— І що далі? — запитав після мовчанки Петтерсон.
— Я маю повернутися в «Колор-Ед». Спочатку планувалося, що я візьму корабель з Нью-Йоркського офісу, але не зміг цього зробити через Ґеннетовий натовп. Це, звісно, якщо ви мені не завадите.
Лемара кинуло в холодний піт.
— Припустимо, Ґеннет дізнається, що його обдурили. Якщо він дізнається, що Девіда Юнґера ніколи не існувало...
— Ми цього не допустимо, — сказав В-Стівенз. — На той момент, коли Ґеннет вирішить усе перевірити, Девід Юнґер уже з’явиться. А тимчасом... — він знизав плечима. — Що станеться зараз, вирішуєте ви двоє. Пістолет у вас.
— Відпусти його, — гарячково сказав Лемар.
— Це не дуже патріотично, — зауважив Петтерсон. — Ми допомагаємо жабам нас обдурити. Може, нам варто покликати когось із цих людей з Комітету.
— До біса їх, — проскреготав Лемар. — Я нікого не видам цим божевільним любителям вішати. Навіть...
— Навіть жабу? — запитав В-Стівенз.
Петтерсон дивився на чорне, поцятковане зірками небо.
— То що зрештою станеться? — запитав він В-Стівенза. — Думаєш, це колись припиниться?
— Звичайно, — впевнено відповів В-Стівенз. — Колись ми полетимо до зірок, в інші системи, знайдемо інші раси, — я маю на увазі по-справжньому інші, нелюдські в прямому сенсі цього слова. Тоді люди побачать, що у нас спільне коріння. Це стане очевидним, коли ми матимемо з чим себе порівняти.
— Гаразд, — сказав Петтерсон, передаючи заморожувач В-Стівензу. — Це все, що мене цікавило. Мені б дуже не хотілося, щоб так тривало й надалі.
— Це божевілля припиниться, — тихо відповів В-Стівенз. — Якісь із цих нелюдських рас, мабуть, виглядатимуть вкрай огидно. Подивившись на них, земляни радітимуть, коли їхні доньки виходитимуть заміж за чоловіків із зеленою шкірою. — Він стримано усміхнувся. — У якихось із цих нелюдських рас взагалі може не бути шкіри...
Тверда невизначеність
Була майже шоста, робочий день закінчувався. Земля крутилася внизу. Транспортні диски щільними роями знімалися й відлітали з індустріальної зони в бік довколишніх житлових кілець. Густі хмари дисків заполонили вечірнє небо, як нічна міль. Тихі й легкі, вони швидко доправляли своїх пасажирів додому — до рідних, що чекали на них, до гарячої вечері й ліжка.
Дон Волш був третім пасажиром у своєму диску, він зайшов останнім. Щойно він вкинув у щілину монету, як пандус почав нетерпляче підніматися. Волш полегшено зітхнув, умостився на сидінні, спершись на невидимі поручні безпеки, і розгорнув вечірню газету. Двоє інших пасажирів навпроти теж її читали.
БІЙКА ЧЕРЕЗ ПОПРАВКУ ГОРНІ
Волш задумався, намагаючись вгадати, що ж трапилося цього разу. Він сховав газету подалі від вітру, що задував у диск, й уважно проглянув наступну шпальту.
У ПОНЕДІЛОК ОЧІКУЄТЬСЯ ВЕЛИКА ЯВКА ВСЯ ПЛАНЕТА ЙДЕ НА ДІЛЬНИЦІ
Ціла сторінка була присвячена найскандальнішій історії дня.
ДРУЖИНА ВБИЛА ЧОЛОВІКА ПІД ЧАС СВАРКИ ПРО ПОЛІТИКУ
Від цієї статті його по спині подер дивний холодок. Він вже не вперше читав щось подібне, але щоразу почувався тривожно.
НАТОВП ПУРИСТІВ ЛІНЧУВАВ НАТУРАЛІСТА В БОСТОНІ ПОБИЛИ ВІКНА — ЗАВДАНО ЧИМАЛОЇ ШКОДИ
І на наступній шпальті:
НАТОВП НАТУРАЛІСТІВ ЛІНЧУВАВ ПУРИСТА В ЧИКАҐО ПІДПАЛИЛИ БУДІВЛІ — ЗАВДАНО ЧИМАЛОЇ ШКОДИ
Навпроти Волша один з його сусідів почав щось бубніти вголос. Це був великий кремезний чоловік середнього віку з рудим волоссям і характерним виглядом любителя пива. Раптом він зім’яв свою газету й пожбурив її геть.
— Вони ніколи її не ухвалять! — закричав він. — Їм це так не минеться!
Волш зарився носом у свою газету й відчайдушно намагався ігнорувати чоловіка. Усе повторювалося знову. Те, чого він боявся щогодини і щодня. Політична суперечка. Інший пасажир опустив газету, мигцем глянув на рудого і продовжив читати.
— Ти підписав петицію Бутте? — звернувся рудий до Волша. Він витягнув з кишені планшет зі станіолі й тицьнув його просто в обличчя Волшеві. — Не бійся підписати в ім’я свободи.
Волш перелякано дивився вдалечінь, не випускаючи газети з рук. Уже виднілися житлові модулі Детройта, він був майже вдома.
— Вибачте, — пробурмотів він. — Дякую, але ні.
— Дай йому спокій, — сказав інший пасажир до рудого. — Хіба ти не бачиш, що він не хоче її підписувати?
— Не пхай свого носа в чужі справи. — Рудий підсунувся ближче до Волша, войовничо простягаючи йому планшет. — Дивись, друже. Ти знаєш, що станеться з тобою і твоїми близькими, якщо ухвалять поправку? Думаєш, ти будеш у безпеці? Отямся, друже. Поправка Горні покладе край нашим правам і свободам.
Інший пасажир спокійно відклав газету. Це був худий і гарно вбраний сивий космополіт.
— Як на мене, тут тхне натуралістом, — сказав він, знімаючи окуляри.
Рудий здоровань оглянув супротивника. Він помітив широкий перстень з плутонію в того на пальці — стрічку важкого металу, якою запросто можна було зламати щелепу.
— А ти хто? — пробурмотів рудий. — Сцикливий пурист, га? — він театрально, огидно сплюнув і повернувся до Волша. — Дивися, друже, ти ж знаєш, чого хочуть пуристи. Вони хочуть зробити всіх нас дегенератами, перетворити на расу жінок. Цей світ створений Богом, і мене він цілком влаштовує таким, як є. Вони йдуть проти Бога, коли йдуть проти природи. Ця планета була збудована мужніми чоловіками, які пишалися своїми тілами, пишалися тим, які вони на вигляд, тим, як вони пахнуть, — він постукав по своїх дебелих грудях. — Бачить Бог, я пишаюся тим, як пахну!
Волш у відчаї скорчився в кутку.
— Я... — пробурмотів він. — Ні, я не можу цього підписати.
— Бо ти вже її підписав?
— Ні.
На м’ясистому обличчі рудого з’явилася підозра.
— Тобто ти підтримуєш поправку Горні?! — гнівно закричав він. — Ти хочеш побачити кінець природного порядку речей?
— Це моя зупинка, — урвав його Волш і поспіхом смикнув за шворку. Диск шугонув до магнітного гака. Посадковий майданчик розташовувався на краю житлового району — ряду білих прямокутників уздовж коричнево-зеленого схилу.
— Стривай, друже, — рудий потягнув Волша за рукав. Диск уже приземлявся на пласку поверхню магнітного зачепа. Поруч були запарковані ряди наземних авто, біля них дружини чекали на своїх чоловіків, щоб відвезти додому. — Давай розберемося з твоєю позицією. Ти боїшся відстоювати свою думку? Ти соромишся бути частиною свого роду? Бачить Бог, якщо тобі бракує мужності навіть...
Стрункий сивий чоловік раптом врізав рудому своїм плутонієвим перетнем, і той відпустив рукав Волша. Планшет дзенькнув об підлогу, і двоє почали мовчки, люто мотузитися.
Волш відкинув поручень безпеки, зістрибнув з диска і збіг трьома сходинками гака просто на гравій парковки. У присмерку надвечір’я він розгледів силует авто своєї дружини.
Бетті сиділа, дивлячись телевізор на приладовій дошці, тож не помітила ні його, ні мовчазної бійки між рудим натуралістом і сивим пуристом.
— Свиня! — видихнув сивий чоловік, випростовуючись. — Смердюча тварюка!
Напівпритомний рудий лежав, спершись на поручні безпеки.
— Клятий гомик, — гаркнув він.
Сивий натиснув кнопку відстикування, і диск пролетів над Волшем далі по маршруту. Волш вдячно помахав йому.
— Спасибі за допомогу! — гукнув Волш.
— Не проблема, завжди радий допомогти брату... — відповів сивий, радісно оглядаючи поламаний зуб. Диск відлітав усе далі, і чоловіка було вже майже не чути. — Брату-пуристу, — заледве розібрав його останні слова Волш.
— Я не пурист! — прокричав він у відповідь. — Я не пурист і не натураліст! Чуєте мене?
Але його ніхто не почув.