Увімкнувши переговорний пристрій, Гуд сказав:
— Флетчере, перевір активність у північних районах. Дізнайся, що за політична демонстрація там зібралася.
До нього долинув голос Флетчера:
— Сер, я теж отримав цей примірник «Таймз». І прочитав статтю про того підбурювача Цемолі. Корабель уже вилетів на місце заворушення, менше ніж за десять хвилин має надійти звіт, — Флетчер зробив паузу. — Як думаєте, чи необхідно долучати до справи когось із людей Дітріха?
— Сподіваюся, що ні, — коротко відповів Гуд.
Лише за пів години Флетчер отримав звіт із корабля ЦАБЕ. Збентежений, Гуд попросив зачитати звіт удруге. Не було жодної помилки. Польова група ЦАБЕ провела ретельне розслідування. Вони не знайшли ніяких ознак наметового містечка або численного зібрання. Місцеві мешканці, яких вони допитали, ніколи не чули про людину на ім’я Цемолі. Не виявилося також ані сліду заворушень чи пунктів надання невідкладної медичної допомоги, тим паче з пораненими мітингувальниками. Навколо лише мирний, майже сільський краєвид.
Розгублений, Гуд знову перечитав статтю в «Таймз». Ось же воно, чорним на білому, на першій сторінці, поруч із новиною про приземлення флотилії ЦАБЕ. Що за чортівня?
Це йому зовсім не сподобалося.
А що як він помилився, пробудивши цю величезну стару і пошкоджену гомеостатичну газету до життя?
Гуд спав міцним сном, коли його розбудив гуркіт із-під землі, безнастанне стугоніння, що наростало і наростало, поки він сидів на ліжку, моргаючи і намагаючись збагнути, що відбувається. Заревла машинерія. Він почув важкий гул, з яким автоматично замкнулася система за командою, що надійшла від самої газети.
— Сер, — долинув до нього у темряві голос Флетчера. Нараз спалахнуло світло: Флетчер ввімкнув тимчасове освітлення над їхніми головами. — Я вирішив, що мушу розбудити вас. Пробачте, містере Гуд.
— Я вже не спав, — пробурмотів Гуд, підводячись із ліжка й одягаючи халат і капці. — Що вона робить?
Флетчер відповів:
— Друкує спецвипуск.
Підвівшись на ліктях і відкидаючи з обличчя світле скуйовджене волосся, Джоан пробурмотіла:
— Боже, що сталося? — і перевела погляд широко розплющених очей із чоловіка на Флетчера.
— Доведеться скликати представників місцевої влади, — вирішив Гуд. — Провести з ними нараду, — він інтуїтивно відчував, що це буде за випуск, який із таким гуркотом проходив крізь друкарські преси. — Поклич того ЛеКонте, політика, якого ми зустріли, коли прибули. Розбуди його і негайно привези сюди. Він нам потрібен.
Збігла майже година, перш ніж зарозумілий, пихатий місцевий можновладець зі своїм помічником вшанували їх своєю присутністю. Двоє чоловіків постали на порозі Гудового кабінету в пишній формі, обидва вкрай роздратовані. Вони мовчки дивилися на Гуда, чекаючи на пояснення.
Гуд сидів за своїм столом у домашньому халаті й капцях, поклавши перед собою спецвипуск «Таймз». Він саме перечитував його вдруге, коли з’явилися ЛеКонте і його помічник.
НЬЮ-ЙОРКСЬКА ПОЛІЦІЯ ПОВІДОМЛЯЄ
ПРО ЛЕГІОНИ ПРИБІЧНИКІВ ЦЕМОЛІ,
ЯКІ НАБЛИЖАЮТЬСЯ ДО МІСТА;
БУДУЮТЬСЯ БАРИКАДИ,
НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ НАПОГОТОВІ
Він перевернув аркуш, демонструючи заголовок двом землянам.
— Хто цей чоловік? — спитав він.
ЛеКонте затнувся:
— Я... я не знаю.
Гуд не повірив.
— Та годі вам, ЛеКонте.
— Дозвольте, я прочитаю статтю, — знервовано попросив ЛеКонте. Він поспіхом пробіг її очима, газета тремтіла в його руках. — Цікаво, — сказав він нарешті. — Проте я нічим не можу вам допомогти. Це й для мене несподіванка. Розумієте, нам бракувало каналів комунікації, тож не виключено, що впродовж Лихоліття постав якийсь політичний рух, про який ми не...
— Годі, — повторив Гуд. — Не верзіть дурниць. Почервонівши, ЛеКонте пролепетав:
— Чого ви від мене хочете? Витягли з ліжка посеред ночі... Раптом усі заметушилися: в офіс квапливо зайшов Отто Дітріх, вигляд у нього був похмурий.
— Гуде, — сказав він просто з порога, — біля моєї штаб-квартири є кіоск «Таймз». І в ньому щойно з’явилось ось це, — Дітріх помахав затиснутим у руці спеціальним випуском. — Клята газета друкує цей випуск і розповсюджує по всьому світу, так? А тим часом у нас в тій місцевості, про яку йдеться, є групи перехоплення, і вони геть нічого не помітили, ніяких перегороджених доріг, ніяких підозрілих угрупувань, що рухалися б до міста, взагалі жодної активності.
— Я знаю, — кивнув Гуд. Він почувався втомленим. Під їхніми ногами не замовкав глибинний гул: газета друкувала спецвипуск, інформуючи світ про марш прибічників Бенні Цемолі, що рухалися в напрямку Нью-Йорк-сіті — вочевидь, уявний марш, цілковито вигаданий газетним цефалоном. — Вимкніть її, — сказав Дітріх. Гуд заперечливо похитав головою:
— Ні. Я хочу дізнатися більше.
— Дізнатися більше? — обурився Дітріх. — Цілком очевидно, що цефалон пошкоджений. Він постраждав настільки, що не може нормально працювати. Доведеться вам пошукати іншу систему для світової пропаганди, — він кинув спецвипуск Гуду на стіл.
Гуд звернувся до ЛеКонте:
— Ви чули щось про довоєнну діяльність Бенні Цемолі?
Запала тиша. ЛеКонте і його помічник містер Фолл поблідли й напружилися; спочатку вони подивилися на нього, щільно стуливши вуста, потім перезирнулися між собою.
— Я гірше за поліцію розбираюся в таких випадках, — Гуд озирнувся до Дітріха, — тож, думаю, тут краще вам взятися за цю справу.
Дітріх, одразу зрозумівши, що й до чого, сказав:
— Звісно. Я негайно беру вас обох під арешт. Якщо ви не налаштовані розповісти більше про цього підбурювача в червоній тозі, — і він кивнув двом полісменам, які застигли в дверях офісу, ті слухняно рушили вперед.
Коли полісмени підійшли до нього впритул, ЛеКонте промовив:
— Якщо подумати, була колись така людина. Але... вона була якась непевна.
— Колись — це до війни? — перепитав Гуд.
— Так, — повільно кивнув ЛеКонте. — Він був диваком. Наскільки пам’ятаю, а пригадую я вже не дуже чітко... вгодований невіглас, блазень з якоїсь глушини. У нього була невеличка радіостанція чи щось подібне, звідки він поширював свої передачі. А ще він продавав якісь антирадіаційні коробочки, які можна встановити в себе вдома, щоб захиститися від осадів, які випадають після ядерних випробувань.
Раптом у розмову вклинився помічник ЛеКонте:
— Так, я теж його згадав. Він навіть балотувався до сенату ООН. Але, звісно, програв.
— А ви щось чули про нього останнім часом? — допитувався Гуд.
— Ох, я й забув, — похопився ЛеКонте. — Невдовзі після того він помер від азійського грипу. От уже п’ятнадцять років як його нема.
Сидячи в гелікоптері, Гуд повільно кружляв над територією, про яку йшлося в статтях «Таймз». Він хотів на власні очі переконатися, що там немає ані сліду політичної активності, оскільки не був цілковито впевнений у тому, що газета втратила зв’язок із реальними подіями. Але дійсність жодним чином не збігалася з тією, яку відображали статті «Таймз», це беззаперечний факт. І все ж — гомеостатична система продовжувала працювати.
Джоан, яка сиділа поруч, сказала:
— У мене є третя стаття, якщо хочеш, можеш прочитати, — вона саме проглядала останній випуск газети.
— Ні, — відмовився Гуд.
— Тут пишуть, буцімто вони вже ввійшли до міста, — повідомила вона. — Що революціонери прорвалися через поліцейські загородження і що губернатор звернувся до ООН по допомогу.
Флетчер замислено зауважив: