Пол перервав його:
— А ви можете провести мене до космічного терміналу? — Він спробував попросити про цю послугу як про звичайну буденну річ.
— Ви страшенно ризикуєте, — застеріг його згусток слизу, — з’являючись у громадських місцях. Полпол постійно веде за ними спостереження.
— І все ж мені хотілося б його побачити, — якби йому вдалося потрапити на борт міжпланетного корабля, він би полетів із Землі, подивився на інші світи...
Але вони зітруть йому пам’ять. Раптово це зрозумівши, він похолонув від жаху. Треба усе записати, сказав він собі. І то негайно!
— Ви, ем, не позичите мені олівця? — спитав він у згустка слизу. — О, зачекайте, у мене є. Перепрошую, — адже очевидно, що в слизької істоти не може бути олівця.
На папірці, що знайшовся в кишені піджака, — очевидно, якийсь роздатковий матеріал з конгресу, — він квапливо записав короткими й уривчастими реченнями те, що з ним сталося і що він побачив у двадцять першому сторіччі. А потім швидко засунув нотатки назад до кишені.
— Мудро зробили, — похвалив Пола згусток слизу. — А тепер ходімо до космопорту, якщо ви не проти супроводжувати мене в моєму дещо повільному темпі. Поки ми йдемо, я можу ознайомити вас з історією Терри від ваших часів і до сьогодення, — згусток слизу поповз тротуаром. Пол із готовністю рушив слідом за ним. Зрештою, хіба у нього був вибір? — Радянський Союз. Це була трагедія. Його війна з червоним Китаєм 1983 року, в яку врешті виявилися втягнутими Ізраїль та Франція... шкода, але це й справді вирішило проблему, що робити із французами — із нацією, від якої в другій половині двадцятого сторіччя було найбільше клопоту.
Пол занотував на папірці також і це.
— Коли Францію розбили... — вів далі згусток слизу, тимчасом як Пол квапився записати все почуте.
Ферметі зауважив:
— Доведеться ґлінити, якщо ми хочемо перехопити Андерсона, перш ніж він сяде на корабель, — і не просто ґлінити. Він мав на увазі повноцінну пошукову операцію у співпраці з полпол. Він ненавидів їх залучати, і все ж наразі без їхньої допомоги, схоже, не обійтися. Спливло надто багато часу, а Андерсон усе ще невідомо де.
Перед ними простягався космічний порт — величезний диск діаметром у багато миль, без жодної вертикальної будівлі. У його центрі чорніла випалена пляма — слід від двигунів численних кораблів, що злітають і сідають тут роками. Ферметі подобався космопорт — простір, де різко зменшувалася густота щільно припасованих одна до одної міських споруд. Тут була та відкритість, яку він пам’ятав із дитинства... якщо наважитися відверто думати про дитинство.
Термінал був побудований на глибині кількох сотень футів під рексероїдним шаром, щоб захистити пасажирів у разі аварії в повітрі. Ферметі підійшов до входу в спускову рампу і почав нетерпляче тупцювати, чекаючи на Тоццо і Джиллі, які йшли слідом.
— Я нілпну, — сказав Тоццо без особливого ентузіазму. І одним рішучим рухом розколов браслет на своєму зап’ястку.
Над їхніми головами одразу з’явився корабель полпол.
— Ми з Еміграційного бюро, — пояснив Ферметі лейтенантові поліції. Він у загальних рисах окреслив їхній Проект, відтак — неохоче — розповів, як вони перенесли Пола Андерсона у свій часовий вимір.
— Кажете, волосся на голові, — кивнув головою лейтенант полпол. — Дивний одяг. Гаразд, містере Ферметі, ми не припинимо ґлінити, поки його не знайдемо, — він іще раз кивнув, і його маленький корабель понісся далі.
— Вони ефективно працюють, — визнав Тоццо.
— Але вам не подобаються, — сказав Ферметі, закінчуючи думку Тоццо.
— Я біля них почуваюся не надто комфортно, — погодився Тоццо. — Але, мабуть, так і повинно бути.
Усі троє ступили на спускову рампу — і перемістилися на один рівень униз зі швидкістю, від якої перехоплювало подих.
Ферметі заплющив очі, здригнувшись від відчуття втрати ваги.
Це було майже так само неприємно, як злітати. Чому все сьогодні мусить бути настільки швидкісним? Років десять назад усе робилося спокійно, без поспіху.
Не встигли вони зійти з рампи й стріпнутися, як до них підійшов начальник полпол космопорту.
— Розшук заявленої вами людини успішно завершився, — доповів їм офіцер у сірому однострої.
— Він не полетів? — зрадів Ферметі. — Слава Богу! — він заозирався на всі боки.
— Он там, — підказав офіцер, показуючи напрямок.
Пол Андерсон сидів за журнальним столиком, уважно вдивляючись в екран. Уже за мить його оточили троє представників Еміграційного бюро.
— О, ем, а ось і ви, — привітався Андерсон. — Я чекав на свій корабель і вирішив подивитися, що у вас тут друкують.
Ферметі рішуче сказав:
— Містере Андерсон, нам потрібні ваші унікальні здібності. Мені шкода, але ми повинні забрати вас назад до Бюро.
Та місце Андерсона уже було порожнє. Чоловік безшумно тікав від них. Вони побачили, як висока й незграбна фігура ставала дедалі меншою, наближаючись до воріт, що вели на злітний майданчик.
Ферметі неохоче сягнув рукою у кишеню й дістав пістолет-присипляч.
— У нас немає іншого вибору, — пробурмотів він і натиснув на гачок.
Утікач зашпортався, упав і покотився підлогою. Ферметі сховав пістолет-присипляч і безбарвним голосом сказав:
— Він незабаром отямиться. У найгіршому випадку обідрав коліно, — він озирнувся до Джиллі та Тоццо. — Але нехай отямиться в Бюро.
Вони утрьох підійшли до чоловіка, розпростертого на підлозі зали очікування космопорту.
— Ми забезпечимо вам можливість повернутися у свій часовий вимір, — спокійно пояснював Ферметі, — коли ви надасте нам формулу відновлення маси, — він кивнув, і до них підійшов один із працівників Бюро зі старовинною друкарською машинкою «Роял».
Пол Андерсон, який сидів у кріслі навпроти Ферметі в офісі Бюро, заявив:
— Я не працюю на переносних машинках.
— Ви повинні з нами співпрацювати, — переконував його Ферметі. — У нас є технологія, яка поверне вас до Карен. Згадайте Карен, згадайте свою новонароджену доньку, що залишилися на конгресі в готелі «Сер Френсіс Дрейк» у Сан-Франциско. Без такої готовності з вашого боку, містере Андерсон, Бюро також не піде вам назустріч. Та ви й самі це, певно, знаєте, з огляду на ваші передкогнітивні здібності.
Помовчавши, Андерсон сказав:
— Гм, я не можу працювати без свіжозвареної кави.
Ферметі подав сигнал.
— Гаразд, ми дістанемо вам кавові зерна, — заявив він. — Але варити каву ви будете самі. Ми привеземо кавоварку з колекції Смітсонівської установи, проте за сам процес відповідатимете тільки ви.
Схилившись над друкарською машинкою, Андерсон почав її ретельно вивчати.
— Червона і чорна стрічки, — прокоментував він. — Я завжди друкую на чорній. Але, думаю, і так зійде.
Його погляд зробився непритомним. Вставивши аркуш у машинку, він почав друкувати. Угорі сторінки з’явилися слова:
НІЧНИЙ ПОЛІТ
Пол Андерсон
— Кажете, це для часопису «Якби»? — уточнив він у Ферметі.
— Так, — напружено відповів той.
Андерсон продовжив друкувати:
«Проблеми, з якими зіткнулися у комерційній фірмі „Назовні“, неабияк турбували Едмонда Флетчера. По-перше, зник цілий корабель, і хоча Флетчер не був особисто знайомий з його пасажирами, він відчував себе відповідальним за їхнє зникнення. І тепер, вмиваючись гормональним милом...»
— Він починає із самого початку, — в’їдливо зауважив Ферметі. — Гаразд, якщо немає альтернативи, доведеться з цим змиритися, — і він замислено пробурмотів: — Цікаво, скільки це займе часу... чи швидко він пише? Адже він передког, отже, знає, що трапиться далі. Це мало б йому допомогти впоратися швидше, — чи, може, Ферметі лише хотілося в це вірити?
— Як там кавові зерна, ще не привезли? — спитав Андерсон, підводячи голову.
— Доправлять з хвилини на хвилину, — запевнив його Ферметі.
— Сподіваюся, це буде колумбійська кава, — пробурмотів Андерсон.