Раптом на його обличчі з’явився якийсь дивний вираз. Він зупинився, затнувся і несподівано урвав промову. Папери вилетіли у нього з рук. Як загнана в глухий кут тварина, він заметався, пригнувся й дременув геть зі сцени.
На мить його спотворене жахом обличчя промайнуло перед Ендертоном, який схопився на ноги, підняв пістолет, зробив крок уперед і вистрілив. Зашпортавшись об ряд ніг, витягнутих перед трибуною, Кеплен коротко, пронизливо скрикнув від болю та страху. Як підстрелений птах, він, змахнувши руками, скотився зі сцени. Ендертон кинувся був до поруччя, але все вже скінчилося.
Як і передрікав звіт більшості, Кеплен був мертвий. У його худих грудях зяяла темна порожнина, немічне тіло диміло й корчилося, обертаючись на тлін. Ендертонові стало зле. Він розвернувся і квапливо проскочив поміж закляклих армійських офіцерів. Пістолет у його руці застерігав їх від сутички з ним. Він зістрібнув зі сцени і розчинився у хаотичній масі роззяв біля її підніжжя. Вражені, налякані, люди витягали шиї, щоб побачити, що відбувається. Для них був незбагненним випадок, свідками якого вони щойно стали. Їм знадобиться час, щоб прийняти як належне те, що наразі викликало у них сліпий жах.
На іншому кінці площі Ендертона вже чекала поліція.
— Вам таки пощастило звідти вибратися, — прошепотів йому один із поліцейських, коли машина обережно рушила.
— Авжеж, — недбало погодився Ендертон. Він відхилився на спинку сидіння, намагаючись опанувати себе. Тіло тремтіло, у голові паморочилося. Раптом він нахилився вперед, і його знудило.
— От чорт, так шкода його, — співчутливо пробурмотів поліцейський.
Поглинутий своїми муками та нудотою, Ендертон не зрозумів, кого юнак мав на увазі: Кеплена чи його самого.
X
Четверо кремезних полісменів допомагали Лайзі та Джону Ендертону пакувати й вантажити їхні речі. За п’ятдесят років у колишнього комісара поліції накопичилося багато всякого добра. Невеселий і замислений, він стояв, спостерігаючи за парадом коробок, що сунув у напрямку припаркованих вантажівок.
Їх відвезуть прямо до космопорту, а звідти вони полетять на Центавру X. Довга подорож для літнього чоловіка. Утім, це подорож в один кінець.
— А ось і передостання коробка, — сказала Лайза, з головою поглинута лаштуванням у дорогу. У светрі та штанях вона бігала спорожнілими кімнатами, віддаючи останні розпорядження. — Мабуть, ці нові атронні прилади нам там не знадобляться. Вони на Цент-десять досі користуються струмом.
— Це ж тебе не надто засмутить? — запитав Ендертон.
— Якось звикнемо, — відказала Лайза, всміхнувшись. — Правда ж?
— Та сподіваюся. Ось ти кажеш, що ні про що не шкодуєш. А проте, якби я знав...
— Я геть не шкодую, — запевнила чоловіка Лайза. — А тепер, будь ласка, допоможи мені з цією коробкою.
Коли вони всілися у передню вантажівку, біля них зупинилася патрульна машина. З неї вискочив Вітвер і поспішив до них із страшенно заклопотаним виразом обличчя.
— Поки ви не поїхали, — звернувся він до Ендертона, — поясніть мені ситуацію з передкогами. Я отримую численні запити із Сенату. Вони хочуть знати, чи проміжний звіт, тобто спростування, було помилковим... чи ні, — плутаючись у словах, він закінчив: — Я досі з цим не розібрався. Звіт меншості був хибним, чи не так?
— Який звіт меншості? — весело поцікавився Ендертон.
Вітвер моргнув.
— Ось воно що. Я мав би здогадатися.
Сидячи в кабіні вантажівки, Ендертон дістав свою люльку й набив тютюном. Розкуривши її запальничкою Лайзи, він видихнув хмаринку диму. Лайза тим часом побігла назад до будинку перевірити, чи не забула чогось важливого.
— Звітів було три, — сказав він Вітверу, насолоджуючись збентеженням чоловіка. Колись Вітвер навчиться не встрягати у те, на чому до пуття не знається. Самовдоволення було єдиним, що Ендертон іще відчував. Старий і знесилений, він був, проте, єдиним, хто збагнув справжню природу проблеми.
— Ці три звіти були послідовні, — пояснив він. — Перший був від «Донни». У цьому часовому ланцюжку Кеплен розповів мені про змову, і я одразу його вбив. «Джеррі» зазирнув дещо далі, ніж «Донна», використавши її передбачення як вихідний матеріал для власного. Він врахував мою обізнаність зі звітом. У цьому другому ланцюжку я хотів лише одного: зберегти свою посаду. Я зовсім не збирався вбивати Кеплена. Мене цікавили лише моє службове становище та особистий добробут.
— А «Майк», отже, був третім? Його пророцтво з’явилося вже після звіту перших двох? — Вітвер виправився: — Тобто стало останнім звітом?
— Саме так, «Майк» був останнім із трьох. Прочитавши перший звіт, я вирішив не вбивати Кеплена. Відповідно, з’явився наступний звіт. Але, прочитавши другий звіт, я знову передумав. У другому звіті, у другому майбутньому події розвивалися так, як того хотів Кеплен. Проте заради поліції довелося втілити в життя перше майбутнє. Тепер я переймався не своїм становищем, а поліцією. Я зрозумів, що задумав Кеплен. Третій звіт спростовував другий так само, як другий спростовував перший. Так ми прийшли до того, звідки починали.
Підбігла задихана Лайза.
— Поїхали — ми таки все взяли, — гарна й гнучка, вона піднялася металевими сходами вантажівки і всілася між чоловіком і водієм. Останній слухняно зрушив із місця, а за ним — решта вантажівок.
— Кожен звіт відрізнявся від попереднього, — підсумував Ендертон. — Кожен був унікальний. Однак, два з них узгоджувалися в одному пункті. Якщо мене лишити на волі, я вб’ю Кеплена. Це породило ілюзію звіту більшості. Власне, цим усе й було — ілюзією. Звіт «Донни» і «Джеррі», так званий звіт меншості, й половина звіту більшості були хибними. Із них трьох рацію мав тільки «Майк» — позаяк після нього не з’явилося звіту, який би його спростував. Ось такі справи.
Вражений Вітвер біг за вантажівкою, і його гладеньке ясне обличчя кривилося від занепокоєння.
— А ще раз таке може статися? Може, нам змінити систему?
— Це може статися лише за однієї обставини, — відповів Ендертон. — Моя ситуація була винятковою, бо в мене був доступ до інформації. Це могло б статися знову тільки з наступним комісаром поліції. Тож будьте насторожі, — він посміхнувся, його потішало Вітверове сум’яття. Лайза стиснула червоні губи й прихилилася до плеча Ендертона. — Не втрачайте пильності, — порадив він Вітверу. — Це може статися з вами коли завгодно.
Механізм спогаду
Аналітик привітався:
— Мене звати Гамфріз, ви призначили зі мною зустріч, — обличчя пацієнта було спотворене таким страхом і відчаєм, що Гамфріз змушений був додати: — Я міг би розповісти вам жарт про аналітиків, якщо це вам допоможе. Або нагадати, що отримую зарплату від Національного фонду охорони здоров’я, тож вам цей прийом не коштуватиме ані цента. Також міг би описати випадок із психоаналітиком Ю., що вкоротив собі віку через панічні напади, спричинені неправдивими даними, які він вказав у своїй довідці про доходи.
Пацієнт мимоволі усміхнувся.
— Я чув про це. Отже, психоаналітики також помиляються, — він звівся на ноги й простяг руку, щоб привітатися. — Мене звати Пол Шарп. Моя секретарка домовилася з вами про зустріч. У мене виникла невелика проблема, так, нічого серйозного, проте я хотів би її позбутися.
З виразу його обличчя аналітик зрозумів, що проблема була геть не маленькою, і якщо її не вирішити, для пацієнта все може закінчитися великим неприємностями.
— Заходьте, — приязно запросив Гамфріз, відчиняючи двері свого офісу, — сядьмо й поговорімо.
Опустившись у м’яке крісло, Шарп випростав ноги.
— У вас немає канапи, — зауважив він.
— Канапа зникла ще десь у вісімдесятих, — відповів Гамфріз. — Повоєнні аналітики мають достатньо впевненості, щоб розмовляти з пацієнтами лицем до лиця, — він запропонував Шарпові цигарку й закурив сам. — Ваша секретарка не посвячувала мене в подробиці, лише сказала, що ви хочете записатися до мене на прийом.