— Алевтино Вікторівно, я привела до вас новеньких, — сказала вчителька, що супроводжувала дітей.
— Дякую! Але мені говорили, що буде один хлопчик.
— Мабуть, помилилися. Валентин Степанович у курсі.
Залишивши Антона і Настю викручуватися самих, учителька пішла. Новачки повернулися обличчям до класу. На них дивилося тридцять пар незнайомих очей. Дівчатка були, як одна, одягнені в коричневі платтячка і чорні фартушки, а хлопчики — в сині костюми. На грудях у кожного красувався червоний галстук.
«Цього не може бути! Цього просто не може бути. Машину часу ще не винайшли», — засмучено подумав Антон. А проте, факт залишався фактом. Якимсь дивовижним чином їх відкинуло в минуле. Жевріла слабка надія, що все це йому привиділося, але не можуть же галюцинації бути відразу у двох? Антон озирнувся на Настю. Дівчинка мала такий вигляд, ніби от-от знепритомніє. Антон міцно узяв її за руку, щоб хоч якось підбадьорити.
Настя ледве стримувала сльози. Хто б міг подумати, що таке можливо? І все через Антона. Вона його попереджала, щоб він нічого не чіпав, так ні, поліз натискати на кнопки! Настю переповнювали суперечливі почуття. З одного боку, їй хотілося прибити Антона за те, що він накликав на них цю халепу, а з другого — він був єдиною ниточкою, що пов'язувала її з минулим, тобто з майбутнім.
Глава 8
— Ну що ж, давайте знайомитися! Мене звуть Алевтина Вікторівна, — назвалася помолоділа класна керівниця. — А ви чого такі перелякані? Судячи з вашого вигляду, не чекали, що сьогодні доведеться починати заняття.
— Еге ж, — кивнув Антон.
Математики з нього на сьогодні вже вистачило. Треба ж було за законом підлості потрапити в минуле не на канікули і навіть не на вихідні, а на алгебру.
— Клас у нас хороший, дружний. Ми разом і до спортивного табору їздимо, і в походи ходимо. З дітьми ви познайомитеся на перерві, а зараз назвіть себе.
— Антон Єрмак, — відрекомендувався Антон.
— A y нас уже є Єрмак, — сказала худенька дівчинка з першої парти.
— Справді, треба ж, який збіг! Таке рідкісне прізвище, і два Єрмака в класі,— підтакнула вчителька. — У нас вчиться Юра Єрмак.
— Привіт однофамільцю! — помахав рукою хлопчик з гальорки.
Ноги в Антона стали як ватні. Силувана посмішка, яку він спробував зобразити, радше була схожа на гримасу жаху. Із задньої парти йому посміхався майбутній татусь.
— А тебе як звуть? — звернулася Алевтина Вікторівна до Насті.
— Настя Самсонова, — пробелькотіла дівчинка.
— От і чудово! Настю, сідай на третю парту до Колі Єрмилова, а Антон…
— А можна ми разом? — попросила Настя.
Дівчинка була така забита і перелякана, що Алевтина Вікторівна вирішила дати новачкам потур.
— Добре. Сьогодні сідайте разом, а там подивимось.
Під цікавими поглядами однокласників Антон і Настя перейшли весь клас і сіли за останню парту.
— Прикольно, що у тебе однофамілець. Таке прізвище не часто зустрічається, — прошепотіла Настя.
— Однофамілець? Бери крутіше. Це мій батько, — похмуро зауважив Антон.
— Нічого собі прикол! Я б здуріла. Що будемо робити? — прошепотіла Настя.
— Відсидимо урок і повернемося назад тим же шляхом, — відповів Антон.
— А якщо не вийде?
— Про що ви там шепочетеся? — перервала їхній діалог Алевтина Вікторівна. — Якщо я дозволила вам сидіти разом, то не для того, щоб ви розпатякували. А то я вас швидко розсаджу!
Діти принишкли. З Алевтиною Вікторівною жарти були погані.
— А зараз відкрийте підручники на сторінці 24. Номер 67. Юро Єрмак — до дошки!
Юрій Семенович Єрмак, дванадцяти років від народження, неохоче підвівся з-за парти. На його обличчі відбилася величезна скорбота, змішана з душевним болем.
— Чого це ти такий похнюплений? — спитала математичка.
— A y нього від математики зуби болять, — уштрикнула симпатична дівчинка з хвостиками, у якій Антон упізнав Милу Дьоміну, свою майбутню маму.
— Давай, Єрмак, не тушуйся! Покажи своєму однофамільцю, на що ти здатний. Якщо взагалі здатний, — додала Алевтина Вікторівна.
У класі пролунав смішок. Стоячи біля дошки, майбутній бізнесмен і власник успішної фірми являв із себе жалюгідне видовище. Антону навіть стало його шкода, але в той же час глибоко в душі він відчував деяку зловтіху. Коли батько перевіряв його щоденник, можна було подумати, що сам він у дитинстві був круглим відмінником. А виявляється, з математикою у нього теж були негаразди.