Увійшовши до квартири, Стоун причинив за собою двері.
Він кинув погляд на телевізор, побачив Ніколь на зустрічі з океанографами, на мить прислухався до неї, тоді різко сказав дещо захриплим голосом:
— Ви склали його добре, — і простягнув йому папери. Данкан перепитав:
— Я — склав? — він не міг повірити в таке. Данкан узяв свої папери й недовірливо їх проглянув. А тоді раптом зрозумів, що саме сталося. Стоун підробив результати, щоб Данкан склав тест, він сфальсифікував оцінку, ймовірно, з гуманних міркувань. Данкан підвів голову, і вони якийсь час мовчки дивилися один на одного. Який жах, подумав Данкан. Що мені тепер робити? Такою була його перша реакція, яка його й самого здивувала.
Я хотів провалити тест, усвідомив він. Навіщо? Щоб вибратися звідси, щоб мати привід кинути все це — квартиру, роботу і вшитися звідси якнайдалі. Емігрувати в самій сорочці, у тарадайці, що розвалиться на шматки під час приземлення посеред марсіанської пустелі.
— Дякую, — похмуро сказав він.
Стоун скоромовкою проговорив:
— Колись ви зможете зробити для мене те саме.
— О, так, із задоволенням, — пообіцяв Данкан. Повернувшись до своєї квартири, Стоун лишив його наодинці з телевізором, джаґом і підробленими результатами тесту, а також із розхристаними думками.
Еле, ти повинен мені допомогти, безгучно простогнав він. Витягни мене звідси, самотужки я не здатен навіть тест провалити.
У маленькій прибудові позаду Двигун-джунглів №3 Ел Данкан сидів, поклавши ноги на стіл, курив цигарку і роздивлявся перехожих, тротуар, покупців та крамниці центру Рено, що в Неваді. За блиском нових тарадайок, рясно прикрашених транспарантами та прапорцями, він побачив фігуру, яка причаїлася під знаком, написаним великими літерами, — «ШАЛЕНИЙ ЛЮК».
Цю фігуру помітив не тільки він, тротуаром простували чоловік із жінкою, а перед ними тупотів маленький хлопчик. Зненацька малюк, підстрибуючи і захоплено жестикулюючи, вигукнув:
— Дивися, тату! Ти знаєш, що це? Поглянь, це ж пепула.
— А й справді, — сказав чоловік із усмішкою, — це вона і є. Поглянь, Маріон, там одна з тих марсіанських істот, бачиш, під отим знаком. Може, підійдемо і поговоримо з нею? — він попрямував у напрямку фігури, хлопчик побіг за ним. Проте жінка не зійшла з тротуару.
— Ну ж бо, мамо! — покликав хлопчик.
У своєму офісі Ел злегка торкнувся панелі управління в себе на сорочці. Пепула виповзла з-під знака «ШАЛЕНИЙ ЛЮК», і Ел змусив її прошкандибати на шести коротких ніжках до тротуару, круглий неоковирний капелюшок пепули з’їхав із однієї з антен, а очиці, спрямовані на жінку, то сходилися, то розходилися. Коли в пепули нарешті налаштувався зір, вона подибала за обраною ціллю на втіху хлопчикові та його батьку.
— Тату, глянь, вона переслідує маму. Гей, мамо, озирнися!
Жінка кинула погляд через плече, помітила плаский, як тарілка, організм, подібний до помаранчевого жука, і розсміялася. Усі люблять пепул, подумав Ел. Лиш подивіться на цю кумедну марсіанську пепулу! Скажи щось, пепуло, скажи «привіт» милій пані, яка тобі усміхається.
Думки пепули, звернені до жінки, досягли Ела. Пепула віталася з мешканкою Землі, запевняла, що їй приємно з нею познайомитися, заспокоювала і вмовляла, аж поки жінка не розвернулася і не наблизилася до пепули, приєднавшись до своїх сина та чоловіка. Тепер усі троє стояли разом, сприймаючи ментальні імпульси, які посилала марсіанська істота: вона прибула сюди, на Землю, не маючи жодних лихих намірів, вона взагалі не може нікому завдати шкоди, пепула любить їх, а вони люблять пепулу. Істота випромінювала ніжність і теплу гостинність її рідної планети.
Як же чудово, мабуть, на Марсі, — думали, поза сумнівом, ці чоловік із жінкою, поки пепула засипала їх своїми думками та спогадами. Боже, як тамтешнє життя відрізняється від холодного, шизоїдного суспільства Землі: ніхто ні за ким не шпигує, ніхто не оцінює безкінечні тести на знання релполу, ніхто з тижня у тиждень не звітує про результати у Комітет безпеки будинку. Поміркуйте над цим, казала їм пепула, поки вони, нездатні поворухнутися, стояли, немов урослі в тротуар. На Марсі кожен сам собі голова і може працювати там, де хоче, вірити у те, що хоче, та бути собою. Тільки погляньте на себе, адже ви боїтеся навіть зупинитися і вислухати мене. Боїтеся навіть...
Чоловік занепокоєно озвався до дружини:
— Нам краще піти.
— Ні, не краще, — став упиратися їхній син. — Хіба часто випадає нагода поспілкуватися з пепулою? Вона, мабуть, із тих двигун-джунглів, — хлопчик тицьнув пальцем у бік прибудови, і його батько прикипів до Ела уважним зірким поглядом.
А потім чоловік сказав:
— Так. Вони приземлилися тут, щоб продати свої таратайки. А ця штука зараз обробляє нас, намагається нас улестити, — з його обличчя помітно сходило зачарування. — Нею керує отой чоловік.
Але ж я кажу вам правду, подумки запротестувала пепула. Хай навіть і заради продажів. Ви могли б полетіти на Марс. Ваша родина мала б змогу переконатися у щирості моїх слів і побачити все на власні очі — якщо знайдете в собі сміливість вирватися на свободу. Ви зможете це зробити? Ви — справжній чоловік? Купіть катер від «Шаленого Люка»... купіть, поки у вас ще є така можливість, ви ж знаєте, що колись, може, й незабаром, закон прикриє цей бізнес. І не буде більше двигун-джунглів. Не буде щілини в стіні авторитарного суспільства, крізь яку ще вдасться втекти кільком людям — кільком щасливцям.
Крутнувши один із важелів на панелі управління, Ел посилив потужність. Відповідно, зріс і ментальний тиск пепули, яка немов усмоктувала розум чоловіка, отримуючи над ним контроль. Ви мусите купити літальний апарат, наполягала пепула. Купівля в кредит, сервісне обслуговування, великий вибір моделей. Чоловік ступив у бік ринку двигун-джунглів. Швидше, квапила пепула. Будь-якої миті влада може прикрити цей розпродаж, і ви назавжди втратите свій шанс.
— Ось як вони працюють, — насилу вимовив чоловік. — Ця тварина заманює людей. Діє гіпнозом. Ходімо звідси, — проте він не пішов, було надто пізно: він таки придбає таратайку. Керуючи зі свого офісу, Ел затягував його до себе.
Ел неквапно звівся на ноги. Саме час вийти й укласти угоду. Він вимкнув пепулу, відчинив офісні двері та був рушив у бік ринку — аж раптом побачив знайомий силует, що прямував до нього повз таратайки. То був його брат Ієн, якого він не бачив уже багато років. Чорт, подумки лайнувся Ел. Йому що треба? Та ще й у такий момент...
— Еле, — гукнув брат і помахав йому рукою. — Є для мене хвилинка? Ти ж не зайнятий? — Спітнілий і блідий, він підійшов до Ела, боязко роззираючись навсібіч. Вигляд у нього був гірший, ніж під час їхньої останньої зустрічі.
— Послухай... — почав Ел із роздратуванням. Але сприятливий момент був проґавлений, чоловік з дружиною та їхня дитина вже звільнилися від впливу пепули й поспішали далі тротуаром.
— Я не хотів тебе турбувати, — промимрив Ієн.
— Ти мене зовсім не турбуєш, — процідив крізь зуби Ел, спостерігаючи, як віддаляється майже впольована трійця. — Що сталося, Іене? У тебе не найкращий вигляд, ти, часом, не захворів?
Ходімо до офісу, — він провів брата всередину й причинив двері.
Ієн почав:
— Я знайшов свій джаґ. Пам’ятаєш, як ми намагалися пробитись у Білий дім? Еле, спробуймо ще раз. Богом присягаюся, я так далі не можу, я не можу жити, зазнавши поразки, не досягнувши нашої найважливішої мети, — задихаючись, він підніс тремтячу руку з хустинкою і витер своє спітніле чоло.
— Мій джаґ був і загув, — спробував відкараскатися Ел.
— Десь він та має бути. Ну, або кожен із нас запише свою партію на моєму джаґу, а потім ми синтезуємо їх на одній касеті, яку презентуємо в Білому домі. Я почуваюся немов у пастці, я не знаю, як далі жити. Я мушу повернутися до музики. Якби ми почали просто зараз репетирувати варіації Ґолдберґа, то вже за два місяці...
Ел його урвав:
— Ти все ще живеш там, де й раніше? В «Авраам Лінкольн»?
Ієн кивнув.
— І досі працюєш у Пало Альто, інспектором з якості продукції? — він не розумів, чому його брат такий похнюплений. — Ну, в найгіршому випадку ти міг би емігрувати. Навіть не починай про гру на джаґах, я роками не вправлявся, власне, відтоді, як ми востаннє бачилися. Хвилинку, — він натиснув кнопки механізму, який контролював пепулу, істота на тротуарі зреагувала і повільно почвалала на своє місце під знаком.