної системи. На Землі вижила мізерна частка живих організмів. Сам ЛеКонте прибув із Марса, сім років тому він очолив міжпланетну місію з надання допомоги і вирішив тут лишитися, бо, з огляду на тодішні обставини, на Землі відкривалося багато можливостей...
Усе це дуже складно, зітхнув він, чекаючи, поки в машині нагріється паровий двигун. Хоча ми прибули сюди першими, проте ЦАБЕ стоїть вище за нас, і нам доведеться зважати на цей незручний факт. Як на мене, ми провели хорошу відновлювальну роботу. Авжеж, усе тут не таке, як колись... проте десять років — це не так уже й багато. Дайте нам іще двадцять, і цією землею знову їздитимуть потяги. Та й наші інфраструктура облігації цілком успішно продалися, навіть більше, нас тоді аж завалили запитами на відбудову доріг.
— Вам дзвінок, сер, із Оклахома-сіті, — повідомив містер Фолл, простягаючи слухавку портативного польового телефонного апарата.
— Джон ЛеКонте, Голова польового представництва, я вас слухаю, — голосно сказав ЛеКонте у слухавку. — Алло, кажіть, я вас слухаю.
— Алло, це Партійний центр, — долинув із того кінця дроту сухий офіційний голос, ледь чутний і уривчастий через тріск перешкод на лінії. — Ми отримали повідомлення від десятків занепокоєних громадян із Західної Оклахоми та Техасу щодо масштабної...
— Прибули центавріанці, — перервав його ЛеКонте. — Я їх бачу. Я саме збирався виїхати на зустріч з їхнім керівництвом, мій звіт надійде у звичний час. Тож ви могли б і не телефонувати з перевіркою, — додав він із роздратуванням.
— Флотилія озброєна?
— Та ні, — заспокоїв співрозмовника ЛеКонте. — Там, схоже, самі бюрократи, торговельні агенти і спекулянти. Інакше кажучи, позліталися стерв’ятники.
Секретар Партії промовив:
— Гаразд, тоді покваптеся і поясніть їм, що їхньої присутності тут не бажають ані самі земляни, ані Адміністративна рада з надання повоєнної допомоги. Перекажіть їм, що законодавча влада налаштована провести засідання і висловити протест проти втручання міжсистемних організацій у внутрішні справи планети.
— Знаю, знаю, — відповів ЛеКонте. — Ми це вже обговорювали, я все пам’ятаю.
Його водій гукнув:
— Сер, машина готова рушати.
Насамкінець секретар Партії сказав:
— Розтлумачте їм, що ви не можете вести з ними перемов, що ухвалення рішення про їхню присутність на Землі не належить до вашої компетенції. Такі повноваження є тільки у Ради, і вона на це, звісно, в жодному разі не пристане.
ЛеКонте поклав слухавку й поквапився до автомобіля.
Попри обурення місцевої влади, Пітер Гуд із ЦАБЕ вирішив розмістити свій штаб просто посеред руїн колишньої терранської столиці, Нью-Йорк-сіті. Це додасть престижу ЦАБЕвцям, поки вони поступово розширюватимуть коло впливу своєї агенції. Врешті-решт це коло, звісно, охопить всю планету.
Проте на це знадобляться десятиліття.
Крокуючи повз залишки головної залізничної станції, Пітер Гуд подумав, що, коли їхня місія завершиться, він уже давно відпочиватиме на пенсії. Від того, що тут було до трагедії, лишилося небагато. Місцеве керівництво — політичні нікчеми, які злетілися сюди з Марса та Венери, як тут звалися сусідні планети, — мало чим зарадили. І все ж він захоплювався їхніми зусиллями.
До членів своєї команди, які ступали за ним крок у крок, він озвався зі словами:
— А знаєте, вони виконали всю найтяжчу роботу. Ми маємо бути їм вдячні. Нелегко приходити на вщент розбомблену землю, як це зробили вони.
Його помічник Флетчер на це зауважив:
— І їм це повернулося сповна.
Гуд заперечив:
— Байдуже, які в них були мотиви. Вони досягли результатів, — він згадав офіційного представника місцевої влади, який зустрів їх на своїй паровій машині, їхня зустріч була врочиста й формальна, з низкою складних дискусій. Коли ці, тутешні, багато років тому вперше прилетіли на Землю, їх ніхто не вітав, окрім, можливо, купки обгорілих від радіації, почорнілих людей, які вижили після катастрофи і виповзли зі своїх підвалів, мовчки витріщившись на прибульців. Він аж здригнувся, уявивши цю картину.
Підійшовши до Гуда, один із дрібних співробітників ЦАБЕ відсалютував йому і повідомив:
— Сер, нам вдалося розшукати неушкоджене приміщення, у якому ваша команда могла б тимчасово розміститися. Воно під землею, — він мав зніяковілий вигляд. — Не зовсім те, на що ми сподівалися. Але на пристойніші умови можна розраховувати, лише потіснивши місцевих.
— Що ж, нехай буде підвал, — знизав плечима Гуд. — Він цілком згодиться.
— Це приміщення, — вів далі ЦАБЕвець, — належало колись одній із великих гомеостатичних газет, «Нью-Йорк Таймз». Вона друкувалася просто під нами. Принаймні згідно з картою. Самої газети ми поки що не знайшли, такі газети зазвичай були поховані на глибині приблизно з милю. Тож наразі не вдалося встановити, як багато від неї лишилося.
— І все ж це було б цінною знахідкою, — визнав Гуд.
— Так, — кивнув ЦАБЕвець, — у неї ціла мережа з каналами по всій планеті, щодня виходило, мабуть, до тисячі різних випусків. Скільки з тих каналів у дієвому стані... — він замовк, а потім продовжив: — Дивно, що місцеві політики не взялися за відновлення якоїсь із десяти чи одинадцяти світових гомеостатичних газет, та, схоже, вони за це навіть не бралися.
— Таки дивно, — погодився Гуд. Адже це значно полегшило б їм завдання. Після такої трагедії за об’єднання людей у цивілізовану культурну спільноту відповідають насамперед газети, оскільки іонізація атмосфери ускладнила, якщо не унеможливила, радіо- та телекомунікацію. — Це викликає підозру, — провадив він, озирнувшись до своєї команди. — А чи хочуть вони насправді тієї відбудови? Чи, може, вся їхня робота — тільки замилювання очей?
Аж тут озвалася його дружина, Джоан.
— А може, їм бракувало засобів, щоб запустити в друк гомеостатичну газету.
Коли вагаєшся, подумки визнав Гуд, право на існування мають обидва припущення.
— Останній випуск «Таймз», — додав Флетчер, — був надісланий у друк того дня, коли почалося Лихоліття. І відтоді вся мережа друку та комунікації заклякла. Не розумію, що це за політики такі, судячи з усього, вони знехтували засадничими принципами культури. Адже, відродивши газетний друк, ми зробимо для відновлення цивілізації, що існувала до трагедії, більше, ніж десять тисяч їхніх нікчемних проектів, — зневажливо закінчив він.
Гуд на це відказав:
— Можливо, ви помиляєтеся, але поки що облишмо це. І сподіватимемося, що цефалон газети залишився неушкодженим. Нам навряд чи вдасться його замінити, — він побачив перед собою роззявлену пащу входу, розчищену ЦАБЕвцями. Це мало бути його першим кроком тут, на зруйнованій планеті, назустріч відновленню цієї величезної автономної єдності, щоб повернути їй колишні силу і вплив у всій своїй повноті. Щойно гомеостатична газета відновить свою діяльність, він зможе присвятити себе іншим завданням, звільнившись від частини тягаря.
Один із робітників, які усе ще розгрібали звалище, пробурмотів:
— Боже, скільки брухту, ніколи стільки не бачив. Таке враження, ніби вони його навмисне тут розкидали, — піч у його руках блимала і здригалася, всотуючи брухт і перетворюючи його на енергію, вхідний отвір дедалі ширшав.