— Отже, звіт меншості помилковий?
— Ні, — сказав Ендертон, — він якраз правильний. Але я все одно збираюся вбити Кеплена.
IX
Ендертон ніколи не вбивав людини. Навіть не бачив, як когось убивали. Він був комісаром поліції впродовж тридцяти років. Для його покоління навмисне вбивство зникло як поняття. Такого просто ніколи не траплялося.
Поліцейське авто зупинилося за квартал від мітингу. Сидячи на задньому сидінні, Ендертон пильно вивчав пістолет Флемінґа. Зброя, здається, справна. У нього не було сумнівів щодо того, як усе мине. Він достеменно знав, що станеться у наступні півгодини. Узявши до рук пістолет, Ендертон відчинив дверцята припаркованої машини й обережно вийшов назовні.
До нього нікому не було діла. Дедалі численніша юрба вперто проштовхувалася вперед, намагаючись почути, що відбувається на мітингу. У натовпі рясніли армійські однострої, а по периметру розчищеної території вишикувалися танки й громіздка військова техніка — страхітливий арсенал, який і досі продовжували виробляти.
Військові спорудили металеву сцену зі сходами для свого речника. На тлі сцени майорів величезний прапор АФАСБ — символ об’єднаних сил, що здобули перемогу у війні. Через дивну корозію часу до Ліги ветеранів АФАСБ належали також командири, які воювали на боці ворога. Але генерал — він усюди генерал, а решта суперечностей потьмяніла за повоєнні роки.
У перших рядах умостилася найвища каста командування АФАСБ. За ними посадили молодших офіцерів. Транспаранти численних полків ряхтіли різноманіттям кольорів та символів.
Власне, подія чимось нагадувала святкове дійство. На самій сцені розсілися суворолиці почесні члени Ліги ветеранів, застиглі в напруженому очікуванні. По краях площі, майже непомітні, вичікували декілька поліцейських патрулів, вочевидь, для нагляду за порядком. Насправді ж вони були інформаторами, що вели спостереження за довколишнім людом. Якщо хтось тут і наглядав за порядком, то це була радше армія.
Вечірній вітер розносив нерозбірливі голоси згуртованих мітингувальників. Проштовхуючись крізь їхній щільний натовп, Ендертон розчинився у цій застиглій людській масі. Усі перебували в стані якогось збудження, неспокою. Люди немовби відчували, що має статися щось надзвичайне. Ендертон насилу пробився крізь передні ряди й повз гурт армійських офіцерів біля краю платформи. Серед них був і Кеплен. Щоправда, тепер він був генералом Кепленом. Жилет, золотий кишеньковий годинник, ціпок, консервативний костюм — усе це зникло. Задля цієї події Кеплен вирядився у свій старий, пропахлий нафталіном однострій. Виструнчений і грізний, він стояв в оточенні представників свого колишнього генералітету. Він почепив усі свої військові регалії, ордени і медалі, взув парадні черевики, прихопив декоративний кортик, на голову одягнув кашкет. Дивовижно, як разюче офіцерський кашкет змінив цього полисілого старого.
Помітивши Ендертона, генерал Кеплен залишив свій гурт і попрямував йому назустріч. Вираз худого, рухливого обличчя старого чоловіка свідчив, що він дуже радий бачити комісара поліції.
— Оце так несподіванка, — привітав він Ендертона, простягаючи йому маленьку руку в сірій рукавичці. — Я думав, що вас уже схопив новий комісар.
— Я все ще на волі, — відказав Ендертон, потискаючи простягнену руку. — Врешті-решт, у Вітвера є той самий запис, — він показав на пакунок, який Кеплен тримав сталевою хваткою, і спокійно зустрів генералів погляд.
Попри знервованість, генерал Кеплен був у доброму гуморі.
— Це — визначна подія для нашої армії, — проголосив він. — Ви, мабуть, будете раді почути, що я збираюся повністю спростувати сфабриковане проти вас звинувачення.
— Чудово, — стримано сказав Ендертон.
— Ми заявимо, що з вами обійшлися несправедливо, — і генерал Кеплен, намагаючись з’ясувати, що саме відомо Ендертону, запитав: — Флемінґ уже мав нагоду ознайомити вас із ситуацією?
— До певної міри, — відповів Ендертон. — Ви збираєтеся зачитати лише звіт меншості? Це все, що у вас є?
— Так, і порівняти його зі звітом більшості, — генерал Кеплен махнув рукою адьютантові, і той підніс йому шкіряний портфель. — Тут є все — всі необхідні нам докази, — запевнив він. — Ви ж не проти, що ми пояснимо все на вашому прикладі? Ваша справа стане символом протиправних арештів безлічі невинних людей, — генерал Кеплен глянув на свій годинник. — Час починати. Чи не хочете піднятися зі мною на сцену?
— Навіщо?
Притлумлено-холодним голосом генерал Кеплен відповів:
— Щоб надати їм живий доказ. Ми з вами — жертва і її вбивця. Стоячи біч-о-біч, ми унаочнимо підступне шахрайство, яким поліція вводила всіх в оману.
— Охоче, — згодився Ендертон. — Чого ж ми чекаємо?
Розгубившись від несподіванки, генерал Кеплен рушив до сцени. Ще раз невпевнено озирнувшись на Ендертона, він помітно занепокоївся, намагаючись збагнути, чому той все-таки з’явився і як багато знає. Його невпевненість лише зросла, коли Ендертон бадьоро піднявся сходами на сцену й зайняв місце біля промовця.
— Ви насправді усвідомлюєте, про що я зараз вестиму мову? — перепитав генерал Кеплен. — Це викриття матиме серйозні наслідки. Приміром, Сенат засумнівається у принципах роботи Передзлочинної системи.
— Я розумію, — запевнив його Ендертон, склавши руки на грудях. — А тепер ходімо.
На площі вмить запанувала тиша. Але коли генерал Кеплен дістав з портфеля і почав розкладати перед собою папери, натовпом прокотився шум жадібного зацікавлення.
— Чоловік, який сидить поряд зі мною, — почав генерал чистим, чітким голосом, — вам усім знайомий. Ви, мабуть, здивувалися, побачивши його тут, адже поліція оголосила комісара небезпечним злочинцем, убивцею.
Погляди людей уп’ялися в Ендертона. Вони витріщалися на єдиного потенційного вбивцю, якого вперше бачили так зблизька.
— Щоправда, впродовж останніх кількох годин, — продовжив генерал Кеплен, — поліція відкликала ордер на його арешт. Тому що Ендертон, колишній комісар, здався їй із доброї волі? Ні, це не зовсім так. Він сидить тут. Він не здався, а проте поліція збайдужіла до нього. Джон Еллісон Ендертон не винний у жодному минулому, теперішньому чи майбутньому злочині. Обвинувачення, висунуті проти нього, були свідомою брехнею, диявольським виплодом прогнилої системи покарання, що ґрунтувалася на помилковому припущенні, масштабної безособистісної машинерії, яка прирікала чоловіків і жінок на тяжку долю.
Люди із захватом переводили погляд із Кеплена на Ендертона. Кожен у загальних рисах чув про цей випадок.
— Дотепер багатьох людей хапали й ув’язнювали заради так званої профілактики передзлочину, — вів далі Кеплен, голос якого набув виразності й сили. — Їх звинувачували не в тому, що вони скоїли, а в тому, що скоять у майбутньому. Нам утовкмачували, буцімто їм не можна дозволити жити на волі, інакше вони втілять свої злочинні задуми в життя.
Але майбутнє не надається до точного прогнозування. Передкогнітивна інформація заперечує сама себе одразу після її оголошення. Припущення, що цей чоловік у майбутньому скоїть злочин, парадоксальне. Щойно він отримав таку інформацію, майбутнє змінилося. У кожному випадку без винятку звіти трьох поліцейських передкогів підважували один одного. Навіть якби не було арештів, жодного злочину не відбулося б.
Ендертон знуджено стояв, майже не вслухаючись у промову. Натомість люди всотували кожне слово зі жвавим інтересом. Генерал Кеплен саме стисло переказував звіт меншості. Роз’яснював, що це за звіт і на основі чого він з’явився.
Ендертон дістав пістолет із кишені плаща й поклав собі на коліна. Кеплен відкладав убік звіт меншості — передкогнітивний матеріал, наданий «Джеррі». Його худі кістляві пальці потяглися до результатів, отриманих від двох інших, «Донни» і «Майка».
— Це попередній звіт більшості, — пояснював він. — Перші два передкоги припустили, що Ендертон піде на вбивство. Цей матеріал автоматично знецінює сам себе. Зараз я вас із ним ознайомлю, — він акуратно почепив на носа свої окуляри без оправи й повільно почав читати.