Крізь січневий мороз, вітер і сніг залізничники донесли своє, життя й поклали його під червоні прапори Січневого повстання.
Бронепотяг «Полупановець» поспішав. Він сіяв смерть од Полтави до Києва, вогнем і крицею розкидав військові загони, що стояли на його шляху, але він запізнювався.
***
Через добу після ліквідації Січневого повстання військовий штаб виявив, що старшина Завірюха безслідно зник.
І на другий день було заарештовано Марію Китченкову, вона тепер знаходилася в штабі на вантажній станції.
VII
На допомогу до Києва поспішав Муравйов. З ним ішли бородаті сибірські стрілки. Спереду йшли розвідки з червоними стрічками, продираючись крізь мороз і замети.
Бронепотяг «Полупановець» випереджав усіх.
Він уже розганяв гайдамаків у Дарниці.
Матрос Степан Завірюха, на кашкеті якого був напис «Аврора», з розвідкою продерся в Київ.
Наступ розвідок і бронепотягу був такий несподіваний, що примусив військових негайно тікати.
Залізничники знову зорганізувались і маленькими загонами вибивали гайдамаків, допомагаючи українській червоній ґвардії.
***
На вантажній станції в одному з вагонів бешкетували п'яні козаки.
Вони до того захопилися випивкою й гульнею, що не звертали ніякої уваги на гарматні вибухи й кулеметну тріскотню.
З них було досить химерного повідомлення Центральної Ради, що все гаразд. У вагоні козаків було весело, тільки не було жінок.
Незабаром якийсь козак штовхнув до вагону перелякану Марію Китченкову.
Другий козак схопив Марію й став її душити в обіймах. Марія скрикнула й почала вибиватися щосили. Козак був сильний і вона задихалась.
***
В цей час розвідка матроса Степана Завірюхи підійшла до вантажної станції.
Її одразу зацікавили крики, пісні та ґвалт у вагоні.
Коли Степан Завірюха скочив до вагона з револьвером, п'яні козаки попадали спереляку на підлогу.
Завірюха побачив козака, який боровся з дівчиною, а тепер перелякано дивився на нього. Матрос притиснув курок, вибухнув постріл, і козак вдарився головою об стіл.
Коли матрос подивився на дівчину, то побачив, що перед ним стоїть його Марія, до якої він давно поспішав.
***
Бронепотяг «Полупановець» під радісні крики й привітні салюти робітників підійшов до паротягового депа. 3 гайдамаками було покінчено.
Потім бронепотяг наставив жерла своїх гармат на місто, і будинок Михайла Грушевського палав усю ніч, поки не завалився, як завалилась Центральна Рада.
Примітка
Це оповідання Ґео Шкурупія вперше було надруковано 1925 року під заголовком «В огонь та хугу» у авторській збірці «Переможець дракона». Того ж року воно було опубліковано у авторській збірці «Пригоди машиніста Хорна» під заголовком «Повстання». (Ці збірки були згодом перевидані: перша у 1929 році, друга – у 1930-му). 1928 року у збірці Шкурупія «Січневе повстання» це оповідання було надруковано під тією ж назвою «Січневе повстання». 1931 року в авторській збірці «Проза. Том перший. Новелі нашого часу» оповідання з’явилося знов під назвою «Повстання». У збірці Шкурупія «Вибрані твори», виданому 2013 року, цей твір опублікований під першим заголовком «В огонь та хугу». Тут оповідання представлено за публікацією 1931 року. Збережено правопис того видання, котрий дещо відрізняється від сучасного. В збірці «Проза. Том перший. Новелі нашого часу» 11 творів, котрі зібрані у три групи: «Новелі репортажні», «Новелі таємниць» і «Новелі психологічні». «Повстання» автор помістив у групу репортажних новел.