А це був би розумний хід: зібрати ідентифікаційні серійні номери лідерів ІД-блоку, час від часу включати їх у списки на вибіркову перевірку і поступово, по черзі, всіх знищити.
Він вийшов надвір і нерішуче зупинився, спостерігаючи за міським транспортом, що з гуркотом мчав вулицею. А що як керівники ІД-блоку добровільно погодилися би проходити перевірку? Перше повідомлення передбачало лише сканування свідомості. Його проводили телепатичні й безплідні легалізовані мутанти, яких суспільство дозволяло і терпіло, зважаючи на їхню виняткову роль у боротьбі з іншими мутантами. Жертва, вибрана випадково чи навмисне, просто мала дозволити зняти пробу, відкрити свій розум Агенції, дати можливість пройтися бойовими сокирами по своїй психіці, а тоді повернутися до роботи, перевірена й оголошена невинною. Втім, тут був важливий нюанс: щоб на таке погоджуватися, керівники ІД-блоку мали бути спроможними пройти перевірку, довести, що вони не П-К.
На масивному чолі Еґґертона виступив піт. Чи не натякав він сам собі, що він таки паракінетик? Ні, це було питання принципу! Агенція не мала морального права перевіряти цих півдюжини людей, промислове об’єднання, що було фундаментом ніпланської системи. Щодо цього з ним мали б погодитися всі керівники ІД-блоку. Атака на Еґґертона була ударом по всьому блоку.
Він відчайдушно молився, щоб колеги теж дивилися на цю ситуацію саме так. Еґґертон махнув таксистові.
— Відвези мене до зали ІД-блоку, — сказав він роботу. — П’ятдесят доларів і жодних зупинок дорогою.
Величезна лунка зала була темною і похмурою, зустріч мала початися лише за кілька днів. Еґґертон розгублено йшов проходом поміж рядами крісел, де скоро сидітимуть інженери й службовці з різних промислових підрозділів, повз сталеві й пластмасові лавки, де сидітиме керівництво, і зрештою дістався до порожньої мармурової трибуни. Коли він нерішуче зупинився перед нею, автоматично увімкнулися тьмяні лампи. Еґґертона охопило усвідомлення безнадійності його ситуації: стоячи тут, у цій порожній залі, він нарешті зрозумів, що незворотньо перетворив себе на вигнанця. Хай як він кричатиме й галасуватиме, йому ніхто не допоможе. Він не зможе ні до кого звернутися. Агенція була легітимним урядом ніпланської системи, і повставши проти Агенції, він протиставив себе всій суспільній організації. Хай би яким могутнім він був, але неможливо було перемогти ціле суспільство.
Еґґертон квапливо залишив залу, знайшов дорогий ресторан і насолодився вишуканою вечерею, гарячково поглинаючи велетенські порції рідкісних імпортних делікатесів. Принаймні у свої останні двадцять чотири години він міг порозкошувати. Еґґертон їв, сторожко поглядаючи на офіціантів і відвідувачів. Ввічливі байдужі обличчя, які дуже скоро побачать його номер і зображення в кожному новинному автоматі. Почнеться велике полювання, де мисливців будуть мільярди, а здобич — одна. Він швидко доїв, глянув на годинник і залишив ресторан. Була шоста вечора.
Наступну годину Еґґертон несамовито тринькав гроші по розкішних ліжках борделю. Він переходив з однієї кімнати до іншої, заледве встигаючи роздивитися їхніх мешканок, і всюди залишав по собі гармидер. Задоволення було не з дешевих. Зрештою він припинив цей шалений марафон і вийшов на свіже повітря вечірніх вулиць. До одинадцятої Еґґертон блукав темними, освітленими лише зірками парками на околиці житлової зони міста, поглядаючи на невиразні тіні інших перехожих. Він сумно тримав руки в кишенях, зсутулений і розбитий. Десь далеко прогуділа міська годинникова вежа. Двадцять чотири години збігали, і ніхто їх не міг зупинити.
Об одинадцятій тридцять він нарешті зупинився і зібрав себе докупи достатньо, щоб проаналізувати ситуацію. Треба було визнати, що його єдиний шанс залишався в залі ІД-блоку. Інженери й конторські службовці ще не приїхали, але більшість керівництва заздалегідь заселиться у свої розкішні апартаменти. Його наручна карта показувала, що він відійшов від зали на п’ять миль. Страх додав йому рішучості.
Він полетів просто до зали, приземлився на порожній майданчик на даху і спустився на поверх житлового комплексу. Відкладати розмову вже не випадало: або зараз, або ніколи.
— Заходь, Джоне, — привітно запросив його Таунсенд, але коли Еґґертон коротко переповів, що відбулося в нього в офісі, Таунсенд скривився.
— То кажеш, що вони вже надіслали останнє попередження тобі додому? — запитала Лора Таунсенд. Вона квапливо підвелася з дивана, на якому сиділа, і підійшла до дверей. — Тоді вже запізно намагатися щось з цим зробити!
Еґґертон закинув пальто у шафу й вмостився у кріслі.
— Запізно? Мабуть... Надто пізно, щоб ухилитися від попередження, але я не здамся.
Таунсенд з іншими керівниками ІД-блоку зібралися довкола Еґґертона, на їхніх обличчях були цікавість, співчуття й ледь помітна зловтіха.
— Ти серйозно вляпався, — сказав хтось із них. — Якби ти розказав нам усе до того, як розіслали останнє попередження, ми, може, і могли б щось вдіяти, але тепер...
Запала мовчанка. Еґґертону перехопило подих.
— Стривайте, — заблагав він. — Давайте розбиратися, це ж наша спільна проблема. Сьогодні це я, а завтра будете вже ви. Якщо я прогнуся...
— Ти маєш заспокоїтися, — відповіли голоси. — Ми говоримо про це або розважливо, або ніяк.
Еґґертон відкинувся у кріслі, воно миттю підлаштувалося під форму його втомленого тіла. Так, він залюбки обговорив би все розважливо.
— Я вважаю, — тихо сказав Таунсенд, нахилившись уперед і сплівши пальці, — що питання, чи можемо ми нейтралізувати Агенцію, не стоїть. Ми економічна опора всієї ніпланської системи. Без нашої підтримки Агенція завалиться. Питання в тому, чи хочемо ми її ліквідовувати.
— Боже, та це ж або ми, або вони! — ошелешено прохрипів Еґґертон. — Хіба ви не бачите, що вони використовують вибіркові перевірки і телепатичні проби, щоб підкопатися під нас?
Таунсенд подивився на нього, а тоді продовжив, звертаючись до інших присутніх.
— Схоже, ми про дещо забуваємо. Це ми, тобто наші попередники з ІД-блоку, заснували Агенцію. Це вони ввели рамкові правила для вибіркових перевірок і використання приручених телепатів, запропонували інструмент останнього попередження і оголошення про полювання — весь цикл. Агенція існує, щоб нас захищати, бо інакше паракінетики наплодяться, як бур’ян, і зрештою задушать нас. Але ми, звісно, повинні тримати Агенцію під контролем, вона — наш інструмент.
— Так, — погодився хтось із присутніх. — Ми не можемо дозволити їм копати під нас, у цьому Еґґертон має рацію.
— Не можна забувати, — вів далі Таунсенд, — що ми маємо якось виявляти паракінетиків, тож якщо не буде Агенції, має бути якась альтернатива. Тому я скажу тобі таке, Джоне, — він задумливо подивився на Еґґертона. — Якщо ти придумаєш якийсь інший спосіб, ми розглянемо твою пропозицію, але якщо ні, то Агенція залишиться. З часів, відколи у дві тисячі сорок п’ятому виявили перших П-К, ми знаємо, що лише у жінок є імунітет до їхнього впливу. Хай би який орган ми створили, керувати ним мусять жінки, а це знову буде та сама Агенція.
Запала тиша.
В серці Еґґертона згасла навіть примарна надія.
— То ти згоден, що Агенція під нас копає? — хрипко запитав він. — Але ж тоді ми маємо постояти за себе.
Він безпорадно обвів рукою кімнату. Керівники ІД-блоку сиділи зі скам’янілими обличчями, Лора Таунсенд тихо підливала каву в напівпорожні чашки. Вона співчутливо подивилася на нього, а тоді повернулася на кухню. Еґґертон відчув, як навколо нього змикається конус тиші. Він сумно вмостився назад у крісло, слухаючи монотонний монолог Таунсенда.