— Ем, тобто я маю щось дати?
— Наприклад, це може бути машинопис надрукованої історії, оригінальний рукопис чи якісь ранні версії або нотатки.
Щось таке, — чоловік завмер в очікуванні.
— У мене тут в кишені завалялися якісь нотатки, — сказав Пол, проглядаючи написане. Це був його почерк, але він не пригадував, щоб писав таке. Схоже, історія про подорож у часі.
Ось що буває, подумав він, коли переп’єш нерозбавленого бурбону на порожній шлунок. — Беріть, — сказав він невпевнено, — тут небагато, але, думаю, можна виставити на аукціон, — Пол кинув останній погляд на нотатки. — Це чернетка оповідання про політичну постать на ім’я Ґутман і про викрадення людьми з майбутнього. І ще щось про розумного прибульця, який мав вигляд купи слизу, — він імпульсивно передав аркуш членові комітету.
— Дякую, — кивнув чоловік і поквапився до сусідньої кімнати, де проводився аукціон.
— Поставлю десять доларів! — вигукнув Говард Бравні, широко усміхаючись. — А потім мені треба в автобус і на літак, — він зачинив за собою двері.
До Пола підійшла Карен із Астрід на руках.
— Хочеш, підемо на аукціон? — запитала вона в чоловіка. — І купимо оригінального Фінлея?
— Гм, так, авжеж, — відказав Пол Андерсон, і всі разом рушили слідом за Говардом Бравні.
Примітки
Тексти під примітками належать Філіпу К. Діку. Більшість з них були написані спеціально для збірок «Найкращі оповідання Філіпа К. Діка» (опублікованої 1977 року) та «Золотий чоловік» (опублікованої 1980 року). Кілька з них були підготовані на прохання видавців, які видавали чи перевидавали оповідання ФКД у книжках та журналах.
Якщо після назви оповідання вказана дата, то це дата, коли рукопис оповідання вперше потрапив до агента Діка (за даними архіву літературної агенції «Scott Meredith Literary Agency»). Якщо дата не зазначена, це свідчить про відсутність записів у архіві (Дік почав співпрацювати з агенцією у середині 1952 року). Назва журналу, а також місяць і рік стосуються першої публікації оповідання. Альтернативна назва, що може траплятися далі, це початкова назва, яку Дік дав оповіданню і яка вказана в архіві агенції.
Оповідання подаються якомога ближче до хронологічного порядку написання. Дослідженням цієї хронології займалися Грег Рікман та Пол Вільямс.
Повзуни (Дитячий притулок), 29 жовтня 1953. Imagination, липень 1954.
Комерційна пропозиція, 19 листопада 1953. Future, червень 1954.
Коли це оповідання вперше вийшло друком, воно не сподобалося моїм шанувальникам. Я його перечитав, бо не міг зрозуміти, чому вони були так вороже налаштовані, і таки зрозумів: ця історія дуже розчаровує, немилосердно розчаровує. Якби я міг її переписати, то кінець був би іншим. Людина і робот, тобто паскад, почали б співпрацювати і зрештою подружилися. Логіку параної цієї історії треба було деконструювати в її протилежність. Конфлікт, де людина протистоїть роботу, мав би перейти у своє заперечення, де людина спільно з роботом протистоять всесвіту. Я справді шкодую, що не обрав цього шляху, тож коли ви читатимете його, спробуйте уявити завершення таким, як його слід було написати. Паскад скаже: «Сер, я тут, щоб допомогти вам. Чорт з ними, з цими продажами, давайте залишимося навіки разом». Тоді, щоправда, мене б критикували за надмірно оптимістичну розв’язку, але й та, що є, все ж недобра. Мої шанувальники мали рацію (1978).
Гра в наперстки, 22 грудня 1953. Galaxy, вересень 1954.
На нудній Землі, 30 грудня 1953. Beyond Fantasy Fiction, листопад 1954.
Фостере, ти мертвий, 31 грудня 1953. Star Science Fiction Stories №3, за редакцією Фредеріка Пола, Нью-Йорк, 1955.
Якось я прочитав один газетний заголовок. Президент висловив припущення, що американці краще дбатимуть про бомбосховища, якщо їх забезпечуватиме не уряд, а вони самі їх купуватимуть. Мене розлютила ця ідея. Звісно, це так логічно, щоб кожен із нас володів підводним човном, винищувачем й усякими такими речами. Тут я лише хотів показати, наскільки жорстокою може бути влада, коли йдеться про людське життя, наскільки більше вона може перейматися доларами, ніж людьми.
Плата за друк (Оплата друку), 28 січня 1954. Satellite Science Fiction, жовтень 1956.
Ветеран, 17 лютого 1954. If, березень 1955.
Тверда невизначеність, 9 квітня 1954. Imagination, липень 1955.
Збій у налаштуваннях, 14 травня 1954. Science Fiction Quarterly, лютий 1957.
Світ здібностей (Два кроки праворуч), 4 червня 1954. Galaxy, жовтень 1954.
Псіоніку, врятуй моє дитя! (Зовнішній консультант) 8 червня 1954. Imaginative Tales, листопад 1955. [Також публікувалося під назвою «Псіонік» у збірці оповідань].
Автофаб, 11 жовтня 1954. Galaxy, листопад 1955.
Том Діш вважав цю історію одним із найраніших екологічних пророцтв у науковій фантастиці. Втім, пишучи її, я радше міркував про те, що, зробившись повністю автоматизованими, фабрики, як і живі організми, могли б виявляти інстинкт виживання... і навіть приймати схожі рішення (1976).
Технічна підтримка, 11 жовтня 1954. Science Fiction Stories, липень 1955.
Коли це оповідання вийшло друком, багато поціновувачів накинулося на нього за висловлений у ньому песимізм. Проте в моїй голові вже натоді зародилася думка про те, що машини щодалі впевненіше домінуватимуть над людиною, зокрема ті з них, якими ми добровільно себе оточуємо і які, за логікою, мали б становити найменшу небезпеку. Я ніколи не наполягав на тому, що якась велетенська механічна потвора з’явиться на П’ятій авеню і поглине Нью-Йорк, та я завжди боявся, що мої телевізор, праска або тостер повстануть проти мене у моїх чотирьох стінах, де ніхто не прийде мені на допомогу, і накинуть мені свої правила. Мене ніколи не приваблювала перспектива слухатися машину, а тим більше виконувати накази якогось фабричного виробу. (Чи припускаєте ви, що всі ці записи з Білого дому вилізли з президентської потилиці? І що саме вони запрограмували його на певні слова та вчинки?) (1976).
Ринковий полон, 18 жовтня 1954. If квітень 1955.
Зразковий Єнсі, 18 жовтня 1954. If серпень 1955.
Звісно, прототипом Єнсі є президент Ейзенгавер. Протягом його правління ми всі переймалися проблемою чоловіка-у-сірому-фланелевому-костюмі, ми боялися, що вся країна перетворюється на одну людину, на конвеєр клонів. (Хоча в ті дні ми не знали слова «клон»). Цей сюжет подобався мені настільки, що став основою роману «Передостання правда», особливо та думка, що влада завжди нам бреше. Для мене досі актуальна ця думка, точніше, я все ще вірю, що все так і є. Звісно, Вотерґейт підтвердив ключову ідею цієї історії (1978).
Звіт меншості, 22 грудня 1954. Fantastic Universe, січень 1956.
Механізм спогаду. If липень 1959.
Невиправна М, 2 червня 1955. Science Fiction Stories, січень 1957. 587
Якщо лейтмотивом моєї творчості є: «Чи можна вважати Всесвіт реальним, і якщо так, то наскільки?», другим за важливістю питанням для мене було 6: «Чи всі ми є людьми?» У цьому оповіданні машина не імітує людську істоту, а вдає існування людської істоти, певної людської істоти. Вдавання — тема, яка мене надзвичайно цікавить. Я переконаний, що можна будь-що вдати, а тим паче докази, які вказують на існування певної речі. Фальшиві докази здатні утвердити нашу віру в те, що їм вигідно. І цьому немає теоретичних обмежень. Щойно ви відкрили двері своєї психіки до виявлення підробок, ви робите мисленнєвий перехід у цілковито інакшу дійсність. Це подорож, із якої ви більше ніколи не повернетесь. І, гадаю, це оздоровча подорож... якщо не брати це надто близько до серця (1978).