— Це і є Ендертон? — уточнив він пронизливим голосом, глянувши на здорованя у плащі. — Де ви його перехопили?
— У нього вдома, — відповів той. — Він пакував речі — усе, як ми й передбачали.
Чоловік за столом помітно тремтів.
— Отже, пакував речі, — він зняв свої окуляри й неслухняними пальцями поклав їх до футляра. — Послухайте, — звернувся він уже безпосередньо до Ендертона, — що з вами не так? Ви що, геть збожеволіли? Навіщо вам убивати незнайому людину?
І тут Ендертон збагнув, що цей старий і був Леопольдом Кепленом.
— Це я вас хочу запитати, — відрубав Ендертон. — Ви взагалі тямите, що робите? Я — комісар поліції і можу запроторити вас за ґрати років на двадцять.
Він хотів іще щось додати, аж раптом його вразила одна думка.
— Звідки ви знаєте? — спитав він. Рука Ендертона несамохіть потяглася до кишені, у якій була схована картка. — Цього ще не...
— Я отримав інформацію не з вашого центру, — перепинив його Кеплен із роздратуванням. — Те, що ви про мене не чули, мене не надто дивує. Леопольд Кеплен, генерал армії Федерального альянсу Східного блоку, — і знехотя додав: — У відставці після завершення Англо-китайської війни і розпуску АФАСБ.
Це звучало переконливо. Ендертон завжди підозрював, що армія одразу отримує копії карток, заради власної безпеки.
Дещо заспокоївшись, він поцікавився:
— Ну? Ось ви зі мною зустрілися. І що тепер?
— Очевидно, — сказав Кеплен, — я не планую вас знищувати, інакше це відобразилося б на одній із тих ваших жалюгідних карток. Ви мене зацікавили. Мені здається неймовірним, щоб така людина, як ви, була здатна здійснити холоднокровне вбивство зовсім незнайомої людини. Тут криється щось іще. Чесно кажучи, я збентежений. Якби це була якась поліцейська стратегія... — він стенув плечима — ... ви б точно не надіслали нам копії цієї картки.
— Хіба що це був зумисний хід, — припустив один із чоловіків.
Кеплен підвів свої ясні пташині очі, прискіпливо вивчаючи Ендертона.
— Що ви на це скажете?
— Саме так воно і є, — відповів Ендертон, дійшовши висновку, що найрозважливішим буде чесно сказати про свої припущення. — Передбачення на картці зумисне сфальсифікували змовники всередині поліцейського центру. Щойно картку оброблять, я потраплю у пастку. Мене автоматично позбавлять влади. Мій помічник вийде на сцену із заявою, що запобіг убивству згідно зі звичною процедурою Передзлочинного центру. Годі й казати, що насправді ніхто ніякого злочину не планував і я не маю жодного наміру вас убивати.
— Із тим, що вбивства не буде, я згоден, — похмуро промовив Кеплен. — Ви будете передані поліції. Я подбаю про це.
Жахнувшись, Ендертон запротестував:
— Ви повернете мене назад? Якщо мене заарештують, мені ніколи не довести...
— А мені начхати, доведете ви щось чи ні, — перебив його Кеплен. — Мені важливо тільки прибрати вас зі свого шляху, — і холодно наголосив: — Задля моєї ж безпеки.
— Він збирався тікати, — нагадав один із чоловіків.
— Так і є, — ухопився за ці слова Ендертон, аж спітнівши від нервового збудження. — Коли мене схоплять, то кинуть до табору. Вітвер відбере у мене владу — геть-чисто всю владу, — його обличчя потемніло. — І мою дружину. Вони, мабуть, спільники.
На якусь мить Кеплен немовби завагався.
— Може, й так, — замислено сказав він, втупившись поглядом у Ендертона. Потім похитав головою. — Та я не хочу ризикувати. Якщо це змова проти вас, що ж, мені шкода. Але мене це не стосується, — він злегка усміхнувся. — А втім, щасти вам. — Повернувшись до своїх людей, він звелів: — Відвезіть його до начальника поліцейського штабу, — він назвав ім’я комісара і глянув на Ендертона, очікуючи реакції.
— Вітвер! — повторив за ним Ендертон, не вірячи тому, що чує.
Все ще усміхаючись, Кеплен розвернувся й увімкнув радіо на кабінетній консолі.
— Вітвер уже перейняв усі повноваження. Вочевидь, хоче роздути з цього велику справу.
Почувся тріск, а потім зненацька в кімнаті залунав гучний професійний голос диктора, що зачитував оголошення:
«... застерігаємо всіх жителів: не надавайте притулку або іншої допомоги і тим паче не вступайте у змову з цим небезпечним марґіналом. Те, що злочинець-утікач на волі й може завдати комусь шкоди, — поодинокий і неймовірний випадок у наші часи. Нагадуємо всім городянам, що згідно з чинним законодавством кожна особа повинна співпрацювати з поліцією для затримання Джона Еллісона Ендертона. Повторюю: Передзлочинний центр Федератичного Східного блоку займається розшуком і нейтралізацією колишнього комісара, Джона Еллісона Ендертона, якого система передзлочинної перевірки визнала винним у потенційному вбивстві, а отже, йому відмовлено у праві на свободу та всіх його привілеях».
— Спритно ж він усе прибрав до рук, — пробурмотів пригнічений Ендертон. Кеплен вимкнув радіо, і голос затих. — Лайза, мабуть, одразу побігла до нього, — згорьовано припустив чоловік.
— А навіщо йому чекати? — стенув плечима Кеплен. — Факти свідчать проти вас.
Він кивнув своїм людям.
— Відвезіть його назад до міста. Мені тривожно, коли він так близько біля мене. У цьому питанні я згодний з комісаром Вітвером. Його треба нейтралізувати, і то якнайшвидше.
IV
Накрапав холодний докучливий дощ, коли машина прямувала темними вулицями Нью-Йорка до поліцейського відділку.
— Його можна зрозуміти, — сказав Ендертону один із чоловіків. — Якби ви були на його місці, то вчинили б так само.
Понурий і обурений, Ендертон незмигно дивився перед собою.
— Так чи інакше, — вів далі чоловік, — ви — лиш один із багатьох. У цьому таборі сидять тисячі людей. Вам там не буде самотньо. А може, ви навіть не захочете звідти виходити.
Ендертон неуважно спостерігав за перехожими, які поспішали мокрими від дощу тротуарами. Жодне слово не знаходило в ньому відгуку. Він відчував лише страшенну втому. Ендертон байдуже роздивлявся назви вулиць: вони вже наближалися до поліцейського штабу.
— Цей Вітвер, схоже, ще той пройдисвіт, — зауважив котрийсь із чоловіків, заохочуючи Ендертона до розмови. — Ви його колись бачили?
— Так, але недовго, — відказав Ендертон.
— Він зазіхнув на вашу посаду — і налаштував усіх проти вас. Ви цього певні?
Ендертон скривився.
— Яка різниця?
— Та мені просто цікаво, — чоловік дивився на нього безпристрасним поглядом. — Отже, ви — колишній комісар поліції. Табірники зрадіють вашій появі. Вони вас точно не забули.
— Не сумніваюся, — погодився з ним Ендертон.
— Вітвер даремно часу не гаяв. Кеплену пощастило з таким службовцем, — і чоловік майже благально поглянув на Ендертона. — Ви й справді вважаєте, що це якісь інтриги проти вас?
— Звичайно.
— І ви б Кеплена навіть пальцем не зачепили? Отже, Передзлочинний центр помилився? Вперше в історії? Обмовив невинного на одній із карток. А може, серед тих, на картках, і раніше були невинні?
— Цілком можливо, — ледь чутно відповів Ендертон.
— А що, як уся ваша система хибна? Ось ви не збираєтеся нікого вбивати — можливо, й ніхто із них не збирався. Ви тому не хотіли до табору? Сподівалися довести, що в системі трапилася помилка? Я — людина широких поглядів, ви можете бути зі мною відверті.
Інший чоловік нахилився до нього:
— Тільки між нами, ви справді вірите, що це наклеп? Що у вас є таємні вороги?
Ендертон зітхнув. Він уже сам не був цього певен. Можливо, він потрапив у якесь замкнене, беззмістовне часове коло без початку і без кінця. Власне кажучи, він мав би визнати себе жертвою виснажливої, невротичної фантазії, спричиненої невпевненістю в собі, і здатися без бою. Ендертона охопила неймовірна втома. Його боротьба була марною — у решти гравців на руках були всі козирі.