— Ці панелі маєш оглядати ти, ти ж у нас інженер.
Портбейн спрямував світло ліхтарика на перехняблену купу заіржавілого металу й побрів до зруйнованої панелі керування крізь шар мотлоху, що сягав до колін. Це був лабіринт з оплавленої і погнутої апаратури. Він присів перед нею навпочіпки і почав відривати пощерблені захисні плити.
Ленуа відчинив панель і дістав запаковані в металеві контейнери аудіо- й відеоплівки. Він нетерпляче відкрив один з них й у миготливому світлі спробував розгледіти бодай якісь кадри.
— Тут інформація з корабля. Тепер ми зможемо довести, що крім нас на борту нікого не було.
У зазубреному проході з’явився О’Кіфі.
— Що там?
Ленуа проштовхався повз нього на допоміжні риштовання.
Він поклав там оберемок контейнерів із записами і повернувся до вологої кабіни.
— Зміг розібратися з панеллю? — запитав він Портбейна.
— Дивно, — пробурмотів Портбейн.
— Що там? — знервовано запитав Тейт. — Надто серйозні пошкодження?
— Купа дротів і реле, сила-силенна індикаторів, електричних ланцюгів і перемикачів, але жодних пристроїв керування.
Ленуа поквапився до нього.
— Мають бути!
— Для ремонту доведеться зняти всі ці панелі — розібрати практично все, просто щоб дістатися до механізмів. Звідси ніхто не міг керувати кораблем, це суцільна гладка і опечатана шкаралупа.
— Мабуть, це не рубка керування, — припустив Фішер.
— Це механізм навігації, жодних сумнівів. — Портбейн витягнув жмут обгорілих дротів. — Але він повністю ізольований. Це автопілот, автоматичне управління.
Вони перезирнулися.
— Отже, ми були в’язнями, — сказав приголомшений Тейт.
— Чиїми? — запитав спантеличений Фішер.
— Терранів! — відповів Ленуа.
— Не розумію, — пробурмотів Фішер. — Ми ж планували політ — хіба ні? Ми відірвалися від Ґанімеда і втекли.
— Запускай плівки, — сказав Портбейн до Ленуа. — Подивимося, що на них.
Деніелз вимкнув відеосканер й підкрутив світло.
— Гаразд, — сказав він. — Як бачите, це був медичний корабель без екіпажу. Його вели центральним променем з Юпітера. Промінь довів його із Сонячної системи сюди, де через механічну помилку метеор пробив захисний екран, і корабель розбився.
— А якби він не розбився? — тихо запитав Домґраф-Швах.
— То нас би доставили до центральної лікарні на Фомальґауті IV.
— Прокрути ще раз останню плівку, — попросив Тейт.
Гучномовець на стіні захрипів, а тоді заговорив рівним голосом: «Треба пам’ятати, чим відрізняються параноїдальні й параноїчні синдроми від інших психотичних розладів особистості, коли працюєте з такими пацієнтами. У параноїків загальна структура особистості залишається неушкодженою. Поза межами свого розладу вони логічні, раціональні, може, навіть видатні. З ними можна розмовляти, вони спроможні обговорювати себе, вони розуміють, де перебувають.
Параноїк відрізняється від інших психотиків тим, що залишається активно орієнтованим на зовнішній світ. Він відрізняється від так званих „нормальних“ типів особистості тим, що має низку нав’язливих ідей, хибних постулатів, з яких він невпинно конструює складну систему уявлень, які є логічними і несуперечливими відносно цих хибних постулатів».
Вражений Деніелз зупинив програвач.
— Ці плівки призначалися для керівництва лікарні на Фомальґауті IV й були замкнуті у кабіні керування. Сама кабіна була відокремлена від решти корабля, ніхто з нас не міг туди зайти.
«Параноїк цілковито негнучкий, — вів далі спокійний голос терранського лікаря. — Його нав’язливі ідеї неможливо похитнути, вони керують його життям. Він логічно вмонтовує у свою систему уявлень всі події, людей, незначущі зауваження чи випадки. Він переконаний, що світ змовився проти нього — що він є людиною непересічних важливостей і спроможностей, проти якої невпинно плетуть інтриги. Щоб протидіяти цим змовам, параноїк робить усе для свого захисту. Він постійно фіксує дії влади, повсякчас пересувається з місця на місце, а на останніх небезпечних стадіях може навіть...»
Зильберман роздратовано вимкнув сканер, і в кімнаті запала тиша. Дев’ятеро лідерів табору нерухомо сиділи на своїх місцях.
— Ми купка психів, — сказав нарешті Тейт. — Корабель божевільних, яких збив випадковий метеор.
— Не обманюй себе, — відрізав Горштоковський. — Цей метеор зовсім не був випадковим.
Фішер істерично захихотів.
— Знову параноїдальні балачки. Боже, тож всі ці напади — галюцинації нашого розуму!
Ленуа махнув рукою в бік купи плівок.
— То чому нам вірити? Чи справді на нас хтось нападає?
— Ми захищали себе від них п’ять років! — із запалом запротестував Портбейн. — Хіба це недостатній доказ?
— А ти колись їх бачив? — підступно запитав Фішер.
— Проти нас діють найкращі агенти в Галактиці. Терранські ударні частини і військові шпигуни, які пройшли ґрунтовну підготовку в підривній і диверсійній роботі. Вони надто розумні, щоб їх можна було виявити.
— Вони зруйнували нашу мережу мостів, — додав О’Кіфі. — Ми і справді їх не бачили, але від мосту однозначно зосталися самі лише руїни.
— Можливо, він був ненадійно збудованим, — зауважив Фішер. — Може, він просто впав.
— Мости «просто так» не падають! У всього, що тут відбувалося, є причина.
— Яка, наприклад? — з викликом запитав Тейт.
— Щотижневі газові атаки, — сказав Портвейн. — Забруднення запасів води металами. Ось щонайменше дві.
— Бактеріологічні кристали, — додав Деніелз.
— Можливо, нічого цього не існує, — заперечив Ленуа. — Але як ми можемо це довести? Якщо ми всі божевільні, то як ми можемо знати напевно?
— Нас більше сотні, — сказав Домґраф-Швах. — Усі ми пережили ці атаки. Хіба це недостатній доказ?
— Усе суспільство може повірити в міф, повірити й передати його наступним поколінням. Боги, феї, відьми — віра у річ не робить її справжньою. Террани століттями вірили, що Земля пласка.
— А якщо всі футові лінійки стануть завдовжки тринадцять дюймів, — сказав Фішер, — то хто це помітить? Принаймні одна має залишатися незмінними дванадцятьма дюймами, константою. Ми — купка неточних лінійок, кожна по тринадцять дюймів. Нам потрібен один не-параноїк для порівняння.
— Або ж це частина їхньої стратегії, — сказав Зильберман. — Може, вони самі збудували цю кабіну керування й підклали туди плівки.
— Це жодним чином не відрізняється від перевірки будь-яких інших гіпотез, — зауважив Портбейн. — Яка особливість наукової перевірки?
— Її можна провести повторно, — миттю відповів Фішер. — Слухайте, ми ходимо колами. Ми намагаємося оцінити себе, тоді як неможливо взяти лінійку — ні дванадцяти-, ні тринадцятидюймову — і змусити її виміряти себе. Жоден інструмент не може перевірити власну точність.
— Неправда, — спокійно відповів Портбейн. — Я можу придумати цілком об’єктивний тест.
— Не буває таких тестів! — знервовано закричав Тейт.
— А от і є! Я його підготую протягом тижня.
— Газ! — крикнув солдат.
Нараз з виттям ожили сирени. Жінки і діти потягнулися по свої маски, з підземного складу з гуркотом виїхала важка гармата й зупинилася на позиції, вздовж краю болота «жуки»-спалювачі висушували стрічку периметру. Прожектори прорізали темряву заростей папороті.
Портбейн закрутив кран сталевого бака і жестом покликав робітників. Бак швидко відкотили від моря багна й обпалених водоростей.
— Гаразд, — видихнув Портбейн. — Опустіть його вниз.
Він зайшов до підземної зали, доки циліндр котили на позицію.
— У цьому циліндрі, — сказав Портбейн, — мають бути ціанистоводневі випари, в нього зібрали зразки на місці атаки.
— У цьому немає сенсу, — заперечив Фішер. — Вони там атакують, а ми тут розсілися!
Портбейн дав сигнал робітникам, і вони почали розгортати тестувальну апаратуру.
— Буде два зразки з осадами різних випарів, чітко промаркованих і позначених як А і Б. Один із циліндра, наповненого на місці нападу, другий — зібраний з повітря, взятого в цій кімнаті.