Блакитні очі Вітвера, здавалося, поблякли від непевності.
— Я боюсь, що не розумію...
— Це не ваша провина. Я не мав би полишати поліцейського штабу. Де Воллі Пейдж?
— Ми його вже схопили, — запевнив Вітвер. — Тепер він нам не зашкодить.
Ендертон спохмурнів.
— Ви затримали його не на тій підставі, — сказав він. — Допустити мене в мавпячий блок не було злочином. А от передавати інформацію армії — злочин. Ці люди готували свою оборудку у вас під носом, — дещо знітившись, він виправився: — Добре, у мене під носом.
— Я відкликав ордер на ваш арешт. Тепер ми розшукуємо Кеплена.
— І як?
— Він поїхав звідси на машині армії. Ми переслідували його, проте вантажівка проскочила на військову базу. Тепер вони заблокували вулицю великим танком R-3 із військових часів. Щоб туди вдертися, доведеться розв’язувати мало не громадянську війну.
Повільно, невпевнено Лайза вийшла з корабля. Вона була все ще блідою й приголомшеною, а на її шиї почав наливатися потворний синець.
— Що з тобою сталося? — вигукнув Вітвер. Потім він помітив нерухоме тіло Флемінґа всередині корабля. Поглянувши на Ендертона, він запитав:
— Отже, ви нарешті облишили думку, ніби я з кимось у змові.
— Таки облишив.
— І ви не думаєте, що я... — він гидливо скривився, — плету інтриги, щоб посісти вашу посаду.
— Ще й як думаю! Кожен цим грішить. Я також плету інтриги, щоб її зберегти. Проте йдеться не про це — і вашої провини тут нема.
— А чому ви вирішили, — поцікавився Вітвер, — що надто пізно вас ізолювати? Боже, ми просто зараз відправимо вас у табір. Мине тиждень, а Кеплен залишиться жити.
— Так, він житиме, — погодився Ендертон. — Але він зможе довести, щоб жив би навіть тоді, коли б я вештався вулицями. У нього є інформація, яка доводить, що звіт більшості помилковий. З цією інформацією він може підірвати всю систему Передзлочинного центру, — і додав: — Або він, або ми: якщо він переможе — ми програли. Армія нас дискредитує, їхня стратегія себе виправдала.
— Але навіщо їм так ризикувати? Чого вони, зрештою, хочуть домогтися?
— Після Англо-китайської війни армія занепала. Вона вже не та, що була у старі добрі часи АФАСБ. Тоді вони порядкували як на війні, так і вдома. І мали власну поліцію.
— Як Флемінґ, — кволо доповнила Лайза.
— Після війни Східний блок демілітаризували. Офіцерів на кшталт Кеплена відправили у відставку й позбавили привілеїв. Таке нікому не сподобається, — Ендертон скривився. — Я його розумію. Він не один такий. Але ж не можна було лишати все, як є. Владу потрібно було розділити.
— Ви вважаєте, що Кеплен уже переміг, — сказав Вітвер. — Невже ми не здатні йому завадити?
— Я не збираюся його вбивати. Ми знаємо це, і він це також знає. Можливо, він отямиться й висуне нам якісь умови. Тоді наш центр і далі працюватиме, проте насправді за ниточки смикатимемо вже не ми, а Сенат. Втім, ця перспектива вас не тішить, чи не так?
— Мушу сказати, що ні, — палко запевнив Вітвер. — Адже колись я стану на чолі цього центру, — він почервонів і додав: — Не одразу, звісно.
Ендертон спохмурнів.
— Погано, що ви поширили інформацію про звіт більшості. Якби ви промовчали, ми могли б обережно все затерти. А тепер усі про нього почули. І відкликати нічого не можна.
— Мабуть, ні, — присоромлено визнав Вітвер. — Схоже, я... виконував роль керівника не так професійно, як собі це уявляв.
— Усе прийде — з часом. З вас вийде гарний офіцер поліції. Ви вірите в нашу справу. Але вам треба повчитися розважливості, — сказав Ендертон, збираючись іти. — Я хочу прослухати записи звіту більшості. Цікаво дізнатися, як саме я мав убити Кеплена, — і замислено додав: — Це може наштовхнути мене на якісь ідеї.
Записи передкогів «Донни» та «Майка» зберігалися окремо. Обравши машину, відповідальну за аналіз видінь «Донни», він зняв захисну панель і витяг її вміст. Як і раніше, код показав йому, які відрізки релевантні, і вже за мить він вставив їх у програвач.
Він почув приблизно те, що й сподівався почути. Це був матеріал, на якому ґрунтувався звіт «Джеррі», — витіснений варіант розвитку подій. У ньому агенти Кеплена з Військової розвідки викрали Ендертона, коли той приїхав додому з роботи. Його відвезли до вілли Кеплена — організаційного центру Міжнародної ветеранської ліги. Там Ендертона поставили перед вибором: або він добровільно розпускає Передзлочинний центр, або армія розв’яже відкритий конфлікт.
У відкинутій часовій послідовності Ендертон, чинний комісар поліції, звернувся до Сенату за підтримкою. Але жодної підтримки він не отримав. Щоб запобігти громадянській війні, Сенат ухвалив рішення про розпуск поліцейської системи та повернення до військового права — «у зв’язку з надзвичайною ситуацією». Згуртувавши навколо себе групу відданих йому поліцейських, Ендертон вистежив членів Ліги й застрелив Кеплена. Врешті-решт загинув лише Кеплен. Інших підлатали. Переворот закінчився успішно.
Згідно з «Донною». Він перемотав плівку й звернувся до передбачення «Майка». Він мав бути ідентичний, адже аналітичні машини зареєстрували в обох передкогів узгоджений образ майбутнього. «Майк» почав із того ж, що й «Донна»: Ендертон дізнався про змову Кеплена проти поліції. Проте щось не збігалося. Він збентежено повернувся до початку запису. Неймовірно, але записи не були схожі. Він знову запустив програвач і уважно прислухався.
Звіт «Майка» цілком відрізнявся від передбаченого «Донною» розвитку подій. За годину, закінчивши порівняння плівок, він поставив касети на місце й вийшов із мавпячого блоку.
Щойно його побачивши, Вітвер спитав:
— Щось не так?
— Та ні, — неуважливо відповів Ендертон, усе ще в задумі. — Не те щоб зовсім не так, — тут до його вух долинули якісь звуки, і він підійшов до вікна, щоб визирнути на вулицю.
Надворі вирував людський натовп. До центру площі чотирма колонами стягувалися військові у формі. Рушниці, шоломи... марш солдатів у старих військових обладунках, із обожнюваними вимпелами АФАСБ, що майоріли в прохолодному надвечірньому повітрі.
— Військові, — похмуро сказав Вітвер. — Я помилявся. Не хочуть вони ніяких угод. Та й навіщо? Кеплену потрібен розголос.
Ендертона це геть не здивувало.
— Отже, він зачитає звіт меншості?
— Саме так. Вони збираються вимагати в Сенату нашого розпуску, хочуть відібрати у нас владу. Переконуватимуть, що ми арештовуємо невинних — влаштовуємо нічні чистки чи щось таке. Що в нас тут осередок терористичної диктатури.
— Думаєте, Сенат погодиться?
Вітвер повагався.
— Навіть думати про таке не хочу.
— А от я думаю, — сказав Ендертон, — що погодиться. Те, що відбувається на площі, відповідає тому, що я прочитав у звітах. Ми загнали себе в пастку, і в нас лишився один-єдиний вихід. Подобається він нам чи ні, — у його очах з’явився сталевий блиск.
Вітвер боязко поцікавився:
— І що ж це за вихід?
— Щойно я розповім про свій задум, ви самі здивуєтеся, чому таке раніше не спало нам на думку. Це ж очевидно: я збираюся зробити те, про що написано в оприлюдненому звіті. Мені доведеться убити Кеплена. Тільки так ми захистимо свою репутацію.
— Але ж звіт більшості виявився хибним, — приголомшено сказав Вітвер.
— Я мушу це зробити, — наполягав Ендертон, — але все має свою ціну. Ви знаєте, яким є покаранням за вбивство першого ступеня?
— Довічне ув’язнення.
— У кращому випадку. Може, вам удасться потягти за кілька ниточок, щоб замість ув’язнення мене засудили до вигнання. Мене могли б послати на одну з колоніальних планет, на старе добре прикордоння.
— Вам би... цього хотілося?
— Чорт, авжеж ні! — щиро зізнався Ендертон. — Менше зло. У нас немає іншого виходу.
— Не розумію, як саме ви зможете вбити Кеплена. Ендертон витяг важку військову зброю, відібрану у Флемінґа.
— А ось як.
— І вони вас не зупинять?
— Чому б вони мали мене зупиняти? У них є звіт меншості, згідно з яким я передумав убивати.