Двері відчинилися, і до приміщення зайшов Песброк із перекинутим через руку пальтом і в пом’ятому стетсонському капелюсі на голові.
— Ну що, приходив? — метким поглядом старечі очі швидко оглянули кімнату. — У вас уже наче все готово.
— Ні, більше не було, — пригнічено відповів Кортленд. — Чорт... я ж сам його випровадив, поки докумекав, звідки він прибув, було вже пізно.
Він показав Песброку пожмаканий бланк замовлення.
— Зрозуміло, — сказав Песброк, віддаючи аркуш Кортлендові. — Отже, якщо той ремонтник повернеться, ви маєте записати на плівку все, що він скаже, і сфотографувати всі інструменти, які будуть при ньому, — тоді зробив жест у бік Ендерсона з МакДавелом: — А решта вам для чого? Яка з них тут користь?
— Мені потрібні люди, які вміють ставити правильні запитання, — пояснив Кортленд. — Інакше ми не отримаємо потрібних відповідей. Ремонтник, якщо ми його взагалі ще побачимо, пробуде тут лише деякий час. Цей час ми маємо використати, щоб дізнатися... — тут він замовк, бо до нього підійшла дружина. — Що таке?
— Хлопцям теж цікаво подивитися, — попросила Фей. — Ти дозволиш? Вони обіцяли не галасувати, — і благально додала: — Я б теж хотіла лишитися.
— Ну то лишайтеся, — відмахнувся Кортленд. — Може, тут і дивитися не буде на що.
Поки дружина розливала всім каву, Кортленд продовжив:
— Передусім ми маємо дізнатися, чи він нас не обманює.
Треба поставити запитання-пастки, нехай над ним попрацюють професіонали своєї справи. Якщо він — шахрай, вони виведуть його на чисту воду.
— А якщо він не бреше? — зацікавлено спитав Ендерсон. — Якщо він не прикидається, отже, він...
— Отже, він із наступного десятиліття, і ми маємо витиснути з нього все, що може стати нам у пригоді. Але... — Кортленд зробив паузу, — я сумніваюся, що він володіє достатніми теоретичними знаннями. У мене склалося враження, що хлопець перебуває на найнижчих щаблях професійних сходинок. Найкраще, мабуть, буде розпитати у того ремонтника про специфіку його роботи. А з цього ми вже зберемо якусь картинку і зробимо свої узагальнені висновки.
— Ну, розкаже він нам, чим заробляє на життя, — зауважив практичний Песброк, — та й усе.
— Нам пощастить, якщо він взагалі прийде, — відказав Кортленд. Він сів на диван і заходився методично чистити свою люльку. — Усе, що ми можемо, — це чекати. Кожен із нас має продумати, які ставитиме запитання. Майте на увазі, що запитуватимете чоловіка з майбутнього, який не усвідомлює, що він із майбутнього, і збирається ремонтувати техніку, якої ще не існує.
— Мені страшно, — зізналася судова стенографістка, пополотнівши й широко розплющивши очі, чашка у неї в руці затремтіла.
— А мені це вже в печінках сидить, — пробурмотів Гарлі, втупившись у підлогу. — Забагато галасу даремно.
І саме цієї миті на порозі з’явився майстер з ремонту свіблів і сором’язливо постукав у вхідні двері.
Юнак був схвильований і ще більше збентежений, ніж першого разу.
— Мені дуже шкода, сер, — сказав він, забувши привітатися, — що відволікаю вас від вашого товариства, проте я перевірив мої записи, і це абсолютно правильна адреса. Я ходив і до ваших сусідів, — додав він жалісливо, — та всі лише руками розводили.
— Заходьте, — витиснув із себе Кортленд. Він відступив убік, даючи змогу пройти ремонтникові свіблів, і провів його до вітальні.
— Оце він і є? — прошепотів Песброк із сумнівом, примруживши сірі очі.
Кортленд удав, що не чує.
— Сідайте, будь ласка, — припросив він ремонтника. Краєм ока Кортленд помітив, що Ендерсон і Гарлі підступили ближче, а Паркінсон відкинув газету й схопився на ноги. На кухні, судячи зі звуків, почався магнітофонний запис... уся квартира прийшла в рух.
— Може, я невчасно, — з тривогою в голосі пробелькотів ремонтник, поглядаючи скоса на те, як його оточують незнайомі люди. — Я, сер, не хочу вам заважати, адже у вас гості.
З похмурим виглядом умостившись на бильці крісла, Кортленд відповів:
— Ви саме вчасно. Власне, ви прийшли в найкращий час, — Кортленд відчув страшенне полегшення: тепер у них з’явився шанс. — Не знаю, що мені стрельнуло в голову, — запобігливо вів він далі. — Мабуть, я просто розгубився. Авжеж, у мене є свібл. Він на кухні.
Обличчя ремонтника сіпнулося від сміху.
— Та невже? — розвеселився він. — На кухні? Я вже давно не чув такого жарту.
Кортленд кинув погляд на Песброка. Біс його знає, що в цьому такого кумедного. Раптом йому сипнуло морозом по спині, чоло і долоні вкрив холодний піт. Що воно взагалі таке, той свібл? Може, треба було одразу про це спитати... чи не питати взагалі і лишити все як є. Може, вони копають не там, де слід. Може — і йому не сподобалася ця думка, — краще їм взагалі нічого не знати.
— Я розгубився, — повторив він, — через вашу термінологію.
Я не знав, що ця штука — то свібл, — і обережно додав: — Можу припустити, що так його охрестили в народі, проте, заплативши шалені гроші, я надаю перевагу правильній його назві.
Ремонтник свіблів виглядав геть спантеличеним; Кортленд збагнув, що знову схибив; вочевидь, свібл — це і є узвичаєна назва.
Ситуацію врятував Песброк.
— Як довго ви ремонтуєте свібли, містере..., — він замовк, проте блідий худорлявий молодик так і сидів із вибалушеними очима. — Чи не нагадаєте нам своє ім’я? — підказав Песброк.
— Моє що? — ремонтник свіблів аж відсахнувся від нього. — Сер, я вас не розумію.
Боже милостивий, подумав Кортленд. Це буде важче, ніж він розраховував, — ніж будь-хто з них розраховував.
Песброкові урвався терпець:
— У вас же має бути ім’я? У всіх є ім’я.
Молодий ремонтник глипнув на них і, почервонівши, опустив погляд на килим.
— Сер, я належу до четвертої сервісної групи. Тож у мене ще немає імені.
— Облишмо це, — сказав Кортленд, розмірковуючи: в якому ж це суспільстві імена видають лише привілейованим? — Я лише хочу переконатися, що ви — компетентний фахівець, — пояснив він. — То як довго ви займаєтеся ремонтом свіблів?
— Шість років і три місяці, — з готовністю відказав ремонтник. Його знічення поступилося місцем гордості. — Я з першого семестру був відмінником із догляду за свіблами, — він випнув свої худорляві груди. — Я народжений для роботи зі свіблами.
— Гм, чудово, — невпевнено мугикнув Котленд. Йому просто не вірилося, що йдеться про таку потужну індустрію. Невже це навчальна дисципліна? Чи догляд за свіблами вважають однією з базових навичок, як опанування мови символів чи якогось ремесла? А що як робота зі свіблами стала чимось на кшталт музичного обдарування або здатності до абстрактного мислення?
— Ну, — ремонтник підхопився, беручись за свою чималу валізу з інструментами, — я готовий починати. Мені не можна гаяти часу... до крамниці надійшло багато викликів.
Зненацька Песброк заступив йому шлях своєю квадратною постаттю.
— Що таке свібл? — напосівся він на худенького юнака. — Мені набридло ходити довкола. Кажете, ви працюєте з цими штуками, тоді скажіть нам: що це таке? Досить просте запитання, чимось вони таки є.
— Не зовсім, — завагався юнак, — ну, тобто тут важко сказати. Уявіть, що... наприклад, уявіть, що ви спитали мене, що таке кіт або собака. Як на це відповідати?
— Це просто якийсь глухий кут, — втрутився Ендерсон. — Послухайте, адже свібли виробляють, правда? Отже, у вас є якісь схеми, дайте їх нам.
Молодий ремонтник відчайдушно вчепився у свою валізку.
— Сер, господи, в чому річ? Якщо ви надумали жартувати... — він поглянув на Кортленда. — Я б хотів розпочати роботу, у мене мало часу.
Аж тут зі свого кутка, не виймаючи рук з кишень, озвався МакДавел: