Фейрчайлд кивнув.
— Так, авжеж.
— Сподіваюся, ви триматимете мене в курсі.
Кьорта охопила тривога. Здавалося, що він переміг, але чи справді це було так? Він просканував наступні пів години, але не передбачив нічого загрозливого. Кілька коротких сцен, де були він і Пат, він, Джулі і Тім. Але його не відпускала тривога, якась інтуїція, глибша за дар передбачення.
На перший погляд усе було гаразд, але він відчував, що десь припустився фатальної помилки. Насувалося щось жахливе.
IV
Він зустрівся з Пат у маленькому напівпорожньому барі на околиці міста. Їхній столик був огорнутий напівтемрявою, повітря здавалося густим і їдучим. З безупинного гулу розмов іноді проривався чийсь сміх.
— Як усе пройшло? — запитала вона, щойно він всівся навпроти. Її очі були великими й темними. — Фейрчайлд погодився?
Кьорт замовив «Том Коллінз» для Пат і бурбон з водою для себе, а тоді коротко переповів їхню розмову.
— Тобто все гаразд, так? — Пат потягнулася через столик і торкнулася його руки.
Кьорт надпив свій бурбон.
— Мабуть. Формується клас анти-псі. Але це було якось надто легко, надто просто.
— Але ж ти бачиш майбутнє, хіба ні? Щось трапиться?
По інший бік кімнати грав музичний автомат, плетучи невиразні візерунки звуків, випадкові гармонії і ритми, що зграями розліталися залою. Кілька пар млосно танцювали під ці мінливі ритми.
Кьорт передав Пат сигарету, і обоє закурили від свічки, що стояла в центрі столика.
— Тепер у тебе буде свій статус.
— І справді, — очі дівчини зблиснули. — Новий клас анти-псі. Мені можна більше не хвилюватися.
— Ми розраховуємо знайти й інших, але якщо не вдасться, то ти будеш єдиною представницею свого класу, єдиною анти-псі у Всесвіті.
Якусь мить Пат мовчала.
— А що далі? — зрештою запитала вона, відсьорбнувши зі склянки. — Я залишуся тут чи повернуся назад?
— Ти залишишся тут.
— З тобою?
— Зі мною. І з Тімом.
— А як щодо Джулі?
— Ми з нею ще рік тому підписали добровільну згоду на розлучення. Вона зареєстрована, але не запущена в роботу. Ми тоді спеціально так усе влаштували, щоб ніхто з нас не міг передумати.
— Думаю, я подобаюся Тіму. Він же не буде проти, правда?
— Звичайно, — відповів Кьорт.
— Це буде чудово. Тобі теж так здається? Ми втрьох. Зможемо попрацювати з Тімом, спробувати з’ясувати, яким талантом він володіє, хто він і про що думає. Мені б хотілося цього... Він відкривається мені, і тепер у нас є час, не треба нікуди поспішати.
Вона стиснула його пальці й у напівтемряві бару перехилилася до нього. Кьорт теж подався вперед, відчув теплий подих на своїх губах і поцілував її.
Пат усміхнулася.
— Нам так багато треба зробити. Тут, а згодом, можливо, і на Прокс VI. Я хочу якось туди повернутися. Ми зможемо? Зовсім ненадовго, не обов’язково лишатися. Просто щоб я могла подивитися, як просуваються справи, над якими я працювала все життя. Побачити свій світ.
— Звісно, — відповів Кьорт. — Звісно ми туди повернемося.
За сусіднім столиком низенький нервовий чоловік доїв свої часникові грінки, запив їх вином, витер рота, глянув на годинник і підвівся. Протискуючись повз Кьорта, він намацав щось у кишені, дзенькнувши дріб’язком, і різко висмикнув руку. Чоловік розвернувся, схилився над Пат і натиснув на тоненьку трубку, яку щойно дістав.
Звідти вилетіла гранула, що на частку секунди прилипла до блискучої поверхні волосся дівчини і зникла. Глухе відлуння вібрації прокотилося до найближчих столиків. Низенький нервовий чоловік пішов далі.
Кьорт скочив на ноги, заціпенілий від потрясіння. Він досі отупіло дивився вниз, коли біля нього з’явився Рейнольдз і рішуче потягнув його геть.
— Вона мертва, — сказав Рейнольдз. — Спробуй зрозуміти. Це була моментальна смерть, безболісна. Ця штука проходить безпосередньо в центральну нервову систему, вона навіть нічого не відчула.
Ніхто в барі не ворухнувся. Усі сиділи за столиками з незворушними обличчями і дивилися на них. Рейнольдз дав сигнал увімкнути світло. Тіні в кімнаті зникли, темрява розсіялася.
— Зупиніть цю кляту машину, — роздратовано наказав Рейнольдз. Музичний автомат затих. — Тут тільки тепи, — пояснив він Кьорту. — Щойно ти зайшов до офісу Фейрчайлда, ми зчитали твої думки про це місце.
— Але я цього не передбачив, — пробурмотів Кьорт. — Не було жодного попередження, жодного знаку.
— Чоловік, який її вбив, анти-псі, — пояснив Рейнольдз. — Ми вже давно знаємо про їхнє існування. Ти й сам мав бачити у звіті, що щит Патриції Коннелі виявили ще під час першого сканування.
— Так, — погодився Кьорт. — Її перевіряли багато років тому, хтось із ваших.
— Нам не подобається ідея анти-псі, тож ми не хотіли створення нового класу, але нам було цікаво. Протягом минулого десятиліття ми виявили й нейтралізували чотирнадцять анти-псі. Нас підтримує абсолютна більшість псі, тобто не рахуючи тебе. Проблема, звичайно, в тому, що антиталант неможливо виявити, доки він не взаємодіє з талантом, який блокує.
— Вам треба було звести цього чоловіка з провидцем, — зрозумів Кьорт. — І крім мене є лише одна така людина.
— Джулі охоче погодилася на співпрацю. Ми звернулися до неї з цією проблемою кілька місяців тому. У нас були беззаперечні докази твоєї інтрижки з цією дівчиною. Я не розумію, як ти сподівався приховати свої плани від телепатів, але, очевидно, ти справді на це розраховував. Хай там як, але дівчина тепер мертва і не буде ніякого класу анти-псі. Ми відтягували цю мить, скільки могли, бо не любимо знищувати наділених талантом людей, але Фейрчайлд уже був готовий підписати указ. Ми більше не могли чекати.
Кьорт зробив відчайдушну спробу його вдарити, хоча й знав, що вона буде марною. Рейнольдз ухилився, але зачепився за стіл ногою і заточився. Кьорт кинувся на нього, вхопив високу холодну склянку Пат, розбив її й замахнувся зазубреним краєм, цілячись в обличчя Рейнольдзу.
Тепи відтягнули його.
Кьорт вирвався й нахилився підібрати тіло Пат. Вона ще не охолола, її обличчя було спокійним і незворушним, порожньою вигорілою оболонкою, за якою більше нічого не лишилося. Він вийшов з бару на морозяну темну вулицю, поклав тіло в машину і всівся за кермо.
Він доїхав до Школи, запаркувався й поніс тіло дівчини до головної будівлі. Проштовхуючись повз вражених службовців, він дістався до дитячих приміщень і увірвався до кімнат Саллі, штовхнувши двері плечем.
Дівчинка не спала і була повністю одягнена. Відхилившись на спинку стільця, вона зухвало подивилася на нього.
— Бачите? — заверещала вона. — Бачите, що ви наробили? Він був надто приголомшений, щоб відповісти.
— Це ваша провина! Ви змусили Рейнольдза це зробити, він не мав вибору, крім як вбити її. — Вона зірвалася на ноги й з істеричним криком підбігла до нього. — Ви ворог! Ви проти нас! Ви хотіли заподіяти шкоду нам усім. Я розказала Рейнольдзу, що ви робите, і він...
Кьорт вийшов з кімнати зі своєю важкою ношею, і голос дівчинки затих. Він повільно просувався коридором, коли істерична Саллі наздогнала його.
— Ви хочете переміститися туди, ви хочете, щоб я допомогла вам змусити Дурника перемістити вас! — вона бігла перед ним, стрибаючи туди-сюди, як божевільна комаха. По її щоках стікали сльози, обличчя було заледве впізнати. Саллі пройшла з ним аж до зали Дурника. — Я не збираюся вам допомагати! Ви проти нас, і я більше ніколи вам не допомагатиму. Я рада, що вона мертва, і вам теж бажаю смерті! Рейнольдз вб’є вас, щойно знайде, він сам мені так сказав. Він сказав, що більше таких не буде, і ми нарешті отримаємо те, чого хотіли. Тепер ніхто — ні ви, ні якісь там телепні — не зможе нас зупинити!
Кьорт поклав тіло Пат на підлогу і вийшов із зали. Саллі побігла за ним.
— Ви знаєте, що сталося з Фейрчайлдом? Рейнольдз з ним розібрався, він більше нам не заважатиме.