— У вас розумний начальник, — сердито сказала дівчина адміністраторові. — Я змарнувала в цьому протухлому офісі з продажниками цілісінький день.
— А я ще дивувався, чому ви така наполеглива, — відповів адміністратор. — Ніколи не бачив таких заповзятливих торгових агентів, я мав би здогадатися, що відбувається щось підозріле. Вам майже вдалося його взяти.
— Ми до нього ще доберемося, — сказала дівчина, виходячи з офісу. — Перекажіть йому це завтра, коли він з’явиться.
— Він не з’явиться, — відповів робот сам собі. Дівчина вже пішла. — Він нізащо сюди не повернеться, принаймні не тепер. Ховатиметься від вас, імуняк, що вештаються довкола. Життя все ж дорожче за компанію, навіть якщо це настільки велика компанія, як наша.
Дівчина зайшла у громадську відеобудку і набрала Агенцію.
— Він вислизнув, — відрапортувала вона своїй безпосередній керівниці. — Навіть не взяв до рук попередження. Мабуть, поганий з мене посильний.
— Але він його бачив?
— Звичайно. Тому й дременув.
Старша жінка провела кілька кривих ліній на планшеті.
— Технічно кажучи, ми його взяли. Наші юристи з’ясовуватимуть, хто тут мав рацію, вже з його спадкоємцями. Віддаю добове попередження в роботу, будемо вважати, що він його отримав. Якщо Еґґертон і до цього був насторожі, то тепер ми вже нічого не зможемо вдіяти, ніколи не підберемося достатньо близько, щоб вручити йому щось особисто. Шкода, що ти облажалася. — Жінка задумалася, а тоді раптом вирішила: — Зателефонуй йому додому і повідом обслугу, що його будуть розшукувати. Завтра вранці оголошення вже буде по всіх новинних автоматах.
Доріс відключилася. Потримавши руку біля екрана, доки той не очистився, вона набрала домашній номер Еґґертона і передала слузі формальне повідомлення, що його господар за двадцять чотири години стане законною здобиччю для кожного ніпланського громадянина. Механічний слуга слухняно все записав, неначе приймав замовлення на кілька згортків тканини. Його машинна незворушність чомусь ще більше засмутила дівчину. Вона залишила будку й сумно спустилася в коктейльний бар чекати на свого чоловіка.
Джон Еґґертон не був схожий на паракінетика. В уяві Доріс це були блідолиці, заглиблені в себе, стражденні юнаки, що переховувалися по містечках і фермах, подалі від людних шляхів, подалі від міських зон. Натомість Еґґертон був дуже відомою фігурою. Це, втім, не зменшувало його шансів потрапити в тенета вибіркової перевірки. Посьорбуючи «Том Коллінз», Доріс роздумувала, чому Джон Еґґертон вирішив спочатку проігнорувати перше повідомлення про перевірку, потім попередження, за ігнорування якого світили штраф і можливе ув’язнення, а тепер і своє останнє попередження.
Може, Еґґертон ніякий не паракінетик?
Її відображення у темному дзеркалі за барною стійкою розбігалося колами напівтіней, роблячи її подібною на загадкового сукуба, загубленого в мороці туману, туману, що оповив ніпланську систему. Відображення дівчини легко могло б бути відображенням юної П-К. Чорні кола під очима, вологі вії, мокре волосся, що спадало на тонкі плечі, задовгі й загострі нігті. Але це було лише відображення: серед паракінетиків не було жінок. Принаймні, жодної такої досі не виявили.
Раптом поруч виринув її чоловік. Доріс його не помітила.
— Як усе пройшло? — співчутливо запитав Гарві, кинувши плащ на стілець і вмощуючись поруч.
Від несподіванки Доріс сіпнулася.
— Ти мене налякав!
Гарві закурив сигарету й махнув барменові.
— Бурбон з водою, — він розвернувся до дружини. — Не сумуй, є й інші мутанти, яких треба вистежити. — Гарві кинув їй вечірній випуск новин. — Ти, мабуть, уже знаєш, але ваш офіс у Сан-Франциско взяв чотирьох поспіль. Усі унікальні. Один із них мав милий талантик пришвидшувати метаболічні процеси в людях, доля яких була йому байдужа.
Доріс неуважно кивнула.
— Ми читали про це в доповідних Агенції. Ще один умів проходити крізь стіни, не провалюючись крізь підлогу. І був один, що оживляв каміння.
— Еґґертон втік?
— Блискавично. Ніколи б не подумала, що така кремезна людина зреагує настільки швидко. Втім, може, він і не людина. — Вона покрутила в пальцях високу холодну склянку. — Агенція збирається видати публічне добове оголошення, я вже зателефонувала йому додому. Особиста прислуга матиме фору.
— Вони на неї заслужили. Зрештою, вони працювали на нього, тож повинні мати шанс першими поборотися за винагороду. — Гарві намагався розвеселити дружину, але вона ніяк не відреагувала на його слова. — Думаєш, настільки відома фігура зможе десь сховатися?
Доріс знизала плечима. Було легко вирішити проблему з тими, хто просто переховується. Вони видавали себе, дедалі більше відхиляючись від усталених норм поведінки. Натомість вибіркові перевірки і Агенція Імунок з’явилися через тих, хто не знає про свою вроджену інакшість, тих, кого виявляють випадково. Так званих «несвідомих» П-К. У голову Доріс раптом закралася дивна думка, що звичайні люди теж іноді можуть вважати себе паракінетиками. Їх міг до цього підштовхнути одвічний невротичний страх, що вони якось відрізняються від інших, що вони дивакуваті, тоді як насправді є цілком нормальними. Еґґертон, незважаючи на свою вагу і вплив, може бути звичайною людиною, що страждає від гнітючої фобії виявитися паракінетиком. Таке вже траплялося. І водночас десь є справжні П-К, що вештаються поміж людей у блаженному невіданні своєї інакшості.
— Потрібен надійний тест, — сказала вголос Доріс. — Такий, щоб людина могла пройти його сама і знати напевно.
— А у вас такого немає? Хіба ви не впевнені в результатах вибіркових перевірок?
— Результати надійні, але шанси натрапити на паракінетика невеликі. Перевіряють одного з десяти тисяч, тож ми виявляємо дуже небагатьох. — Раптом вона відсунула свою склянку і звелася на ноги. — Ходімо додому. Я голодна, втомлена і дуже хочу спати.
Гарві підхопив свій плащ і розрахувався.
— Вибач, люба, але сьогодні ми йдемо на вечерю до Джея Річардза, мого знайомого з Інституту торгівлі. Ми якось обідали разом, ти тоді теж була. Він запросив нас до себе на святковий бенкет.
— Святковий бенкет? — роздратовано запитала Доріс. — А нам є що святкувати?
— Він хоче щось нам показати, — відповів Гарві, штовхаючи широкі вхідні двері. — Поділитися якимось секретом після бенкету. Не засмучуйся, це має бути цікава вечірня розвага.
Еґґертон не полетів додому, а натомість без конкретного плану кружляв на великій швидкості біля першого кільця житлових кварталів на околиці Нью-Йорка. Спочатку він летів, гнаний жахом, але згодом прийшла злість. Його тягнуло до своїх земель і будинків, проте його волю паралізовував страх нарватися на посильних Агенції. Доки він намагався визначитися, що робити далі, його нашийний мікрофон ожив і повідомив про дзвінок з Агенції.
Йому пощастило. Дівчина передала попередження одному з роботів, а роботів не цікавила винагорода за його голову.
Еґґертон приземлився на перший-ліпший майданчик на даху промислової зони Піттсбурґа. Його ніхто не помітив — знову поталанило. Насторожений, він увійшов у ліфт і поїхав на перший поверх. З ним спускалися апатичний службовець, дві літні жінки, серйозний молодий чоловік і вродлива донька якогось дрібного посадовця. Начебто сумирна група людей, але він себе не обманював: за двадцять чотири години хтось із них, а може й усі вони, залюбки вполювали б його шкуру. Він їх не звинувачував: десять мільйонів доларів — це чимала сума.
Теоретично в нього був один день фори, але інформацію про останні попередження особливо не приховували, отже більшість високопосадовців уже гарантовано про все знають. Тож тепер навіть якщо він, наприклад, звернеться по допомогу до давнього друга, його можуть радо привітати, напоїти і нагодувати, дати притулок з купою припасів десь на Ґанімеді, а тоді, щойно спливе строк, пустити кулю межи очі.
Були ще, звісно, віддалені модулі його власного промислового синдикату, але їх систематично перевірятимуть. Він мав цілу купу різних холдингових компаній і фіктивних корпорацій, але Агенція прочеше і їх, якщо вважатиме, що це вартує їхнього часу. Його охопила лють від інтуїтивного усвідомлення, що його показово покарають, зроблять з нього попередження для всієї ніпланської системи, якою Агенція маніпулює і яку використовує. Імунки завжди зачіпали глибоко заховані комплекси, що закарбовувалися в його голові з раннього дитинства. Думка про матріархальну культуру була для нього відразливою на рівні інстинктів. Те, що за Еґґертона взялися, означало, що Агенція намагається розхитати базову економічну опору блоку. Він підозрював, що його номер зовсім невипадково потрапив під вибіркову перевірку.