Він почав без преамбул: «Це машина для збору інформації, здатна спілкуватися в усній формі. Вона оснащена апаратом для приймання й трансляції повідомлень і здатна інтегрувати факти, що стосуються теми її розслідування».
Голос був приємний, упевнений. Вочевидь, це була плівка, записана якимось техніком Інституту ще до війни. Лунаючи з подоби людини, ці звуки створювали Гротескне враження; О’Нілл одразу уявив собі померлого юнака, бадьорий голос якого привласнив механічний рот цієї вертикальної конструкції зі сталі й дротів.
«Дозвольте попередити, — весело продовжував голос, — що не варто вважати цей приймач за людину і марно залучати його до розмов, до яких він не пристосований. Хоч він і створений з метою комунікації, автомат неспроможний до концептуального мислення; він тільки оперує вихідними даними».
Оптимістичний голос обірвався, його заступив інший. Цей був чимось подібний до попереднього, проте позбавлений інтонації та індивідуального забарвлення. Машина послуговувалася фонетичним зразком мерця як засобом комунікації.
«Аналіз продукту, на який надійшла скарга, — виголосила вона, — не виявив сторонніх домішок або інших відхилень. Продукт відповідає стандартам тестування, що застосовуються в усій системі. Таким чином, відмова від продукту обґрунтована стандартами, що виходять за межі тестового переліку; системі невідомі ці стандарти».
— Усе правильно, — погодився О’Нілл і повів далі, обачно зважуючи кожне слово: — Молоко не відповідає стандартам.
Ми не хочемо його отримувати. Ми наполягаємо на ретельнішій перевірці.
Машина миттєво відповіла: «Системі невідомий семантичний зміст поняття „хріновий“. Воно відсутнє в доступному словнику. Будь ласка, надайте фактичний аналіз молока щодо присутніх або відсутніх у ньому елементів».
— Ні, — обережно відповів О’Нілл; гра, яку він почав, була тонка й небезпечна. — «Хріновий» — це загальне поняття. Воно не може бути зведене до хімічних складників.
«Що означає „хріновий“? — запитала машина. — Будь ласка, дайте визначення цього поняття за допомогою альтернативних семантичних символів».
О’Нілл замислився. Представника потрібно було підвести до загальних тем, до питання про закриття всієї системи фабрик. Якби він зміг ухопитися за якусь дрібницю, розпочати теоретичну дискусію...
— «Хріновим», — почав він, — зветься продукт, який виробляється попри відсутність потреби в ньому. Це поняття означає відмову від речей, що більше не є бажаними.
Представник відгукнувся: «Згідно з дослідженнями всередині системи на цій території існує потреба у високоякісному пастеризованому сурогаті молока. Альтернативного джерела немає; система контролює все наявне обладнання для виробництва синтетичних продуктів для класу ссавців. — І за мить він додав: — Згідно з оригінальною інструкцією молоко — невід’ємна складова харчування людини».
О’Нілла перехитрили; машина повертала розмову до конкретних тем.
— Ми вирішили, — відчайдушно озвався він, — що більше не хочемо молока. Ми б воліли обходитися без нього, принаймні поки знайдемо корів.
«Це суперечить даним системи, — відказав представник. — Корів більше немає. Все молоко виробляється у синтетичний спосіб».
— Тоді ми самі вироблятимемо синтетичне молоко, — нетерпляче втрутився Моррісон. — Чому ми не можемо керувати тим устаткованням? Боже, ми ж не діти, врешті-решт! Ми самі дамо собі раду зі своїм життям!
Представник фабрики попрямував до дверей: «Поки ваша спільнота не знайде інших джерел постачання молока, система й надалі забезпечуватиме вас усім необхідним. Аналітичний і оцінювальний апарати залишаться у цій місцевості й проводитимуть звичне тестування випадкової вибірки продуктів».
— Звідки б узялися інші джерела? — закричав Перін, втім, без особливої надії. — Ви ж усе заграбастали! Ви керуєте цим шоу! — не заспокоювався він. — Кажете, ми не готові до управління... твердите, що ми на це не здатні. Та звідки вам знати? Ви ж не даєте нам жодного шансу! У нас ніколи не буде ані найменшого шансу!
О’Нілл застиг на місці. Машина рушила далі; її однорейковий розум одержав цілковиту перемогу.
— Та послухайте, — сказав він хрипко, заступаючи їй шлях. — Ми хочемо, щоб ви закрилися, розумієте? Ми хочемо отримати ваше обладнання і самі ним керувати. Війна скінчилася. Чорт, ви більше не потрібні, ви можете це зрозуміти чи ні?
Фабричний представник ненадовго спинився біля дверей. «Безопераційний цикл, — сказав він, — не розпочнеться, поки виробництво всередині системи не відповідатиме виробництву поза системою. Згідно з результатами безперервного вибіркового тестування сьогодні не існує виробництва поза системою. Таким чином, система продовжуватиме свою діяльність».
Раптом, без жодного попередження, Моррісон замахнувся на машину шматком сталевої труби. Удар зачепив плече робота й розтрощив складну мережу сенсорних апаратів, що була у нього в грудях. Панель рецепторів розпалася на друзки; на підлогу рясним дощем посипалися уламки скла, дроти й дрібні деталі.
— Це ж парадокс! — вибухнув Моррісон. — Гра слів... семантична гра, в яку вони нас втягують. Це все кібернетики підлаштували, — він підняв трубу і знову з дикунською люттю вперіщив нею по корпусу; машина ніяк не захищалася. — Вони нас поневолили. Ми геть безпомічні.
У кімнаті запанувало сум’яття.
— Єдиний вихід, — важко дихаючи, сказав Перін, протискуючись повз О’Нілла, — це знищити їх... тут або система, або ми.
Схопивши лампу, він пожбурив її в «лице» фабричного представника. Лампа і хитромудра пластикова поверхня розбилися; Перін сліпо рушив уперед, тягнучись до машини. Тепер усі присутні згуртувалися навколо вертикального циліндра, закипаючи від безсилого гніву. Машина осіла і зникла під їхніми тілами, що притискали її до підлоги.
Тремтячи від збудження, О’Нілл відокремився від натовпу.
Його дружина взяла його за руку й відвела вбік.
— От бовдури, — похмуро вилаявся він, — так вони не знищать систему; вони лише спонукають її зміцнити свою охорону. Це тільки погіршить ситуацію.
Тим часом до вітальні в’їхала ремонтна бригада системи. Механічні жучки спритно від’єдналися від своєї плазуново-колісної матері й подріботіли в гущавину людської бійки. Вони просковзнули поміж людей і щезли під ними. А за кілька секунд вигулькнули, тягнучи безживний каркас фабричного представника до бункера матері-жука. Ремонтники зібрали всі деталі, склали докупи й прибрали розкидані рештки машини.
Забрали пластикову оболонку й апаратуру. Тоді вони причепилися назад до великого жука, і бригада поїхала геть.
Крізь прочинені двері увійшов другий фабричний представник — точна копія першого. У коридорі за його «спиною» вишикувалися ще дві вертикальні машини. Поселення прочісували групи представників. Немов орда мурах, містом снували пересувні машини зі збору інформації, поки одна з них випадково не натрапила на О’Нілла.
«Знищення мобільного обладнання зі збору даних невигідне людству, — проінформував присутніх у кімнаті фабричний представник. — Запаси сировини впали до критично низького рівня; наявні матеріали слід використовувати для виробництва споживчих товарів».
О’Нілл і машина стояли лицем до лиця.
— Он як? — тихо сказав О’Нілл. — Цікаво, чого вам найбільше бракує... і за що ви будете готові боротися.
Ротори вертольота металево вили в О’Нілла над головою; він намагався не дослухатися до них, роздивляючись з вікна кабіни землю, що пропливала внизу.
Шлак і руїни тяглися, скільки бачить око. Бур’яни пнулися до сонця — кволі стеблини, між якими роїлися комахи. Де-не-де О’Нілл помічав колонії пацюків: печери, зроблені з кісток і гравію. Радіація спричинила мутацію гризунів, а також більшості комах та звірів. Трохи далі О’Нілл зауважив пташину ескрадрилью, що переслідувала земляну білку. Білка шаснула в нору, ретельно вириту серед шлаку, і, лишившись ні з чим, птахи полетіли далі.
— Думаєш, ми зможемо колись усе відбудувати? — спитав Моррісон. — Мені стає зле від самого погляду на це.
— Із часом — так, — запевнив його О’Нілл. — Звісно, за умови, що ми повернемо собі контроль над виробництвом. І що лишиться ще бодай щось, з чим можна буде працювати. У кращому випадку все відбуватиметься поступово. Доведеться потроху залишати поселення.