Військові не сподівалися зустрінути такий організований опір. Вони були на відкритому місці й їх можна було розстрілювати поодинці.
Микола Завірюха причаївся за штабелем, і кожний постріл його рушниці влучав у ціль. Ось він побачив, як козак з мосту цілиться в якогось на покрівлі. Очевидно, якийнебудь робітник, в запалі, необережно висунувся з-за прикриття й щохвилини ризикував життям. Завірюха, вибравши зручний момент, вистрілив. Козак змахнув руками й колесом покотився під схил.
Панцерний автомобіль був більший супротивник за всіх гайдамаків. Він з кулеметів поливав майстерні залізом, і для успіху бою його треба було зліквідувати.
Микола це зрозумів одразу. Коли б можна було підійти до нього ближче, його б у момент не стало. Але це був риск. Перебираючись від одного штабеля до другого, Миколі вдалось підійти до самого забору, який відділяв майстерні від Кадетського мосту. Тут він одразу випроставсь і з усієї сили кинув ручну гранату. Граната розірвалася зі страшною силою, випадково влучивши в самий автомобіль. На момент дим і курява вкрили майже весь міст.
Од вибуху гранати автомобіль сів. Вибухом були розтрощені колеса й відірвано шматок панцеру — автомобіль став непотрібною річчю.
Доля автомобіля вирішила бій. Військові побігли. Натиск залізничників був такий міцний, що багато військових потрапило в полон. Це на деякий час позбавило їх охоти нападати першими.
Так комунари Січневого Повстання відбили перший натиск військових і це був перший бій залізничників за Жовтень.
***
Коли скінчився бій, підрахували набої, — їх було обмаль. Ця загроза лишитись без набоїв увесь час турбувала бойовиків.
Після бою, змінивши варту, бойовики відпочивали. Микола Завірюха, взявши рушницю й кілька набоїв, налагодився кудись піти.
— Молодець, Завірюхо! — сказав йому старий коваль, що лагодив бронепотяг. — Здорово ти їх приголомшив. Коли б я був осавулом, я подарував би тобі за відвагу орден.
Бойовики жартували. Скрізь лунала розмова про минулий бій.
— А куди це ти зібрався? — запитав у Миколи коваль.
— Додому! — неохоче відповів Завірюха. — Там у мене справи!
— Диви, щоб гайдамаки не помстились за панцерник! Обережніш!
Микола махнув рукою.
Він вийшов з вагонного цеху, де був штаб, і пішов до Кадетського мосту. Тут з території майстерень він переліз через паркан на колію.
Додому іти він й не думав. Він вирішив дізнатись, чи нема де тут набоїв. Перебираючись од вагона до вагона, він старанно обслідував кожний вагон.
Між вагонами було порожньо. Тоді Завірюха забув усяку обережність, захопився роботою і спересердя почав навіть гримати дверима вагонів.
Нарешті, він поліз до якогось вагону.
***
В цей час контррозвідка під командою Петра Завірюхи — військового старшини — обережно посувалась до Кадетського мосту, щоб обслідувати місце бою.
Гайдамаки вже давно помітили робітника, який нишпорив по вагонах.
Начальник контррозвідки, Петро Завірюха, вирішив спіймати його живцем, щоб дізнатись чого йому потрібно, а потім розміняти його на «керенки».
Коли робітник вліз до вагону, один з гайдамаків виліз на покрівлю потягу й по вагонах став швидко перебиратись до нього.
Частина контррозвідки побігла в обхід, а друга частина, на чолі з Петром Завірюхою, побігла навпростець до вагону, в якому був робітник.
Якийсь дурний козак необережно вистрілив і переляканий робітник швидко вистрибнув з вагону.
В цей час козак, що знаходився вже на покрівлі сусіднього вагону, перебіг на другий вагон і раптом стрибнув на плечі робітнику.
Зав'язалася бійка. Робітник скинув козака з плеч, і той, падаючи, схопив його за ноги. Робітник упав.
Коли він підвівся, навколо нього щільно стояли військові.
Старшина Петро Завірюха навіть зблід од такої несподіванки: перед ним стояв бойовик Микола Завірюха — його брат і разом із тим небажаний ворог.
Петро Завірюха, не витримавши погляду брата, одвів очі в бік і суворо промовив:
— До штабу!
І потім, ідучи далі з частиною контррозвідки, крикнув:
— Щоб ніякої шкоди! Повішу!..
***
Зі Жмеринки йшов пасажирський потяг, увесь переповнений демобілізованими салдатами.
Поміж салдатів їхали приватні пасажири й залізничники. В цьому потязі поверталась до Києва й Марія Китченко, яка ще змалку знала братів Завірюх.
Потяг ішов дуже довго, зупинявся на станціях по кілька годин. Це нервувало салдатів, пасажирів, нервувало й Марію, яка під'їжджаючи до Києва вже довідалась про повстання робітників. Вона сиділа в вагоні серед клунків і мішків, наповнених харчами, борошном та різними салдатськими речами. Їй було досить зручно, але думка про те, що діється в Києві, не давала їй спокою. Найбільш турбувалась вона Миколою. Вона знала його симпатії до більшовиків і навіть поділяла їх.