З приводу цього у братів утворилися трохи оригінальні взаємовідносини, але вони були прості. Коли б брати почали розбиратись у психології цих відносин, то це напевно спричинило б багато лиха.
— Ну, а як у Києві? — запитала Марія. — Як Микола? Чи не приїздив Степан?
— У Києві страйк! — промовив старшина.
— Микола!
Старшина мовчав.
— Де Микола? — скрикнула Марія.
— З ним нічого не скоїлось, він живий.
— А чому ж ти мовчав?
Старшина знову нічого не відповів.
— Що з ним? — благаючи, запитала Марія.
— Він заарештований!
— Заарештований! Хто його заарештував? — ще більше схвильовано запитала вона,
— Я! — відповів старшина.
— Ти?
Ця несподівана відповідь збентежила її. Вона не чекала такого випадку.
— Як ти смів? — раптом сердито промовила Марія.
На таке запитання було важко відповісти й тому Завірюха мовчав.
— Зараз же звільни його!
— Я не можу, бо він більшовик!
— Що значить, не можу! Хіба ти не брат його?
— Брат, але він більшовик!
— Що значить більшовик? Зараз же звільни його!
Старшині було ніяково. Він не знав, що робити. Марія то просила, то починала сердитись.
— Ти вбивця! — сказала вона нарешті. — Коли ти його не звільниш, то більш я тебе не знаю.
Петро Завірюха мовчав. Якісь сили боролися в ньому. Він вагався.
— Де він? — запитала Марія.
— Він у штабі на Миколаївській вулиці.
— Так далеко! А ти ж казав, що він у тебе?
— В тому і справа, що ні! — сказав виправдуючись Петро.
— Але ти його можеш звільнити? Ти мусиш! Чуєш!
— Сам я цього зробити не можу! — вже погоджуючись, говорив старшина. — Треба когось послати до штабу!
— Я сама піду!
— Я боюсь тебе посилати, на вулицях небезпечно!
— Нічого, я піду!
Старшина знав, що він нічого вже не вдіє. Треба було коритись. Він вийняв записну книжку й щось написав на клаптику паперу.
— Тебе пропустять без усяких затримок. Тільки от на вулицях не знаю як...
— Нічого! Не бійся! — сказала Марія. — Коли я звільню Миколу, я з тобою ще поговорю! Знатимеш ти мене! — І вона, не прощаючись, повернулась і пішла від нього.
«Нічого! Помиримось!» — подумав старшина, і незабаром змішався з натовпом на станції.
***
Бронепотяг «Січневого повстаня» був полагоджений завдяки напруженій праці бойовиків, які не знали відпочинку, працюючи день та ніч.
Цього бойовики тільки й чекали, озброївши його кулеметами й скорострілкою; вони тепер мали справжній бронепотяг, за допомогою якого можна було воювати. За машиністами затримки теж не було. В січневому повстанні приймали участь такі машиністи, як: Дзидзиєвський, Антонів, Шпрінґвальд, Маркелов, які могли цілими добами бути на паротязі без зміни. Правда, в порівнянні з майстернями, депо дало дуже мало бойців в січневому повстанні, але зате ті машиністи, які взяли в ньому участь, були свідомі комуністи, сміливі й виносливі люди.
О 3-й год. дня — це було 19-го січня — коли був готовий бронепотяг, бойовики зробили наступ на полк ім. Грушевського.
Бронепотяг виїхав на станцію і його кулемети старанно запрацювали.
Піші бойовики вибігли з майстерень і під прикриттям бронепотягу теж напали на військових.
Почалася гаряча бійка. Першим пострілом козаків був убитий бойовик Білинський, але козаки незабаром почали тікати, кидаючи зброю й навіть залишивши свою канцелярію.
Маленька жменька робітників завдяки своїй відвазі відкинула полк Грушевського в саме місто. Пасажирська станція була звільнена. І це було зроблено дорогою ціною, бо кілька найкращих товаришів загинуло в цьому бої.
На другий день бойовики повели наступ на місто. Військовій владі в Києві, здавалось, надходив кінець. Бойовики дійшли до Львівської, захопили частину бульвару та Караваївської вулиці.
Не зважаючи на ці перемоги, становище їхнє було критичне. Завше не вистачало набоїв, і лави бойовиків щодня зменшувались. Крім того, бойовики були вже перевтомлені.
Все ж таки вони трималися міцно. Їх була жменька, а здавалося, що їх кілька тисяч.
***
На Миколаївській вулиці, де знаходився військовий штаб, було неспокійно. Головне командування хвилювалося від успіхів робітників.
У просторій розкішній кімнаті штабу зібралося кілька комендантів, офіцерів та старшин.
Робив доповідь один із старшин полку ім. Грушевського.
— Станцію захопили більшовики-залізничники! — говорив старшина. — Наш полк відкинули до міста. Ці бойовики дуже добре озброєні. Мають бронепотяг і кілька тисяч рушниць. Виступають організовано.