— Мені потрібен звіт про стан друкарні, і то якнайшвидше, — сказав Гуд команді інженерів, які стояли, чекаючи, коли відкриється вхід. — Скільки часу знадобиться на перезапуск, скільки... — і враз замовк.
До них наближалося двоє чоловіків у чорних одностроях. Полісмени з корабля Охорони. Одного він упізнав: це був Отто Дітріх, старший слідчий, який супроводжував центавріанську флотилію. Гуд мимохіть напружився, це був рефлекс, вироблений у кожного з них, — він бачив, як інженери та робітники ненадовго припиняють працювати і лише згодом потроху повертаються до виконання своїх обов’язків.
— Добридень, — привітався він із Дітріхом. — Радий вас бачити. Давайте відійдемо ось сюди, в цю бічну кімнату, щоб ми змогли поговорити, — він не сумнівався в тому, про що питатиме слідчий, і очікував на його візит.
Дітріх відказав:
— Я вас ненадовго затримаю, Гуде, бо знаю, наскільки ви зайняті. А що це у вас таке? — він витріщився на отвір із нетерплячою жадібною цікавістю на круглому щетинистому обличчі.
У тісній бічній кімнаті, своєму тимчасовому робочому кабінеті, Гуд став навпроти двох полісменів.
— Я проти суду, — тихо сказав він. — Спливло багато часу. Лишіть усе як є.
Замислено почухавши себе за вухом, Дітріх заперечив:
— Але воєнні злочини — це воєнні злочини, навіть через чотири десятиліття. Хай там як, про що тут взагалі дискутувати? Закон зобов’язує нас висунути обвинувачення. Хтось же розпочав цю війну. Можливо, ті люди й обіймають сьогодні відповідальні посади, проте це ще нічого не означає.
— Скільки з вами поліцейських груп? — поцікавився Гуд.
— У мене двісті чоловік.
— Отже, ви готові до розгортання операції.
— Ми готові почати розслідування. Зібрати відповідні документи та ініціювати процес у місцевих судах. Так, ми готові змусити до співпраці тутешнє населення, якщо ви про це. Наші досвідчені агенти вже розподілилися по ключових позиціях, — Дітріх уважно поглянув на нього. — Усе це необхідно, і я не розумію, в чому проблема. Чи, може, ви маєте намір покривати винуватців, щоб використати їхні так звані «цінні навички» у своїй роботі?
— Ні, — стримано заперечив Гуд.
Дітріх повів далі:
— Під час Лихоліття загинуло майже вісім мільйонів людей. Ви вже забули про це? А можливо, те, що жертви — переважно місцеві, не знайомі нам з вами люди...
— Аж ніяк, — перервав його Гуд. Він знав, що це безнадійно, йому була чужа ментальність полісменів. — Я вже пояснював свою позицію. На мою думку, тепер нічим не зарадять ці судові процеси та повішення за давні гріхи. І не думайте залучати до цього моїх співробітників, я відмовлю вам на тій підставі, що не можу розкидатися ніким із них, навіть прибиральником. Я зрозуміло висловився?
— Які ж ви все-таки ідеалісти, — зітхнув Дітріх. — Адже на нас покладено почесну місію... і це відбудова, хіба ні? Ви не розумієте — чи не хочете розуміти — того, що ці люди одного разу знову візьмуться за своє, якщо ми не вживемо заходів. Ми повинні це зробити, заради прийдешніх поколінь. Бути суворими зараз — найбільш гуманний метод, якщо поглянути на це в довгостроковій перспективі. Скажіть-но, Гуде, що це взагалі за місце? Що ви так відчайдушно намагаєтеся відродити?
— Центр «Нью-Йорк Таймз», — кинув Гуд.
— Припускаю, що тут є архів, де ми могли б знайти потрібні нам відомості. Це нам дуже прислужилося б у підготовці судових справ.
Гуд зітхнув:
— Я не можу відмовити вам у доступі до знайдених матеріалів.
Дітріх посміхнувся:
— Щоденні звіти про політичні події, які передували війні, можуть бути дуже цікавими. Наприклад, у чиїх руках була зосереджена верховна влада у Сполучених Штатах, коли почалося Лихоліття? Ніхто з нині опитаних не може цього пригадати, — він уже посміхався на весь рот.
Рано-вранці Гуда в його тимчасовому кабінеті вже чекав звіт команди інженерів. Система живлення газети непоправно пошкоджена. Проте цефалон, мозковий центр гомеостатичної системи, що мав забезпечувати та координувати її роботу, здавався дієвим. Якщо під’єднати систему до живлення корабля, можливо, газета запрацює на цій енергії. А тоді вже можна було б дізнатися більше.
— Інакше кажучи, — сказав Флетчер Гуду, коли вони снідали разом із Джоан, — вона або запрацює, або ні. Дуже прагматичний підхід. Ви запускаєте систему, і якщо вам це вдається, ваша місія виконана. А якщо ні? Інженери просто опустять руки?
Втупившись у свою чашку, Гуд промовив:
— На смак як найсправжнісінька кава, — він замислився. — Скажи їм під’єднати корабель і запустити газету. Якщо вона почне щось друкувати, негайно неси це мені, — наказав Гуд і знову відпив із чашки.
За годину один із кораблів приземлився поблизу, і його джерело живлення підключили до гомеостатичної газети. Техніки протягли кабелі й обережно замкнули мережу.
Сидячи у своєму кабінеті, Пітер Гуд почув далекий підземний гуркіт, уривчасте, невпевнене гудіння. Вдалося! Газета поверталася до життя.
Її відбиток, який поклав на Гудів стіл забіганий ЦАБЕвець, здивував точністю даних. Навіть у стані сну газета якимось чином лишалася в курсі сучасних подій. Її рецептори працювали далі.
ЦАБЕ ПРИЗЕМЛИЛОСЯ
ПІСЛЯ ДЕСЯТИРІЧНОГО ПОЛЬОТУ
І ПЛАНУЄ СТВОРИТИ ЦЕНТРАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ
Сьогодні, через десять років після початку Лихоліття ядерного голокосту, сталася важлива історична подія: Центавріанська агенція благодійного експорту, скорочено ЦАБЕ, приземлилася на поверхні Землі разом із цілою армадою кораблів — видовище, «величне як за своїм виглядом, так і за значущістю». Представник ЦАБЕ Пітер Гуд, призначений центавріанською владою на посаду головного координатора, негайно облаштував штаб агенції серед руїн Нью-Йорк-сіті й провів перемови з радниками, під час яких наголосив, що прилетів «не карати винних, а відновити на планеті цивілізацію усіма можливими засобами, а також відбудувати...»
Це щось геть нечуване, подумав Гуд, прочитавши розміщену на першій шпальті статтю. Різноманітні газетні служби з пошуку новин отримали доступ до його особистого життя, підслухали й навели у статті навіть його дискусію з Отто Дітріхом. Газета працює — і працювала — на високому рівні. Її репортерів не оминуло нічого, навіть приватна розмова без свідків. Надалі доведеться бути обачним.
І, звісно, інша стаття, позначена тривожним тоном, стосувалася прибуття чорних одностроїв — поліції.
ОХОРОННА АГЕНЦІЯ НАЦІЛИЛАСЯ
НА «ВОЄННИХ ЗЛОЧИНЦІВ»
Капітан Отто Дітріх, головний поліцейський слідчий, який прилетів із флотилією ЦАБЕ з Проксими Центавра, заявив сьогодні, що винуватці трагедії десятирічної давнини «відповідатимуть за свої злочини» перед центавріанським судом. Наскільки «Таймз» відомо, двісті полісменів у чорних одностроях уже розпочали розслідування, покликане...
Газета попереджала Землю щодо Дітріха, і Гуд прочитав цей допис не без похмурого задоволення. «Таймз» була створена не для того, щоб служити владній верхівці. Вона служила всім, також і тим, кого Дітріх збирався притягти до суду. Кожен крок поліції буде, поза сумнівом, детально висвітлений у її статтях. Дітріху, який полюбляв працювати в умовах анонімності, це точно не сподобається. Але рішення про те, має газета працювати далі чи ні, — за Гудом.
А він не мав наміру від’єднувати її від живлення.
Його увагу привернув ще один заголовок на першій шпальті. Спохмурнівши і дещо стривожившись, він заходився читати статтю.
ЦЕМОЛІ ОЧОЛИВ РЕВОЛЮЦІЮ
НА ОКОЛИЦЯХ НЬЮ-ЙОРКА
Прибічники Бенні Цемолі із наметових містечок, у яких цей яскравий політичний лідер здобув найбільшу популярність, наштовхнулися на спротив із боку місцевих жителів, озброєних молотками, лопатами та кілками. Масові заворушення не вщухали близько двох годин і лишили по собі двадцять поранених та десяток госпіталізованих у квапливо організованих пунктах надання невідкладної медичної допомоги. Цемолі, зодягнений, як завжди, у червоне вбрання, подібне до тоги, відвідав поранених. Було помітно, що лідер у доброму гуморі: він жартував і підбадьорював своїх прибічників, запевняючи їх, що «лишилося вже недовго» — очевидний натяк на нещодавню заяву організації про підготовку до наступу на Нью-Йорк та встановлення того, що Цемолі назвав «соціальною справедливістю і безвинятковою рівністю, досягнутими вперше у світовій історії». Нагадаємо, що напередодні його ув’язнення в «Сен Квентін»...