— Нам треба наглядати за ним, — сказала вона до чоловіка. — Я передбачаю, що ситуація з цією його штукою загостриться.
Кьорт теж це відчув, але продовжував говорити зі службовцями з класу нормів, що зібралися довкола двох провидців.
— Що ви будете робити, — запитав він збуджено, — якщо вони справді напосядуть на нас? Ви знаєте, що Дурник не втримає повномасштабної атаки роботизованими ракетами. Ми перевіряли, як він упорається, на невеликій кількості, і він їх перехопив, але навіть це вдалося лише з півгодинним попередженням від мене і Джулі.
— Це правда, — Фейрчайлд почесав свого сірого носа і потер борідку, що пробивалася під губою. — Але я не думаю, що вони вдадуться до відкритої військової операції. Цим вони визнають, що ми тут процвітаємо, це нас легітимує і розв’яже нам руки. Ми зможемо зібрати вас, псі, разом, — він втомлено посміхнувся, — і силою думки перемістити Сонячну систему десь за Туманність Андромахи.
Кьорт не обурився, оскільки його не здивували чоловікові слова. Доки вони з Джулі їхали сюди, обоє вже передбачили хід банкету, всі ці безплідні обговорення і загострення в їхнього сина. Сила передбачення його дружини була трохи сильнішою за його власну, вона бачила далі, тож Кьорт стривожився, помітивши схвильований вираз на її обличчі.
— Боюся, — сказала натужно Джулі, — що ми трохи посваримося перед тим, як дістанемося сьогодні додому.
Що ж, принаймні це він теж передбачав.
— Це через напружену атмосферу, — відповів Кьорт, намагаючись змінити тему розмови. — Тут усі на нервах. Ми з тобою будемо не єдині, хто сваритиметься.
Фейрчайлд співчутливо слухав їхню розмову.
— Бачу, є й свої мінуси в тому, щоб бути провидцем. Але якщо ви знаєте, що невдовзі вибухне суперечка, то хіба не можете відвернути її ще до початку?
— Можемо, звичайно, — відповів Кьорт, — так само, як ви можете використовувати наші передбачення, щоб вчасно реагувати на ситуацію з Террою. Але ні я, ні Джулі особливо цим не переймаємося. Щоб уникати таких речей, потрібно докласти чималих психічних зусиль, а ні в кого з нас немає стільки енергії.
— Я лише хочу, щоб ти дозволив мені передати його тепам, — тихо сказала Джулі. — Просто вже не можу дивитися, як він вештається довкола, заглядаючи під меблі, й шукає в шафах бозна-що!
— Він шукає Інших, — відповів Кьорт.
— Хай би що це було.
Фейрчайлд, природжений миротворець, спробував втрутитися.
— У вас є ще дванадцять років, — заговорив він. — Немає нічого ганебного в тому, що Тім досі в класі мутів, ви всі так починаєте. Якщо у нього є екстрасенсорні здібності, він їх виявить.
— Говорите як ідеальний провидець, — сказала насмішкувато Джулі. — А звідки ви знаєте, що вони проявляться?
Добродушне обличчя Фейрчайлда розгублено скривилося. Кьортові було його шкода. На чоловікові й так лежало забагато відповідальності, забагато рішень, які треба ухвалювати, забагато людських життів. До Відокремлення від Терри він був звичайним собі посадовцем, бюрократом з цілком усталеною щоденною рутиною. Тепер ніхто не надсилав йому міжсистемні доповідні щопонеділка вранці, і Фейрчайлд мав з усім розбиратися сам.
— Давайте краще поглянемо на цю вашу штуку, — сказав Кьорт, — мені цікаво, як вона працює.
Фейрчайлд був приголомшений.
— Як, у біса... — він затнувся, але за мить продовжив: — Звичайно! Ви ж, мабуть, це вже передбачили. — Він поліз у кишеню піджака. — Я хотів зробити сюрприз, але які можуть бути сюрпризи, коли тут два провидці.
Довкола скупчилися інші службовці з нормів. Їхній шеф розгорнув тонку обгортку і видобув з неї маленький блискучий камінець. У кімнаті запала заінтригована тиша. Фейрчайлд розглядав камінець, піднісши його близько до очей, неначе ювелір, що оцінював коштовний самоцвіт.
— Майстерно зроблено, — визнав Кьорт.
— Дякую, — відповів Фейрчайлд. — Вони почнуть прибувати з дня на день. Ми зробили їх блискучими, щоб привертати увагу дітей і людей нижчих класів, яких могло б зацікавити таке брязкальце і які можуть переплутати його зі справжнім діамантом. Розумієте? Жінок вони теж приваблять, звісно, та й взагалі всіх, хто зупиниться і підбере камінець, схожий на діамант. Встоять, можливо, тільки техни. Зараз продемонструю.
Він поглянув на натовп притихлих гостей у пишному святковому вбранні. Збоку стояв Тім, схиливши голову набік. Фейрчайлд повагався, а тоді кинув камінець в бік хлопчика на килим, просто під ноги. Малий навіть не кліпнув, а й далі байдуже дивися крізь людей, не помітивши блискучого предмета на підлозі.
Кьорт рушив з місця, намагаючись залагодити незручну ситуацію.
— Для цього вам знадобиться щось розміром з реактивний корабель, — сказав він і нахилився підібрати камінець. — Це не ваша провина, що Тім не реагує на такі буденні речі, як діаманти в п’ятдесят каратів.
— Я й забув, — Фейрчайлд просяяв, вмить оговтавшись від своєї провальної демонстрації. — Але на Террі більше немає мутів. Тепер послухайте й оцініть промову, я теж до неї трохи доклався.
Холодний камінець лежав у Кьорта на долоні. У його вухах пролунав тоненький комариний писк, ритмічний і гармонійний звук, почувши який люди в кімнаті почали перешіптуватися.
«Друзі мої, — заговорив механічний голос. — Причини конфлікту між Террою і Колоніями Центавра були грубо перекручені в пресі».
— Це справді розраховано на дітей? — запитала Джулі.
— Він, мабуть, вважає, що терранські діти розвиненіші за наших, — відповів службовець із класу псі. Інші гості здивовано перемовлялися.
Камінець металічним скімливим голосом продовжував викладати свій набір юридичних аргументів, у яких вчувалися ідеалізм і жалісне благання. Кьорта дратувала ця благальність. Чому Фейрчайлд має ставати на коліна, звертаючись до терранів? Фейрчайлд слухав промову і самовпевнено пихтів люлькою, склавши руки на грудях. Його задоволене обличчя аж світилося. Він, вочевидь, не розумів, наскільки сумнівним і слабким був його металічний виступ.
Раптом Кьорту подумалося, що ніхто з них, — зокрема й він сам, — не усвідомлював, наскільки немічним був їхній рух за Відокремлення. Не було сенсу обурюватися слабкості аргументів, що линули з псевдодіаманта. Хай би як вони формулювали свою позицію, в ній все одно відчуватимуться тривога і страх, що панували в Колоніях.
«Уже давно визнано, — стверджував камінець, — що свобода є природним станом людини. Рабство, поневолення однієї людини чи групи людей іншими — це пережиток минулого, відвертий анахронізм. Люди мають право на самоврядування».
— Дивно чути таке від камінця, — сумно усміхнувшись зауважила Джулі. — Це ж просто мертвий шматок породи.
«Вам кажуть, що рух Колоній за Відокремлення становитиме загрозу для вашої Сонячної системи, ваших життів і вашого добробуту. Це неправда. Усьому людству буде краще, якщо планетам-колоніям дозволять самостійно керувати собою і шукати власні економічні ринки. Торгові правила, які терранський уряд нав’язує терранам, що живуть за межами Сонячної системи...»
— Діти принесуть їх додому, — сказав Фейрчайлд, — і камінці потраплять до рук батьків.
«Колонії не можуть залишатися лише базами постачаннями для Терри, джерелом сировини і дешевої праці, — бубнів далі діамант. — Колоністи не можуть бути громадянами другого сорту. Вони мають таке ж право визначати, як організовувати своє суспільство, як і ті, хто лишаються в Сонячній системі. Тому Уряд Колоній звернувся до Уряду Терри з проханням розірвати ці ланцюги, які не дають нам виконати своє призначення».
Кьорт і Джулі перезирнулися. Голос досі начитував хрестоматійні академічні трюїзми. І це справді той чоловік, якого Колонії обрали керувати повстанським рухом? Педантичного штатного службовця і бюрократа, людину — згадав мимохіть Кьорт — без псі-здібностей? Норма?
А що як Фейрчайлд вирішив порвати з Террою, бо одного дня побачив якийсь дрібний одрук у наказі? Ніхто крім, можливо, телепатичних військ, не знав ані що мотивувало цього чоловіка, ані як довго він буде спроможний цим займатися.
— То як вам? — запитав Фейрчайлд, коли камінець закінчив свій монолог і пішов на друге коло. — Ми розкидаємо мільйони таких по всій Сонячній системі. Ви знаєте, яку гидку брехню розповідає про нас терранська преса: начебто ми хочемо їх захопити, що ми жахливі загарбники з далекого космосу, що ми монстри, мутанти і виродки. Треба протидіяти цій пропаганді.