Як він і передбачив, син раптом побіг геть. Кьорт дозволив хлопчикові втекти у бічний коридор. Він дивився, як Тім стоїть там, стривожено смикаючи за ручку технічної шафи, намагаючись її відчинити.
— Добре, — покірно сказав Кьорт. Він підійшов до сина й відчинив шафу своїм ключем. — Бачиш? Там нічого немає.
Полегшення, яке раптом з’явилося на обличчі хлопчика, наочно демонструвало, наскільки цілковито він був позбавлений дару передбачення. У Кьорта від цього стислося серце. Дорогоцінний талант, яким вони з Джулією володіли, вочевидь, не передався їхньому сину. Хоч би який талант мав хлопець, але це явно не передбачення.
Було вже по другій ночі, але в будинку Школи досі кипіло життя. Кьорт похмуро привітався з кількома тепами, що розсілися за барною стійкою в оточенні пляшок з пивом і попільничок.
— Де Саллі? — запитав він. — Я хочу зустрітися з Дурником.
Один з телепатів ліниво показав кудись великим пальцем.
— Була десь тут, тобі в той бік, до дитячих кімнат. Вона, мабуть, спить, вже пізня година. — Він розглядав Кьорта, який саме думав про Джулі. — Такої дружини краще позбутися. Хай там як, а вона вже надто стара і худа. Тобі мала б сподобатися якась пухкенька молода красуня...
Кьорт подумки огризнувся хвилею люті й із задоволенням побачив, як усміхнене молоде обличчя вороже скривилося. Телепат підвівся й закричав услід Кьортові:
— Як розберешся зі своєю дружиною, пришли її до нас.
— Я б сказав, що тобі сподобається дівчина років двадцяти, — сказав інший телепат, пропускаючи Кьорта у спальні дитячого крила. — Темноока брюнетка. Виправ мене, якщо помиляюся. Ти маєш чітко окреслений образ, може, навіть є конкретна дівчина. Дай-но подивлюся: вона невисока, досить гарненька, і звати її...
Кьорт кляв безвихідне становище Колоній, через яке всім доводилося терпіти постійне втручання тепів у приватне життя. Телепати були розставлені всюди, зокрема й по Школі та офісах Уряду Колоній. Він стиснув долоню Тіма й провів його крізь двері.
— Твій малий дуже дивний, — сказав телепат, коли Тім проходив поруч. — Не проти, якщо я копну трохи глибше?
— Тримайся від нього подалі! — гаркнув Кьорт і гучно грюкнув дверима. Він хоч і знав, що телепату не завадять стіни, але відчув задоволення від гуркоту важкої металевої плити.
Він підштовхнув Тіма у вузький коридор до маленької кімнати. Хлопчик потягнувся вбік, націлившись на бічні двері, але Кьорт його розлючено відсмикнув. — Там нічого немає! — нагримав він на сина. — Це всього лише вбиральня.
Тіма це не переконало, і він не полишав спроб туди прослизнути, аж доки не з’явилася Саллі. Вона зав’язувала пояс свого халата, її обличчя було припухлим від сну.
— Здрастуйте, містере Пьорсел, — привіталася вона до Кьорта. — Привіт, Тіме. — Позіхаючи, дівчинка увімкнула торшер і гепнулася в крісло. — Чим можу допомогти о цій пізній порі?
Їй було тринадцять, вона була висока й довготелеса, з жовтавим тонким волоссям і вкритою ластовинням шкірою. Саллі сонно гризла ніготь великого пальця і позіхала. Хлопчик всівся навпроти неї. Щоб розважити його, вона оживила пару рукавиць, що лежали на столику біля стіни. Тім захоплено засміявся, коли рукавиці переповзли до краю кришки, сліпо помахали йому пальцями і почали обережно спускатися на підлогу.
— Краса, — сказав Кьорт. — Ти стаєш все вправнішою, явно не прогулюєш уроків.
Саллі знизала плечима.
— Містере Пьорсел, Школа не може мене нічому навчити.
Ви ж знаєте, що я найсильніша з псі-аніматорів. Вони просто дозволяють мені працювати самостійно. Ще я навчаю групу маленьких дітей, досі непроявлених, але в яких, можливо, є здібності. Думаю, кілька з них справді зможуть чогось досягти, якщо старанно працюватимуть над собою. Мене ж Школа може хіба заохочувати. Всі ці психологічні штучки, знаєте, купа вітамінів, свіже повітря. Але мене ніхто нічому не може навчити.
— Вони можуть показати тобі, наскільки ти важлива, — сказав Кьорт. Він усе це вже передбачив, звичайно. Останні пів години він перебирав усі можливі варіанти розмови, відкидаючи їх один за одним, і нарешті зупинився на цьому. — Я прийшов побачити Дурника, тому й довелося тебе розбудити. Розумієш чому?
— Це очевидно, — відповіла Саллі. — Ви його боїтеся, а оскільки Дурник боїться мене, вам потрібно, щоб я теж прийшла. — Дівчинка дозволила рукавицям знову впасти і підвелася з крісла. — Отож, ходімо.
Він вже багато разів бачив Дурника, але так і не звик до його вигляду. Попри те, що вже передбачив цю сцену, Кьорт побожно стояв на відкритому майданчику перед платформою, як завжди, мовчазний і вражений.
— Він дуже товстий, — діловито сказала Саллі. — Якщо не схудне, то довго не протягне.
Схожий на хворобливо-сірий пиріг, Дурник незграбно сидів у велетенському кріслі, яке виготовили спеціально для нього у Технічному відділі. Його очі були напівзаплющені, м’ясисті руки лежали обабіч, мляво й нерухомо. Тістоподібні шари жиру звисали складками на бильцях і по боках крісла. Яйцеподібний череп Дурника облямовувало вологе в’язке волосся, сплутане, як викинуті на берег водорості. За сосисками пальців майже не було видно нігтів. Зуби прогнили й почорніли. Крихітні темно-сині очі Дурника зблиснули, коли він помітив Кьорта і Саллі, але жирне тіло навіть не ворухнулося.
— Він відпочиває, — пояснила Саллі. — Щойно поїв.
— Привіт, — сказав Кьорт.
Одутлий рот між складками рожевої плоті губ буркнув щось нерозбірливе.
— Йому не подобається, коли його турбують так пізно, — сказала Саллі, позіхаючи. — І я його розумію.
Вона походжала кімнатою і розважала себе, оживляючи легкі кронштейни на стінах. Кронштейни намагалися вирватися з пластику гарячої заливки, в якому були закріплені.
— Вибачте за відвертість, містере Пьорсел, але це здається великою дурістю. Саме завдяки телепатам Терра не може заслати сюди своїх шпигунів, а вся ця ваша справа — не в їхніх інтересах. Це означає, що ви допомагаєте Террі, чи не так? Якби у нас не було тепів, які за всім наглядають...
— Це я стримую терранів, — промимрив Дурник. — Це моя стіна, і це я все відбиваю.
— Ти відбиваєш ракети, — сказала Саллі, — але ти не можеш протидіяти шпигунам. Терранські агенти могли б увійти сюди будь-якої миті, а ти про це навіть не здогадався б. Ти просто здоровенний тупий шматок сала.
Вона сказала чистісіньку правду, але саме ця гігантська гора жиру була ядром системи оборони Колоній, найталановитішим псі. Дурник був осердям руху за Відокремлення і живим уособленням його проблем.
Дурник мав майже необмежену паракінетичну силу, але його розумовий розвиток був на рівні трирічного недоумка. Якщо точніше, він був савантом[16]. Його легендарна сила поглинула всю його особистість і радше висушила й здеградувала її, ніж розвинула. Він ще роки тому міг би перемістити Колонії геть із Сонячної системи, якби крім тілесних потягів і страхів у ньому було бодай трохи хитрості. Але Дурник був безпорадним і неповоротким, цілком залежним від наказів Уряду Колоній і загнаним у пригнічену покору своїм жахом перед Саллі.
— Я з’їв цілу свиню. — Дурник незграбно спробував підвестися, відригнув і кволо витер підборіддя. — Насправді, дві свині. Просто тут, у цій кімнаті, і то зовсім нещодавно. Я міг би з’їсти ще, якби захотів.
Раціон колоністів складався переважно з вирощеного в агроцистернах штучного протеїну. Дурник з них дражнився.
— Свиня, — поважно вів він далі, — потрапила сюди з Терри. А минулого вечора я з’їв зграю диких качок. А ще до того переніс сюди якусь тварину з Бетельґейзе IV. У неї немає назви, вона просто всюди бігає і їсть.
— Як і ти, — сказала Саллі. — Тільки ти не бігаєш.
Дурник захихотів. Пиха ненадовго переважила його страх перед дівчинкою.
16
Синдром Саванта — синдром, при якому людина з вадами розвитку виявляє надзвичайні здібності у якійсь окремій галузі (математиці, музиці, образотворчому мистецтві тощо).