— Даґлас розбив йому каменюкою голову, а тоді облив бензином і спалив. Минулого тижня вони з Джулі спакувалися і виїхали.
— Багатьох з них знищили? — видушив із себе Ґретрі.
— Достатньо. Багато чоловіків, коли бачать таке, навісніють, і їм важко за це дорікнути. — Чоловік розпачливо відвів темні очі. — Я сам ледь стримався.
— Може, це було б на краще, — пробурмотіла його дружина. — Може, мені не слід було тебе спиняти.
Ґретрі підняв картонну коробку і пішов до дверей.
— Ми зробимо все якнайшвидше. Вантажівки вже в дорозі, маємо впоратися за день.
— Дякувати Богу, — сказала місіс Гіґґінз млявим байдужим голосом. Вона тримала двері відчиненими, Ґретрі проніс коробку через темний поцвілий будинок і спустився просілими сходами ґанку під яскраве полудневе сонце.
Місіс Гіґґінз зупинилася біля червоної герані й узяла до рук свою лійку.
— Коли будете забирати їх, прихопіть усіх, не проминіть жодного. Добре?
— Так, — пробурмотів Ґретрі.
— Залиште тут людей і кілька вантажівок, продовжуйте перевіряти. Щоб ми більше ніколи жодного з них не бачили.
— Коли ми відселимо людей від радіаційної станції, більше не мало би бути...
Він затнувся. Місіс Гіґґінз вже поливала герань, повернувшись до нього спиною. Довкола неї дзижчали бджоли, квіти байдуже похитувалися під гарячим вітром. Стара перейшла за ріг будинку, згорбившись зі своєю лійкою. Незабаром вона зникла, і Ґретрі залишився з коробкою сам.
Знічений і збентежений, він повільно спустився схилом і пішов через поле до яру. Водій таксі стояв біля своєї машини, курив сигарету і терпляче на нього чекав. Колонія повзунів спокійно працювала над своїм містом. Там були вулиці й провулки, на одному із входів він помітив заплутані закарлючки, що могли б бути літерами. Деякі повзуни працювали групами, встановлюючи разом якісь складні конструкції, призначення яких Ґретрі не розумів.
— Поїхали, — кинув він стомлено до водія.
Водій посміхнувся й смикнув задні двері.
— Я не вимикав лічильник, — сказав він з хитрим виразом на щурячому обличчі. — Вам і так усе відшкодовують, тож вам байдуже.
Він будував, і що більше будував, то більше йому це подобалося. Тепер місто було вже майже вісімдесят миль углиб і п’ять — у діаметрі. Весь острів став величезним містом, яке щодня все дужче розросталося й перепліталося. Зрештою вони дістануться до землі за океаном і тоді вже візьмуться до справи всерйоз.
Праворуч тисячі його братів і сестер безупинно трудилися, укріплюючи стіни головної зали розмноження. Щойно її добудуть, усі почуватимуться краще: матері якраз починали народжувати своїх малюків.
Це його непокоїло і навіть трохи псувало радість від будівництва. Він бачив одного з перших новонароджених — перед тим, як того швидко заховали. Було вирішено про це мовчати, але тоді він встиг на мить побачити голову й куценьке тіло з неймовірно твердими відростками. Обличчя новонародженого було червоним, він кричав, скімлив, булькотів й дриґав своїми ніжками.
Зрештою хтось з переляку добив потвору каменюкою. Він сподівався, що більше таких не з’явиться.
Комерційна пропозиція
Зусібіч ревіли маршрутні кораблі. Ед Морріс втомлено повертався додому на Землю після довгого важкого дня в офісі. Траси між Ґанімедом і Террою були вщерть забиті виснаженими похмурими службовцями. Юпітер саме був у протистоянні до Землі[1], тож дорога забирала добрячі дві години. Кожні кілька мільйонів миль весь величезний потік намертво застрягав: спалахували світлофори, і центральні транспортні артерії заповнювали кораблі з Марса й Сатурна.
— Господи, — пробурмотів Морріс. — Хіба ми мало втомилися на роботі? — він увімкнув автопілот й одразу ж відвернувся від панелі керування, щоб закурити жадану цигарку. Його руки тремтіли, мозок кипів. Було вже пів на шосту. Саллі знову дратуватиметься, і вечерю, як завжди, буде зіпсовано. Нервова дорога, гучні гудки, сердиті водії, що обганяють його маленький корабель, щось люто викрикуючи, жестикулюючи і проклинаючи...
І реклама. Насправді найбільше втомлювала саме вона. Він міг би стерпіти все інше, але ця реклама була вздовж усього довгого шляху від Ґанімеда до Землі, а потім ще були рої рекламних роботів на самій планеті. Це було вже занадто, вони були всюди.
Попереду зіштовхнулися п’ятдесят кораблів, і Морріс пригальмував, щоб у них не влетіти. Довкола метушилися ремонтні судна, намагаючись забрати уламки геть з траси. Його динамік завив, попереджаючи про прибуття поліцейських ракет. Морріс вміло підняв корабель, прилаштувавшись між двома повільними торговими транспортниками, швидко перелаштувався в порожню ліву смугу і прискорився, залишивши місце аварії позаду. Інші водії розлючено йому сигналили, але він не зважав.
— Вас вітають «Транс-Сонячні продукти»! — прогримів голос у його вухах. Морріс застогнав і скорчився на своєму сидінні. Він уже майже дістався Терри, але затор ставав усе щільнішим. — Ваш індекс напруженості виходить за безпечні показники звичних денних негараздів? Тоді вам знадобиться особистісний модуль Воно[2]. Модуль такий мініатюрний, що його можна носити за вухом, близько до фронтальної...
Дякувати Богу, він швидко пролетів далі. Оголошення потьмяніло і зникло позаду його швидкого корабля, але попереду вже з’являлося наступне.
— Водії! Тисячі людей щороку марно гинуть у катастрофах на міжпланетних трасах. Гіпномоторний контроль з надійного ретранслятора гарантує вашу безпеку. Відмовтеся від контролю над тілом і цим врятуйте власне життя! — голос заволав ще гучніше: — Промислові експерти кажуть...
Це була аудіореклама, яку було найпростіше ігнорувати, але тепер з’явилася візуальна. Морріс сіпнувся і заплющив очі, але це не допомогло.
— Чоловіки! — прогримів звідусіль солодкий голос. — Позбудьтеся неприємних запахів, спричинених внутрішніми органами, назавжди. Заміна шлунково-кишкового тракту за допомогою найсучасніших методів на штучну вивідну систему позбавить вас від найгострішої причини соціального відторгнення. — У голові Морріса виринув візуальний образ оголеної дівчини з розпущеним білявим волоссям, блакитними напівзаплющеними очима й напіврозтуленими губами. Її голова відхилилася назад в напівсонному наркотичному екстазі. Губи дівчини розросталися, наближаючись до нього, аж раптом оргіастичний вираз зник з її обличчя, змінившись відразою і огидою, а тоді зображення потьмяніло.
— З вами таке траплялося? — прогримів голос. — Коли в процесі еротичної гри ви відлякуєте партнера своїми шлунковими процесами, які...
Корабель помчав далі, і голос затих. Розум Морріса знову став його власним, і він люто втопив педаль газу, від чого маленький корабель затрусило. Тиск на аудіовізуальні області його мозку відчутно ослабнув. Морріс застогнав і струснув головою, намагаючись позбутися його остаточно. Невиразні напівоформлені відлуння оголошень збивалися і кружляли в його мозку примарами від далеких відеостанцій. Реклама чигала звідусіль, і хоч він рухався оптимальним курсом, обрати який його спонукав тваринний відчай, та все ж він не міг зовсім її уникнути. Морріса охопив розпач. Попереду вже виринали обриси нового аудіовізуального оголошення.
— Гей, містере найманий робітник! — кричало воно в очі й вуха, в ніс і горло тисячам виснажених пасажирів. — Втомилися від своєї рутинної роботи? Корпорація «Дивовижні контури» вдосконалила свій фантастичний дистанційний сканер думок. Дізнайтеся, що думають і кажуть інші, отримайте перевагу над колегами. Дізнайтеся факти і цифри про особисте життя вашого роботодавця. Позбудьтеся непевності!
Відчай Морріса стрімко наростав. Він витиснув газ на повну, і маленький корабель, здригаючись і вібруючи, вискочив зі смуги в мертву зону. Його крило проштрикнуло захисний бар’єр, і оголошення зникло.
Морріс пригальмував, тремтячи від горя і втоми. Попереду була Земля, скоро він опиниться вдома. Можливо, йому вдасться добре виспатися. Він нерішуче розвернув ніс корабля і приготувався ловити транспортний промінь Чиказького маршруту.
— Найкращий регулятор обміну речовин на ринку, — пронизливо закричав торговий робот. — Гарантовано триматиме вашу ендокринну систему ідеально збалансованою, а якщо ні — ми повернемо гроші.
1
Планета перебуває в протистоянні, чи опозиції, до Землі, коли Земля опиняється на майже прямій лінії між Сонцем і цією планетою. У момент протистояння планети перебувають на майже найближчій відстані між собою з можливих, тому автору тут, імовірно, мало йтися про
2
Воно