На станції в цей час вартовий козак клацнув рушницею й голосно спитав:
— Хто йде?
Петро й старшина переглянулись. У відповідь на запитання вартового замість паролю пролунала лайка. Незабаром сердитий комендант появився на порозі штабу.
Петро й старшина мовчали. Комендант був роздратований — очевидно з переговорів не було ніяких наслідків.
Комендант заговорив перший.
— Більшовитська зграя — ці бойовики! — люто промовив він. — Нічого путнього від них чекати не можна!
— Чого вони вас кликали, пане коменданте? — запитав Петро Завірюха.
— Голову морочать, шибеники, — відповів комендант. — Дуже ввічливо попросили звільнити станцію і просили, — ххе, —дозволу поставити свою варту для охорони залізниці. Бояться, щоб якийнебудь карманщик паротягів не покрав! Хитра сволота!..
— Значить, доведеться битись! — неохоче запитав старшина
— Це ми ще почекаємо! А от там ваш брат, пане Завірюхо, всю мою промову сво... вибачте, — зіпсував!..
—А що таке?
— Та я хотів спробувати аґітнути, знайте, як більшовики роблять. Хотів дізнатись, чи не можна їх розколоти. Після переговорів і пропозицій, з якими я звичайно не погодився, я почав їх закликати стати на бік Центральної Ради. Так він мені відповів, що ваша Центральна Рада — зграя гемороїдальних поміщиків. Так і сказав, мерзота!.. Вибачте!
Розлютований комендант ходив по конторі і лаявся. На станції перегукувались вартові козаки.
Міняли варту.
IV
Страйк.
Всі робітничі райони оголосили загальний страйк. Заводи та майстерні стали. У місті з вечора було вже темно, а вдень не було води. Трамваї роз'їхались по парках, а які не встигли доїхати, позамерзали на вулицях.
На вулицях стало порожньо. Випадковий перехожий міг тільки зустрінути озброєну військову варту, або самотнього робітника, який переходив вулиці, ховаючись до під'їздів.
Стрілянина й гарматні вибухи почали лунати у всіх кінцях міста. Вночі над арсеналом виблискувала заграва, горіли будинки.
Ще зранку в головних залізничних майстернях почалася кипуча праця. Робітники лагодили військовий панцерник, щоб за його допомогою зробити наскок на полк імени Грушевського.
Микола Завірюха, забивши кілька клепок в панцер бронепотягу «Січневого повстання», — так його можна назвати, бо він був призначений для цієї мети, випростався й сказав старому робітникові-ковалю, який що було сили гатив молотком у клепки панцерника:
— Що в мене, діти дома, чи що! — і сердито жбурнув молотком на цементову підлогу.
— Не сердься, хлопче, — сказав йому старий коваль, — встигнеш поголити вуха й ніс, часу багато!..
В цей час до оперативного штабу прийшли бойовики і заявили, що коло Караваївського мосту стоять вагони з набоями та зі скорострілкою. Про це розповів бойовик, який прийшов допомагати лагодити бронепотяг.
— Оце гаразд, — сказав Микола, — бронепотяг незабаром скінчемо, а зброї нема. Тепер повеселішав! — і він пішов до штабу.
***
Незабаром коло паротягового депа зібралось кілька десятків бойовиків. Машиніст Антонов вивів на круг паротяга, круг повернули, зробили стрілку й паротяг виїхав з депа.
Бойовикі, озброєні рушницями, повилазили на тендер, з полін зробили барикади, які захищали б від куль, і паротяг рушив на Караваївський міст.
Паротяг мав вигляд не гірший за панцерника. Тендер наїжився і блищав десятками рушниць, одна з яких належила й Миколі Завірюсі.
— Ура-а-а!.. О-о!..
Бойовий крик прорізав морозне повітря. Вибухло кілька пострілів, і бойовики кинулись на військовий потяг, але потяг мовчав, наче був зовсім порожній.
Бойовики здивовані мовчанкою, зменшили свій запал.
— Вони втекли! — крикнув Завірюха і перший кинувся до вагонів.
Це був сиґнал. Скоро всі бойовики обліпили вагони, але в них нікого не було. Куди поділась варта, могли тільки мабуть розповісти підошви її чобіт.
Без одної жертви, без одної краплі крови залізничники набули кілька кулеметів, гармату й кілька тисяч набоїв.
***
Коли військовий панцерний автомобіль і дві сотні піших і кінних гайдамаків напали на бойовиків з Кадетського мосту, вони напнулись на справжню фортецю.
Головні майстерні озброїлись, як справжній бойовий форт. Кулемети, що були розташовані на покрівлі майстерень, зустріли гайдамаків ураганним дощем заліза. Робітники жваво відстрілювались з вікон майстерень, із-за штабелів шпал, стін і високих покрівель.